Репортаж / Чужих дітей не буває

Цю сім’ю в Устилузі, що у Володимир-Волинському районі  на Волині, знають усі. Андрій та Катерина, окрім  своїх двох дітей, виховують восьмеро чужих. У їхній сім’ї – чотири Андрії.

  Подружжя Сасів, як і кожна сім'я, мріяло мати дітей. Але чомусь їх не було. Лікарі поставили невтішний діагноз – безпліддя. Де тільки Андрій Катю не возив: по “бабах”, знахарях, навіть вдавалися до штучного запліднення, та все безрезультатно. На той час сім'я жила в Одеській області і там проходила євангельська програма-семінар "Так говорить Біблія". Молода сім'я стала відвідувати цю програму і почала вивчати біблійні уроки. А коли пізнала Бога, то зрозуміла, що все – у Божих руках. Почала ревно молитися. І сталося диво. Через 7 років подружнього життя Катя відчула, що стане мамою! Аж самій не вірилось: радісну новину сповістила чоловікові, який був на сьомому небі від такого щастя. Народився хлопчик, якого Катерина назвала на честь чоловіка Андрієм.

Думали, що більше не буде дітей і вирішили взяти на виховання чужих, від яких відмовилися батьки і які  не знали їхньої любові. Саси пройшли спеціальні курси, на яких вчилися бути батьками-вихователями, щоб їм дозволили взяти дітей у свою сім'ю.

Протягом 10 років Катя і Андрій Саси взяли на виховання 8 чужих дітей, яких ніхто не хотів брати. Та Катя й Андрій не злякалися труднощів і, понадіявшись на Божу допомогу, все-таки зуміли обігріти батьківським теплом і поставити на ноги скалічені душі. Брали дітей з різних інтернатів. Найменший був Андрійко – 1,8 місяців, а найстарша – Катя (17 років).

Катя з чоловіком їздили у Володимир-Волинський інтернат, возили гостинці, придивлялися до дітей. Спершу взяли хлопчика, у якого було лише прізвище, а як звати – не знали. Виявилось, що звати Андрійком. Так у сім'ї стало три Андрії. Йому тоді було 2 рочки. А синові Андрієві – 6. Син неохоче прийняв названого брата. Сказав: "Відвезіть його назад туди, де взяли". Він не хотів з хлопчиком гратися, бо у нього було ДЦП, неврологічна і психологічна проблеми. 

Але названі мама і тато вилікували хлопчика, і він є повноцінною дитиною. Потім взяли у сім'ю дві сестрички: Таню і Катю. Вони вже дорослі, навіть заміж видали їх, а ті названим батькам подарували онуків.

…Чоловік Катерини саме був на заробітках у Польщі і доручив дружині вибирати дітей самій.

– Вибирай сама, бо ти – мама. Ти їх ніби  сама народжуєш, – сказав Андрій дружині. 

Каті  запропонували двох циганчат – сестру і брата: Віку й Андрійка (знову Андрій!). Вже у сім'ї Сасів стало чотири (!) Андрії. Коли мав приїхати з Польщі  Андрій Сас, мама сказала: "Діти, сьогодні тато приїде!" (ні тато, ні циганчата ніколи не бачили одне одного). Тільки-но Андрій ступив на подвір'я, як назустріч вибігла Віка і кинулася до нього.

– Тато, татусьо приїхав! – радісно вигукувала дівчинка. Вона міцно обійняла рученятами Андрія за шию і ніжно притулилась до небритої щоки. Емоції радості переповнювали сердечко дитини.

– Ти мій тато! Справжній!!! Ти навіть пахнеш татом, – не вгаваючи, щебетала Віка. 

Як не сколихнеться людське серце від такої картини? Між усіма дітьми не було ніякого конфлікту,  неприязні. Дівчинка спочатку дуже боялася поліції. Де тільки бачила людей у формі, одразу ховалася за маму Катю. Певне, на все життя запам'яталась їй поліція, як ловила їх, циганчат, по вокзалах і відправляла у дитячі будинки. 

На перших початках Віка навіть підходила до людей і просила недоїдений пиріжок. Дівчинка казала, що найбільше любила кладовище, бо там можна було наїстися (збирала на могилах яйця і паски). Це все – вже у минулому. Зараз дівчинка велика і найкраща мамина помічниця.

…Пройшло ще 5 років, і Катя Сас завагітніла вдруге! Народився синочок Василько. Так що радість материнства Катерина відчула сповна. Згодом у їхній сім'ї з'явилися ще двоє циганчат: Рада і Самрат. Тато цю циганочку назвав "дюймовочкою" (бо була маленька і повненька). І цим двом діткам Саси дали свою батьківську любов. Через трохи часу подружжю зателефонували з інтернату, який закривався: "Чи не хотіли б ви взяти до себе ще одного хлопчика?"

13-річний Коля був без документів, жив на вулиці, ніхто його не хотів брати. Та, порадившись між собою, Катя з Андрієм взяли і Колю.

– Зараз це – золота дитина, – розповідає мама Катя. Добре вчиться, закінчив коледж. Батькам є ким гордитись.

 І хоча всі діти були хворі, з цілим букетом хвороб,  не знали батьківської любові, Саси зуміли виховати їх хорошими і добрими. Адже протягом 10 років сім'я виховала 8 чужих і 2 своїх дітей. Кожному приділяють увагу, обігрівають материнським теплом.

– Головне не дати загубити особистість, яка так потребує підтримки, – каже Катерина Сас. І хоча ці діти були з неблагополучних сімей, батьки яких пиячили, сиділи в тюрмах і були позбавлені батьківських прав, вони все-таки ростуть хорошими людьми. І в цьому величезна заслуга сім'ї Сасів: Андрія і Катерини. 

Чужими дітей не вважають, бо взяли їх змалечку і готують до самостійного життя. Їм в усьому допомагає Бог. І Саси вдячні Йому за все. Вони дотримуються того, що написано у Слові Божому: " Не переставай робити добро тому, хто потребує його, коли рука твоя буде спроможна допомагати" (Приповісті Соломона 3:27).

Галина Оліферчук.

НА ЗНІМКАХ: миті життя сім'ї САСІВ.

Фото з домашнього архіву.

Цю сім’ю в Устилузі, що у Володимир-Волинському районі  на Волині, знають усі. Андрій та Катерина, окрім  своїх двох дітей, виховують восьмеро чужих. У їхній сім’ї – чотири Андрії.

  Подружжя Сасів, як і кожна сім'я, мріяло мати дітей. Але чомусь їх не було. Лікарі поставили невтішний діагноз – безпліддя. Де тільки Андрій Катю не возив: по “бабах”, знахарях, навіть вдавалися до штучного запліднення, та все безрезультатно. На той час сім'я жила в Одеській області і там проходила євангельська програма-семінар "Так говорить Біблія". Молода сім'я стала відвідувати цю програму і почала вивчати біблійні уроки. А коли пізнала Бога, то зрозуміла, що все – у Божих руках. Почала ревно молитися. І сталося диво. Через 7 років подружнього життя Катя відчула, що стане мамою! Аж самій не вірилось: радісну новину сповістила чоловікові, який був на сьомому небі від такого щастя. Народився хлопчик, якого Катерина назвала на честь чоловіка Андрієм.

Думали, що більше не буде дітей і вирішили взяти на виховання чужих, від яких відмовилися батьки і які  не знали їхньої любові. Саси пройшли спеціальні курси, на яких вчилися бути батьками-вихователями, щоб їм дозволили взяти дітей у свою сім'ю.

Протягом 10 років Катя і Андрій Саси взяли на виховання 8 чужих дітей, яких ніхто не хотів брати. Та Катя й Андрій не злякалися труднощів і, понадіявшись на Божу допомогу, все-таки зуміли обігріти батьківським теплом і поставити на ноги скалічені душі. Брали дітей з різних інтернатів. Найменший був Андрійко – 1,8 місяців, а найстарша – Катя (17 років).

Катя з чоловіком їздили у Володимир-Волинський інтернат, возили гостинці, придивлялися до дітей. Спершу взяли хлопчика, у якого було лише прізвище, а як звати – не знали. Виявилось, що звати Андрійком. Так у сім'ї стало три Андрії. Йому тоді було 2 рочки. А синові Андрієві – 6. Син неохоче прийняв названого брата. Сказав: "Відвезіть його назад туди, де взяли". Він не хотів з хлопчиком гратися, бо у нього було ДЦП, неврологічна і психологічна проблеми. 

Але названі мама і тато вилікували хлопчика, і він є повноцінною дитиною. Потім взяли у сім'ю дві сестрички: Таню і Катю. Вони вже дорослі, навіть заміж видали їх, а ті названим батькам подарували онуків.

…Чоловік Катерини саме був на заробітках у Польщі і доручив дружині вибирати дітей самій.

– Вибирай сама, бо ти – мама. Ти їх ніби  сама народжуєш, – сказав Андрій дружині. 

Каті  запропонували двох циганчат – сестру і брата: Віку й Андрійка (знову Андрій!). Вже у сім'ї Сасів стало чотири (!) Андрії. Коли мав приїхати з Польщі  Андрій Сас, мама сказала: "Діти, сьогодні тато приїде!" (ні тато, ні циганчата ніколи не бачили одне одного). Тільки-но Андрій ступив на подвір'я, як назустріч вибігла Віка і кинулася до нього.

– Тато, татусьо приїхав! – радісно вигукувала дівчинка. Вона міцно обійняла рученятами Андрія за шию і ніжно притулилась до небритої щоки. Емоції радості переповнювали сердечко дитини.