Чи вдасться повернути льон на поліські землі?Першу на Землі тканину людина виготовила зі стеблових волокон льону близько десяти тисяч років тому. Це сталося на території Індії. Легка, міцна, гігієнічна, вона швидко витіснила одяг зі шкіри тварин. Люди, оцінивши переваги льону, почали вирощувати його поблизу свого житла.
Тільки через дві тисячі років, як свідчать архівні джерела, після індійців лляний одяг приміряли жителі Вавилона та інших держав. А звідси через торговельні шляхи він "завоював" Єгипет, Данію, Грецію.
Особливо високого розвитку досягла техніка вирощування та обробки льону в Єгипті. Легкі, майже прозорі єгипетські тканини цінували у світі на вагу золота. На одну чашу терезів при продажу клали тканину, а на іншу – золоті злитки. Верховні жреці носили одяг тільки з лляних тканин.
Мумії в саркофагах також були в лляних простирадлах. За п'ять тисяч років ця тканина не зітліла, а була такою, наче нещодавно виготовлена. На жаль, секрети давньоєгипетських ткачів не збереглися.
Сьогодні ніхто не може виготовити тканину такої якості, яку робили в Давньому Єгипті.
Льон був відомий племенам, які колись жили на території України. В десятому столітті про красу білого лляного одягу слов'ян писав арабський вчений Ібн Фадлан. Шанували льон і в Київській Русі. В "Повісті врєменних літ" Нестор Літописець розповідає, як печерські монахи обробляли льон на пряжу та полотно, а також використовували лляну олію для лампад.
Протягом багатьох століть льон годував, одягав людей, лікував і зігрівав. Золотиста, пахуча і смачна олія вірно й правдиво служить нам, ефективно допомагає зберегти здоров'я.
У народі така олія вважається цілющим та унікальним засобом у боротьбі мало не з усіма хворобами. До того ж, вона не має протипоказань. Здавна лляну олію в невеликій кількості вживали при цукровому діабеті. Вона допомагає позбавитись від інсульту і захищає організм від підвищення рівня холестерину.
Для профілактики та суміжного лікування серцево-судинних хвороб, зменшення ймовірності утворення тромбів лляну олію додають до свіжих соків, овочевих салатів. Вона, крім того, поліпшує потенцію.
Регулярне вживання лляної олії (1 столова ложка натщесерце щодня, курс лікування місяць) – чудова профілактика та лікування гастриту, коліту, закрепів, печії, різних виразок. До того ж, така олія підвищує еластичність судин очей, попереджує виникнення спазмів судин, сприяє зниженню тиску, підтримує імунну систему, омолоджує організм.
Про лікувальні властивості льону згадує у своїх працях відома цілителька Наталія Земна. Зокрема, вона цінує цю рослину за те, що жодна тканина не має такої повітропроникності, як льон. Тому він доречний і у наших широтах, і на екваторі. Адже у спекотну погоду в людини, яка носить одяг з льону, температура тіла на 3-4 градуси нижча, ніж у тієї, що одягнена у бавовняний чи шовковий одяг.
Наталія Земна, до речі, пише у своєму "Травнику": "Відомо, що використання лляного одягу запобігає ряду захворювань, бо має рідкісні властивості: ані бактерії, ані грибки на ньому не приживаються. Лляні волокна не утворюють зарядів, мають антисептичний вплив на тіло. При сутність навіть невеликої кількості волокон (до 10 відсотків повністю запобігає електризуванню тканини). Льон, як згадує цілителька, допомагає очистити судини.
Льон – одна з економічно найвигідніших культур. Характерною особливістю довгунця є те, що він повертається на попереднє місце не раніше, ніж через 5-6 років. Знавці цієї справи знають: для того, щоб засіяти 200 гектарів, треба мати їх 1000. Це щоб на п'ятий рік сівозміни льон повернувся на попереднє місце. Звичайно, такий агрозахід потребує необхідних площ. Але хто на це піде? Та льон можна вирощувати й на менших площах.
Колишній Ковельський льонопереробний завод, який давно припинив своє існування, зараз нагадує забуте пустирище. Де колись вирувало життя, тепер ростуть бур'яни, подвір'я занедбане. Коли ми побували тут, то не побачили на території жодної людини. Таке враження, що все вимерло.
У часи свого розквіту підприємство приймало тресту, переробляло її на шовковисте волокно, яке йшло на вітчизняні фабрики і навіть за кордон.
Занепад льонарської галузі почався тоді, коли була зруйнована інфраструктура зовнішніх ринків збуту продукції. Адже дев'яносто відсотків волокна експортували в Росію, Польщу, Францію, Бельгію, Італію.
Після розвалу Союзу РСР про створення чогось подібного ніхто й не думав. Так автоматично закрилися експортні шляхи.
Але чи доцільно знову повертатися до пристосованих приміщень, де на ТЛ-40 перероблялася на волокно треста? Можливо, є більш перспективний метод переробки льоносировини? Те, що льон зараз сіють лише на невеликих площа
х в окремих господарствах району, говорить про те, що цю перспективну культуру поступово виживають із полів.
Директор СТзОВ "Білинське" Валерій Оніщук у розмові зі мною сказав:
– Ми вже три роки не сіємо льону. Раніше на кількох гектарах розміщували цю культуру. Збирали певну кількість насіння, щоб реалізувати. А з трестою мали великий клопіт. В Україні та й за кордоном льоносировина нікому не потрібна. Насіння потрохи продаємо, яке залишилося з минулих років. Люди беруть його на лікування, а також реалізуємо певну кількість хлібокомбінатам.
Якби у нашій державі відновили фабрики, де з льоноволокна виробляли б тканину, то можна займатися цією вигідною культурою. Адже люди, які раніше працювали в колгоспі, згадують, що від довгунця мали значні прибутки.
Повернутись до тих часів, коли льон був у пошані, вважають спеціалісти, не так і легко. Багато чого вже втрачено назавжди. Та й переробляти тресту на місцях тепер практично немає змоги.
Кандидат сільськогосподарських наук ковельчанин, фермер В'ячеслав Щесюк має на це свою думку:
– Льонарство, як переконує практика, дуже цінна галузь. І потребує того, щоб її повернути на наші поля. Надіюся, що з часом так і буде.
Що б ми не говорили, але льон є культурою, яка добре себе почувала лише на поліських грунтах. Льон, вважають знавці справи, – це одна з найвигідніших культур. Але треба мати, щоб вирощувати його, свій переробний цех, де сировину переробляти на льоноволокно.
А тоді вже напівфабрикат здавати на інші переробні підприємства. До того ж, потрібно мати льонокомбінат, переробну лінію, сівалку. А ще – рулонний прес, що дасть можливість уникнути важкої ручної праці.
Як бачимо, попри всі проблеми і невирішені питання, льон вигідно вирощувати. Але чи готові, якщо вони ще існують десь, льонокомбінати прийняти сировину?
Росіяни, які раніше купували наш льон, тепер нібито здають його на свої нові підприємства. Білоруси також мають держзамовлення на льон, та й вирощують його самі. Перекупників-посередників тут фактично немає.
…Поле від краю до краю цвіте синіми барвами. Тоненька стеблина, що хитається від вітру, передзвонює голівкою. Здається, що нива озивається до тебе тихенькою мелодією.
То – картинка з минулих років. Виринає ніби із дивного сну. Враження таке, що хтось зумисне, наперекір здоровому глузду, здав льон в "архів", прирік цю цінну культуру на забуття.
Степан СКОКЛЮК.
НА ЗНІМКАХ: колишня майстер льонарської справи із с. Волошок Ковельського району, Герой Соціалістичної Праці Ніна Приходько; руїни на місці колишнього льонопереробного заводу у Ковелі.
Фото В’ячеслава Щесюка.
Залишити коментар