Сільський ветеранЄ в Ковельському районі невеличке село Бруховичі. Тут живе багато працелюбних селян, серед яких – і ветеран праці Микола Якович Дацюк. Народився він у багатодітній сім’ї, тож до роботи батьки привчали змалку.
– В якому віці Ви почали працювати?
– Наша сім’я була не з багатих, тож на роботу довелося йти рано. Трудовий стаж почався в 14-15 років. Працював тоді в Голобській МТС причіплювачем.
– Чи мали змогу десь навчатися?
– В 1952 році вступив до торгово-кооперативної школи. Потім забрали в армію. Тоді служба тривала 3 роки і 2 місяці. Після звільнення в запас пішов навчатися в училище механізації, по закінченню якого повернувся на роботу в Голобську МТС.
Працювати доводилось цілодобово. Бригаду часто посилали на роботу в усі колгоспи тодішнього Голобського району. Спочатку мали справу з канавокопачем, осушували болота. А згодом нам дали корчувателя. Нелегко було відвойовувати землю у поліських боліт, але свою роботу намагалися виконати якнайкраще. Я корчував майже 6 років. Потім пішов вчитися в технікум (у Володимирі-Волинському) на механізатора.
Здобувши освіту, почав працювати в колгоспі «Дружба». Спочатку трудився на різних посадах, а незабаром, в 1970 році, став бригадиром. Відпрацював я там 24 роки аж до пенсії.
– Яка техніка була в колгоспі у ті часи?
– Мали ми 27 тракторів різних марок. В бригаді постійно працювало до 35 чоловік, а в сезон, у жнива, наприклад, – до 60. Було 10 зернових комбайнів, 10 жаток, 2 бурякових комплекси, 2 кукурудзозбиральні і 2 сінозбиральні комплекси. На той час тракторна бригада забезпечувала кормову базу для ферм сіл Брухович та Нужеля, де утримувалось 3000 голів великої рогатої худоби.
Робота йшла ритмічно, та це не тільки моя заслуга. Дуже багато зусиль приклав до розвитку сільськогосподарського виробництва в Бруховичах та районі Валентин Якович Приступа – вмілий організатор, вдумливий керівник.
– Чи маєте Ви відзнаки?
– Маю. В 1966 році мені вручили орден Леніна за виконання та перевиконання поставлених завдань. Нагороджений багатьма похвальними грамотами. Маю дві медалі (1 і 2 ступеня) за донорство.
– Ви з дружиною зараз на пенсії. Чи утримуєте якесь господарство?
– Є в нас кінь, корова, свині, трохи птиці. В селі ніяк без цього. Син допомагає господарювати.
– Чи часто згадують ветеранів праці?
– Приємно, що не забувають, і мене пам’ятають зокрема. Я дуже вдячний Голобському селищному голові Сергію Гарбаруку за розуміння та допомогу у розв’язанні моїх особистих проблем.
– Дуже вдячна за щиру розмову.
– Вам дякую, що не забуваєте.
Ольга ДЕНИСЕНКО,
студентка ВНУ імені Лесі Українки.
Залишити коментар