У місті Щастя — вулиця і школа імені ковельчанина
Володимир Киян — це патріот, у якого душа жила і боліла Україною. Сповістили дзвони у Києві, що Україна в небезпеці, і він полетів на Майдан. У перших рядах оборони став проти "Беркуту", "тітушок" і злочинного режиму Януковича. Бог милував — оминула ворожа снайперська куля. Завдяки таким, як він, Майдан переміг.
Загули гармати на Сході — без роздумів добровольцем пішов захищати Україну. Був переконаний: якщо не стати стіною там, на Донбасі, то станемо рабами тут, у Ковелі.
"Якщо не я, то хто?" — стверджував він.
Потрапив у пекло. З квітня 2014 року на передовій десятки побратимів загинули на його очах. Знав, як і кожен із вояків, — небезпека чатує на кожному кроці.
Останнє бойове завдання — охорона Луганської ТЕС. Здавалося б, буденне, нескладне завдання — провести розвідку на наявність ворога в зоні оборони. Ходжено-переходжено. Стежки знайомі. Розмірені обережні кроки.
І раптом Володимир відчув — нога зачепила розтяжку. "Це все, кінець! Врятувати командира…", — блискавкою різонула думка. В якусь мить він зміщується вбік, закриває своїм тілом командира розвідгрупи. В цю фатальну мить лунає вибух! Зранене тіло Героя падає на землю.
Плачте, мамо, Олю, сумуйте рідні і друзі. Схиліть голови у журбі, побратими. Героїчний подвиг — героїчна смерть!
l
Розмовляю з командиром бригади Віктором НІКОЛЮКОМ.
— Пане Вікторе, розкажіть, як воював наш земляк Володимир Киян?
— Це справжній воїн-Герой. Бойовий офіцер, який досконало знав військову справу. Він воював на смертельно небезпечних ділянках фронту. Був одним із кращих мінометників на Сході. Його міни лягали точно в ціль і знищували ворога.
28 липня ми потрапили в оточення. Володя точним вогнем розтрощив ворожі порядки, і росіяни відійшли, а ми без втрат повернулися на свої бойові позиції.
Ви не повірите, але на його рахунку — підбитий російський танк.
Ризикуючи життям, Володимир активно займався пошуком загиблих. Десятки тіл загиблих було повернуто рідним. Займався обміном полоненими. Як це йому вдавалося, я не знаю, але його операції були успішнішими, ніж проведені деякими бюрократами із штабу АТО.
Кращої оцінки, як наші вороги-"сєпари", — ніхто не дасть. Так от: за його голову вони були готові віддати 4 мільйони гривень.
Для ковельчан приємним буде почути, що у місті Щастя іменем Володимира Кияна буде названо вулицю і присвоєно його ім'я місцевій школі.
— Володя був чудовою людиною. Для мене він — більше, аніж друг і брат. Його перебування на фронті — це справжній подвиг, — доповнює командира побратим В. Кияна Богдан ГАРКУША.
— Олю, розкажіть про чоловіка, — звертаюся до дружини.
— Він захоплювався військовою справою. З Майдана пішов у зону АТО добровольцем батальйону "Шторм". Тривожилась, але знала і розуміла, що це правильно, і рішення свого не змінить. Він справами доказував свою правоту і любов до України.
Ми прожили 3,5 роки, і я про свого чоловіка чула тільки добрі слова.
l
Шановний ковельчанину! Цей міні-репортаж має на меті показати, що є у Ковелі Герої і справжні патріоти України. І коли сьогодні іде нікчемна полеміка, чи варто перейменовувати вулиці міста і якими іменами їх назвати, то було б доречно вулицю Ватутіна перейменувати на вулицю Героя АТО Володимира Кияна.
Зрештою, це не тільки моя пропозиція. Ряд громадських організацій Ковеля, багато патріотів нашого міста висловлюють таку саму думку. Чекаємо рішення влади. А поки — співчуття мамі, дружині і всій родині Володі Кияна.
Хай святиться ім'я Героя!
l
Сім'я загиблого Героя АТО Володимира Кияна, особисто його дружина пані Ольга попросила подякувати в газеті "Вісті Ковельщини" усім добрим людям, котрі виявили щире співчуття у зв'язку з трагічною смертю нашого земляка, допомогли в організації похорону, морально і матеріально підтримали.
В першу чергу, слова вдячності родина адресує керівництву міської ради, дирекції ЗОШ І-ІІІ ст. № 7, військовому комісаріату, духовенству і прихожанам храму Святих Петра і Павла, Свято-Благовіщенського собору, голові Ковельської філії "Союзу Українок" Олені Місюрі, сусідам, волонтерам, громадським організаціям і всім небайдужим землякам, котрі розділили біль непоправної втрати.
Хай Господь подарує їм мир, добро, благополуччя, своє милосердя на довгії і благії літа!
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: вгорі —Володимир КИЯН; під час хрестин синочка Володимира Кияна Данилка у Свято-Благовіщенському соборі м. Ковеля; внизу — панахида по загиблому Герою АТО у цьому ж храмі.
Фото з домашнього архіву
і Мирослава ДАНИЛЮКА.
Володимир Киян — це патріот, у якого душа жила і боліла Україною. Сповістили дзвони у Києві, що Україна в небезпеці, і він полетів на Майдан. У перших рядах оборони став проти "Беркуту", "тітушок" і злочинного режиму Януковича. Бог милував — оминула ворожа снайперська куля. Завдяки таким, як він, Майдан переміг.
Загули гармати на Сході — без роздумів добровольцем пішов захищати Україну. Був переконаний: якщо не стати стіною там, на Донбасі, то станемо рабами тут, у Ковелі.
"Якщо не я, то хто?" — стверджував він.
Потрапив у пекло. З
квітня 2014 року на передовій десятки побратимів загинули на його очах. Знав, як і кожен із вояків, — небезпека чатує на кожному кроці.
Останнє бойове завдання — охорона Луганської ТЕС. Здавалося б, буденне, нескладне завдання — провести розвідку на наявність ворога в зоні оборони. Ходжено-переходжено. Стежки знайомі. Розмірені обережні кроки.
І раптом Володимир відчув — нога зачепила розтяжку. "Це все, кінець! Врятувати командира…", — блискавкою різонула думка. В якусь мить він зміщується вбік, закриває своїм тілом командира розвідгрупи. В цю фатальну мить лунає вибух! Зранене тіло Героя падає на землю.
Плачте, мамо, Олю, сумуйте рідні і друзі. Схиліть голови у журбі, побратими. Героїчний подвиг — героїчна смерть!
l
Розмовляю з командиром бригади Віктором НІКОЛЮКОМ.
— Пане Вікторе, розкажіть, як воював наш земляк Володимир Киян?
— Це справжній воїн-Герой. Бойовий офіцер, який досконало знав військову справу. Він воював на смертельно небезпечних ділянках фронту. Був одним із кращих мінометників на Сході. Його міни лягали точно в ціль і знищували ворога.
28 липня ми потрапили в оточення. Володя точним вогнем розтрощив ворожі порядки, і росіяни відійшли, а ми без втрат повернулися на свої бойові позиції.
Ви не повірите, але на його рахунку — підбитий російський танк.
Ризикуючи життям, Володимир активно займався пошуком загиблих. Десятки тіл загиблих було повернуто рідним. Займався обміном полоненими. Як це йому вдавалося, я не знаю, але його операції були успішнішими, ніж проведені деякими бюрократами із штабу АТО.
Кращої оцінки, як наші вороги-"сєпари", — ніхто не дасть. Так от: за його голову вони були готові віддати 4 мільйони гривень.
Для ковельчан приємним буде почути, що у місті Щастя іменем Володимира Кияна буде названо вулицю і присвоєно його ім'я місцевій школі.
— Володя був чудовою людиною. Для мене він — більше, аніж друг і брат. Його перебування на фронті — це справжній подвиг, — доповнює командира побратим В. Кияна Богдан ГАРКУША.
— Олю, розкажіть про чоловіка, — звертаюся до дружини.
— Він захоплювався військовою справою. З Майдана пішов у зону АТО добровольцем батальйону "Шторм". Тривожилась, але знала і розуміла, що це правильно, і рішення свого не змінить. Він справами доказував свою правоту і любов до України.
Ми прожили 3,5 роки, і я про свого чоловіка чула тільки добрі слова.
l
Шановний ковельчанину! Цей міні-репортаж має на меті показати, що є у Ковелі Герої і справжні патріоти України. І коли сьогодні іде нікчемна полеміка, чи варто перейменовувати вулиці міста і якими іменами їх назвати, то було б доречно вулицю Ватутіна перейменувати на вулицю Героя АТО Володимира Кияна.
Зрештою, це не тільки моя пропозиція. Ряд громадських організацій Ковеля, багато патріотів нашого міста висловлюють таку саму думку. Чекаємо рішення влади. А поки — співчуття мамі, дружині і всій родині Володі Кияна.
Хай святиться ім'я Героя!
l
Сім'я загиблого Героя АТО Володимира Кияна, особисто його дружина пані Ольга попросила подякувати в газеті "Вісті Ковельщини" усім добрим людям, котрі виявили щире співчуття у зв'язку з трагічною смертю нашого земляка, допомогли в організації похорону, морально і матеріально підтримали.
В першу чергу, слова вдячності родина адресує керівництву міської ради, дирекції ЗОШ І-ІІІ ст. № 7, військовому комісаріату, духовенству і прихожанам храму Святих Петра і Павла, Свято-Благовіщенського собору, голові Ковельської філії "Союзу Українок" Олені Місюрі, сусідам, волонтерам, громадським організаціям і всім небайдужим землякам, котрі розділили біль непоправної втрати.
Хай Господь подарує їм мир, добро, благополуччя, своє милосердя на довгії і благії літа!
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: вгорі —Володимир КИЯН; під час хрестин синочка Володимира Кияна Данилка у Свято-Благовіщенському соборі м. Ковеля; внизу — панахида по загиблому Герою АТО у цьому ж храмі.
Фото з домашнього архіву
і Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар