Михайло Гетьман: «Все у нас буде добре!..»"Душу й тіло ми положим за нашу свободу…". Це не просто гучні слова з Державного гімну. І це довели звичайні мирні люди – студенти і пенсіонери, медики та вчителі, інженери й водії, художники й поети… Вони були чиїсь батьки, чиїсь діти, чиїсь рідні та друзі. А стали ангелами, лицарями "Небесної Сотні", які пожертвували життям заради кожного з нас.
У ці дні ми вшановуємо їхню пам'ять. Українці прощаються зі своїми Героями в багатьох куточках держави. На жаль, трагедія спіткала і волинську громаду. Смертоносна куля снайперів та спецпризначенців не оминула волинян Сергія Байдовського, Едуарда Гриневича, Івана Тарасюка, Василя Мойсея. Вічна пам'ять і слава Героям!
Про події тих чорних днів, коли плакала вся Україна, ми розмовляли з секретарем міської ради, керівником Волинської групи протестувальників Михайлом ГЕТЬМАНОМ.
– Люди й не стямились, коли зранку 20 лютого у їхній бік полетіли кулі і перші гранати. Все відбувалося миттєво, як у страшному сні, – пригадує він пережите. – Щільні ряди солдатів внутрішніх військ та "беркутівців", банди "тітушок", снайпери на дахах... Відразу стало очевидно, що наступ силовиків на Майдан був запланований наперед. Тож жертв мало бути значно більше.
За сценарієм влади, команда була "дотягнути" людей до Верховної Ради, де своєї черги чекали автоматники, які і мали розстріляти свій народ. До речі, того ж таки ранку московська преса друкувала повідомлення про те, що Верховну Раду України взято штурмом, у результаті якого виявилося дуже багато загиблих.
Але попри це вдалося уникнути найстрашнішого: люди вчасно відступили. Хоча тим, хто опинився під прицілом снайперів, врятуватись не вдалось. Адже, швидше за все, снайперів було кілька, і кожен з них мав свій "почерк" (в основному цілили у шию, голову і живіт).
А ще неабияк вразила "військова стратегія" бійців по той бік барикад. Як виявилось згодом, на передовій живим щитом проти свого народу поставили… курсантів, сімнадцяти-дев'ятнадцятирічних хлопців, з-за спини яких стріляли у людей досвідчені вже офіцери.
– Сьогодні імена людей, яких вбито, понівечено за Україну, звучать по всьому світу. Михайле Олександровичу, а Ви знали когось з них особисто?
– Звісно. Зокрема, мій товариш Андрій, який більше двох місяців охороняв Майдан, також був вбитий пострілом снайпера.
Тіло 21-річного волинянина Івана Тарасюка, котрий загинув 20 лютого від вогнепального поранення, відшукали спільними зусиллями майданівців. При хлопцеві знайшли мобільний телефон, з якого й зателефонували його батькам…
Багато і поранених наших земляків. Важке поранення отримав ковельчанин Володимир Мовчан, якого врятували у київській міській лікарні № 12. Продовжили боротися за його життя у Кракові (Польща). На жаль, й сьогодні стан Володі не надто втішний, адже, серйозно поранений в обличчя, він має пройти ще довгий шлях до одужання.
Вчасно надавали медичну допомогу пораненим львівські медики, які щодня перевозили наших людей з Києва на лікування до Львова. Зараз там лікується й Богдан Бурячок з Колодяжного, котрий отримав наскрізне поранення в спину.
– Київ. Майдан... Місце розправи, яку вчинив четвертий "президент" над своїм народом. Зараз важко спрогнозувати, як розвиватимуться події. Але все ж…
– Коли проливається кров, ситуація перестає бути передбачуваною. Та я впевнений, що все у нас буде добре. Звичайно ж, не станеться дива відразу. Одне можу сказати точно: зараз Майдан не розійдеться і буде на варті, як мінімум, до президентських виборів. Люди стоятимуть заради позитивних змін у країні, про що й має подбати новосформований Уряд. І зміни настануть. Обов'язково. Бо ж кров людська пролилась недаремно. Це – ціна нашої свободи.
– Як вважаєте, чому протест змінив своє мирне обличчя?
– Людей змусили захищатися. Все вказує на те, що події відбувались за заздалегідь спланованим колишньою владою сценарієм. Та от з його кінцівкою дещо в них не склалося. Ні влада, ні опозиція не сподівались на те, що наш народ здатен до самоорганізації і до такої самопожертви.
Багато хто у нашій державі та й за її межами не міг уявити, що мільйони людей, не чекаючи закликів політиків, можуть вийти взимку не за збільшення зарплат і пенсій, не за матеріальні блага, а за свою свободу й гідність.
Вражає народна сміливість та мужність. Бо й після останніх найкривавіших сутичок, коли снайпери все ще відстрілювали людей, прицілюючись в них з готелю "Україна", ніхто не збирався розходитись. Натомість люди продовжували розбирати барикади, зводити нові, розчищати дороги, переносити каміння. Кожен знав свої обов'язки, мав свою роботу.
Проте знаходились й такі, які й не від того, щоби примножити свої заслуги, у деякій мірі переступити межу. Не зовсім зрозумілою для мене є позиція лідера Правого Сектора Волині, котрий поряд із іншими майданівцями сумлінно виконував свої обов'язки у столиці, та чомусь зовсім із протилежного боку проявив себе вдома.
Як можна розцінити озвучену ним на позачерговій сесії райради заяву щодо призначення нового голови Ковельської районної ради, яку викладено у такій ультимативній формі? Хто дав на це право? Що ж тоді ми змінили? За що боролися? Й питання зовсім не в тому, хто достойний займати ту чи іншу посаду, а хто ні. Проте якщо це стосується обрання голови районної ради, то право на це мають винятково депутати райради.
– Які висновки можна зробити після всього пережитого?
– Суспільство саме в змозі зробити свої висновки. Головне, що сьогодні ми відновили віру в свої сили, які є основним рушієм для подальших змін. Ось ще один яскравий приклад – Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, ректора якого днями звільнили із займаної посади. Так вирішили студенти-активісти, на думку яких В. Москаленко – корупціонер. Народ, нарешті, зрозумів: не варто чекати ласки від слабкодухих політиків, наведення порядку – лише у власних руках.
Розмовляла Вікторія ЗІНЧУК.
Залишити коментар