Гей ви, стрільці січовії!Хвилюючу свічку Пам'яті 15 грудня цього року запалила Ольга Бичковська в центральній районній бібліотеці. Вона створила просто-таки чудову патріотичну літературно-музичну виставу. Словами, піснями, світлинами та кінохронікою повернула присутніх на сто років назад у героїчне минуле січових стрільців.
Тих, хто хотів торкнутися героїчного вогню, у залі зібралося багато. Прийшли наші "союзянки", невгамовні патріотичні хлопці з "Правого сектору", учні, студенти, інтелігенція.
...Вслухаюся в пісні, поезії і ловлю себе на відкритті: багато з них співалося при "совєтах", виявляється, витоки їхні – з стрілецької романтичної душі. От хоча б ця: "Човен хитається серед води…" або: "Чути кру, кру, кру, в чужині умру…". Було багато заборонених, але не упокорених пісень.
Читачу, знайди ключ до загадки: чому пісень "совєцьких" партизанів у пам’яті народу немає, а стрілецькі, упівські живуть сто літ і не вмирають?
Звідки те стрілецтво? Все просто – тільки-но з'явилися ознаки відродження українства, як злетів дух, і армія стрілецька народилася.
Пролунав заклик: "Гей ви, хлопці, січовії!..", і 28 тисяч українців записалося до війська. Австрійський уряд злякався, бо ця сила могла знести і їхню владу. Тому дозволила українцям мати армію в 2,5 тисячі чоловік.
Посунула орда російська: вишколена, озброєна. А проти неї – січовики: інтелігенція, студенти і ті, що від плуга й станка – добровольці! Зійшлися у смертельному бою на горі Маківці. "Здавалося, гора рухається, дихає пеклом. За два дні боїв Маківка була вкрита трупами", – писали очевидці.
Вписали в літопис героїзму і слави імена героїв.
Тривожуся і горджуся – мій онук на цій знаменитій горі, біля пам'ятника нещодавно був посвячений у "соколи-лицарі".
Не дай, Боже, повторення! А воно є, перед нашими очима – це Герої Небесної Сотні, які стали янголами.
А з екрана лине: "Ой, у лузі червона калина похилилася…". І чую відповідь від наших вояків, що на Сході: "А ми тую червону калину підіймемо…". Так-таки так, наші герої-соколи: і підіймемо, і розвеселимо неньку-Україну.
“Торкнулися” січові стрільці і нашої Ковельщини. Комісар Дмитро Вітовський в історію шкільництва вписав гарну сторінку. 16 українських шкіл було відкрито в Ковельському повіті. І це – незважаючи на супротив поляків, австрійців чи німців, які знаходилися тут. Загинув герой стрільців в автокатастрофі.
Невмируще наше українство. Через товщу віків імперського гніту, через пекельний вогонь гармат і "градів" воно проростає і розквітає. І ще одна зворушлива мить: ми дізнаємося, що Василь Мичко, настоятель Свято-Благовіщенської святині, – праправнук січового стрільця.
Малий Василько своє дитинство вимріював за якихось 20 верств від знаменитої гори. Сьогодні нам розказує про свого прадіда, який загинув у 1948 році від рук "енкаведистів". Він обурюється тим, що окремі українці більше згадують про кривавого царя Миколу ІІ, готові святим зробити демона Сталіна, а про справжніх героїв забувають.
О, мій читачу! Не знаю, хто ти: вчитель, учень, студент чи робітник поля, станка, але знайди хвилинку і прочитай про героїчне минуле. Там – багато цікавого і повчального. Може, ти, як і я, проймешся словами легенди українського січового стрільця, жінки-офіцера Софії Галечко: "Мої мрії здійснилися – працюю для України, йду кувати кращу долю… Кинула я книжки, науку, забула про рідню, про іспити й увесь світ. Крила вистрілили з рамен, і лечу на стрічу Сонцю золотому…".
Що тут додати? Сьогодні так само летять наші хлопці і дівчата назустріч "Сонцю золотому". Хай їх оберігає Бог! До речі, організатори дійства провели благородну акцію "Допоможемо воїнам АТО". Кожен віддавав, скільки міг. Хай краплина, але вона вагома.
"Наживо" співали пісні Андрій Мигуля, Петро Журавель, Наталія Шуляк та Віталій Коваль. Душевно і патріотично, на одному подиху відтворили виставу "За Україну, за її волю!" чарівні ведучі Ольга Бичковська і Наталія Грицюк. І, звичайно, за постійну просвітницьку місію бібліотеки подяка і пошанування – Галині Божик.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар