Газета, що об'єднує людейДаруйте за не зовсім скромний, на перший погляд, заголовок, шановні читачі, але так воно і є. Стверджую це тому, бо нещодавно стала свідком того, що «Вісті Ковельщини» потрібні суспільству, адже то – міцний і надійний «місточок», який прокладає шлях один до одного, до нас із вами.
В позаминулих номерах нашої газети під рубриками «Сторінки історії» та «Долі людські» побачили світ журналістські матеріали «За крок до «кінця» світу» і «Дивився смерті у вічі», в яких ми розповіли про далекі і тривожні події, що відбувалися в шістдесятих роках минулого століття на Кубі.
Нагадаю, що це було ядерне протистояння двох наддержав – СРСР і США, яке вилилося у першу в історію людської цивілізації ядерну кризу.
Чимало радянських солдатів, навіть не здогадуючись, яку відповідальну місію покладено на них, опинилися в зоні небезпеки, що в майбутньому отримала назву «Карибська криза».
Чимало років минуло відтоді. Але й досі пам’ятають про той непростий час ковельчани Михайло Федорук та Михайло Моторигін, які були учасниками секретної операції «Анадир». Вони і стали головними героями вищезгаданих публікацій.
Майже неймовірно, але факт: чоловіків об’єднує не лише військова служба на Кубі, а й однакові імена та по батькові. До того ж, Михайло Миколайович Федорук та Михайло Миколайович Моторигін – давні читачі і шанувальники «Вістей Ковельщини».
Публікації, де йдеться про «Карибську кризу», не залишили їх байдужими. Після опублікування статті «За крок до «кінця» світу» за допомогою до редакції, аби добитися справедливості, звернувся Михайло Моторигін. Чоловік обійшов не одну інстанцію, щоб отримати відповідний документ, який підтверджує, що він – воїн-інтернаціоналіст.
Невдовзі до нас завітав і його військовий побратим Михайло Федорук, який не міг залишитися осторонь цієї проблеми. За посередництвом редакції газети «Вісті Ковельщини» М. Федорук вирішив особисто зустрітися з М. Моторигіним, щоб згадати роки військової служби, поділитися наболілим, а заодно – допомогти, бо з досвіду знає, як непросто сьогодні довести до логічного завершення будь-яку справу.
Зустріч двох Михайлів Миколайовичів була дуже зворушливою, я б сказала, навіть не по- буденному святковою. Я стала свідком єднання двох споріднених душ. Чоловікам було про що розповісти один одному.
По-різному склалась їхня доля, але кожен може впевнено сказати, що прожив життя недарма. Ще й досі колишні військовослужбовці у бойовому строю. Хоч здоров’я підірване і сили вже не ті, але вони – взірець сили і мужності, звитяги і непідробної доброти.
Світлана ТРОЦЮК.
P. S. Під час підготовки до друку цього матеріалу ми дізнались, що Михайло Федорук та Михайло Моторигін мають намір поїхати до Києва, щоб за допомогою передачі «Чекай на мене» знайти своїх військових товаришів.
Раніше Михайлу Федоруку вже вдалося за допомогою цієї телепередачі відшукати тих, хто разом із ним проходив службу на Кубі. Однак пошуки інших однослужбовців чоловік не полишає.
Хай же щастить їм у цій потрібній справі!
НА ЗНІМКУ: учасники операції «Анадир» 1962 року Михайло ФЕДОРУК та Михайло МОТОРИГІН під час зустрічі в редакції.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар