РОЗЛУЧЕННЯ: хай живе здоровий глузд!Немає нічого дивного в тому, що в житті кожної сім'ї іноді настають складні часи. Коли у подружньої пари зникає любов, не залишається ні поваги, ні дружби, а присутність поряд раніше коханої людини стає просто нестерпною, то якось сама по собі з'являється думка: а чи варто продовжувати жити разом?
…Напевно таки не всі шлюби укладаються на небесах. Бо цих двох уже не поєднує нічого, інколи вони просто ненавидять один одного, та все одно розлучення стає сильним стресом для кожного з них. Звісно, чоловіки та жінки по-різному реагують на розлучення. Чоловікам дуже важко переступити межу для них звичного і роблять вони це зважено, після довгих роздумів. Зате потім їм нічого не заважає швиденько зав'язати нові стосунки. А от з представницями прекрасної статі якраз все навпаки.
Та в будь-якому разі для людини, що переживає розлучення, це стає сильним емоційним потрясінням. А скільки безсонних ночей, скільки нервових клітин витрачається! Цього не визначить навіть досвідчений психотерапевт. То, може, варто поговорити про іншу, конкретну, вартість розлучення – матеріальну?
За інформацією відділу реєстрації актів цивільного стану по місту Ковелю міськрайонного управління юстиції, при подачі заяви про розірвання шлюбу подружжя має сплатити державне мито у розмірі 8,5 гривні. Плюс – послуги правового і технічного характеру. Тож, враховуючи всі "нюанси", свідоцтво про розлучення "екс"-подружжя може отримати через місяць, витративши коштів менше, ніж… на пляшку шампанського і шоколадку.
Проте більшість пар, оскільки вони мають спільних дітей та спільне майно, змушені звертатися до суду, що в залежності від ситуації може обійтися з дещо більшими витратами. Обов'язковими залишаються оплата мита та послуг, як і при розлученні в РАЦСі, але додатково оплачуються консультації юриста, послуги оцінювачів майна та БТІ при розділі нерухомості тощо. Тому, якщо врятувати сім'ю неможливо і, крім весільних фото, нема чого ділити, краще не чинити одне одному наперекір, відмовляючись іти до РАЦСу, бо таким чином лише собі зробите "ведмежу послугу".
Про порядок розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке не має дітей, інформує начальник відділу державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ковелю реєстраційної служби Ковельського міськрайонного управління юстиції Марія Бойчук.
– Державна реєстрація розірвання шлюбу у випадку, передбаченому ст. 106 Сімейного кодексу України, проводиться на підставі письмової заяви подружжя, яке не має дітей, та квитанції про сплату державного мита, – роз'яснює Марія Сергіївна. – Після закінчення одного місяця з дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана, шлюб розривається у присутності хоча б одного з подружжя.
– А чи може тоді хтось один з подружжя подати до РАЦСу заяву на розлучення?
– Якщо один з подружжя через поважну причину (у зв'язку з тяжкою хворобою, тривалим відрядженням, проживанням у віддаленій місцевості) не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до відділу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, або прирівнену до неї, від його імені може подати другий з подружжя.
Бувають випадки, коли подружжя через поважну причину не може з'явитися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації розірвання шлюбу в установлений для них день. У цьому разі строк такої реєстрації на письмове прохання подружжя може бути перенесений на інший день. Однак строк перенесення державної реєстрації шлюбу не може перевищувати одного року з дня подання заяви.
Коли один із подружжя не може через поважну причину з'явитися для державної реєстрації розірвання шлюбу, він має право під час подачі заяви або впродовж місяця письмово повідомити орган державної реєстрації актів цивільного стану про згоду реєстрації розірвання шлюбу за його відсутності. Разом з тим в заяві потрібно зазначити місцезнаходження органу державної реєстрації актів цивільного стану, до якого слід надіслати свідоцтво про розірвання шлюбу. У разі надсилання письмового повідомлення підпис на ньому того з подружжя, який не може з'явитися, повинен бути нотаріально засвідченим.
Що ж, як бачимо, процедура досить проста й необтяжлива. То чи не тому у місті торік на 535 шлюбів припало 258 розлучень? Звісно, що ні, враховуючи те, що із загальної кількості розлучень значний відсоток відбувається у судовому порядку. А в цій ситуації є свої нюанси й тонкощі.
Якщо подружжя має спільних дітей, розлучити його може тільки суд. До суду звертаються й ті, хто прагне розділити спільне майно. У таких пар, як правило, виникає потреба в послугах адвоката. А знайти такого, щоб був і до душі, і по кишені, вдається не завжди. Для прикладу: "грамотно" написати заяву про розірвання шлюбу приватні адвокати допоможуть за 200 гривень. От і "відштовхуйтесь" від цього…
Тож, мабуть, слід бути завбачливим навіть і в сердечних справах. Може, тоді варто подумати про так званий шлюбний договір? Складати його перед реєстрацією шлюбу – цілком нормальне явище в країнах західного світу. Проте у нас шлюбний договір здобув популярність відносно недавно, але широкого розповсюдження не отримав до цих пір (як повідомили у Ковельській державній нотаріальній конторі, аби скористатись цією можливістю, до них ще не зверталася жодна подружня пара).
Договір іноді сприймають як вияв недовіри і реагують на це приблизно так: "То ось яка вона, твоя любов? Ти ж мені зовсім не довіряєш!" або: "Ще не одружилися, а ти вже про розлучення думаєш?!".
Справді, не надто радісні емоції на фоні "рожевих" думок молодят про їхнє безхмарне і повне щастя майбутнє. Та можуть бути значно гірші тоді, коли трапиться реальне розлучення й почнуться нарікання у тому, що хтось когось обдурив, обікрав чи залишив ні з чим.
Іноді подружжя обирає, на їхню думку, найпростіший шлях і продовжує жити разом навіть тоді, коли сімейний човен пішов «на дно». І причини знаходять "вагомі" – це й спільно набуте майно (у тому числі квартира чи дім, які не так вже й просто розділити), і спільні діти, без яких не уявляють життя люблячі батьки (не уявляючи при цьому, як далі разом "нестимуть цей хрест"). А, може, чинити так змушують власний гонор, образа чи почуття вини?
Але чи варто відтягувати цей неминучий крок аж так, що згодом, аби не бачити свою колись кохану половинку, відправились би не тільки до РАЦСу чи суду, а й дременули б світ за очі?..
Вікторія ЗІНЧУК.
Залишити коментар