Для щастя треба зовсім небагато — були б лиш мама й тато!Питання дитинства завжди були і залишаються актуальними в нашій країні. На сьогоднішній день значна увага з боку держави приділяється такій категорії дітей, як діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.
У кожного з нас є перші спогади про тепло маминих рук, про бабусині казки на ніч, про татові жарти та сімейні свята. Ці спогади супроводжують людину протягом усього життя і залишаються своєрідною «реліквією». Навіть психологи стверджують, що характер людини формується в перші 5-7 років життя, і від того, якими вони були, багато в чому залежить її подальша доля.
Нам, благополучним, а, можливо, й не зовсім, людям, важко уявити, як почуваються такі дітлахи, безпорадні і беззахисні, які залишилися наодинці із цим жорстоким навколишнім світом, де так мало любові, турботи та безпеки. Адже все це мала уособлювати в собі родина, якої, на жаль, немає…
Та світ не без добрих людей. Бо є ті, чиї серця наповнені справжніми щирістю і безкорисливістю. Це – люди з добрими намірами та помислами, здатні лише на хороші справи та вчинки.
Саме з такими людьми (мабуть, так велів сам Господь) довелось зустрітись двом дітям, які ще донедавна навіть не могли подумати про те, що незабаром у них буде справжня СІМ'Я!
Нещодавно в селі Великому Порську відбулось офіційне підписання договору про спільне проживання та виховання в сім'ї Миколи і Лариси Вороб'їв двох дітей-сиріт – Романа та Іванни.
На цю важливу і довгоочікувану як для батьків, так і для дітей подію прибули представники районної і місцевої влади, благодійники, рідні сім'ї.
До винуватців святкового зібрання звернувся голова райдержадміністрації Сергій Матяшук. "Реалізацією соціальних ініціатив Президента України "Діти – майбутнє України" передбачено: кожна дитина повинна мати сім'ю. Саме тому в нашій державі значна увага приділяється розвитку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", – зазначив Сергій Васильович.
Сергій Матяшук привітав сім'ю із "поповненням", а також побажав родині міцного здоров'я та благополуччя. "Нехай і надалі Вашу ініціативу наслідують інші, а ми, в свою чергу, будемо робити все для того, аби дітки були щасливими", – наголосив очільник районної виконавчої влади на завершення.
Всього найкращого зичив родині Вороб'їв і заступник голови райдержадміністрації Андрій Мигуля, який також приєднався до щирих вітань з нагоди знаменної в житті події.
Прийомні батьки із сльозами на очах і неприхованою радістю висловили слова вдячності працівникам служби у справах дітей райдержадміністрації, районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді й всім тим, хто доклав зусиль, аби Роман та Іванна опинилися в їх домівці.
Як і годиться, гості привезли із собою подарунки, а діти, в свою чергу, теж не обділили їх своєю увагою.
Варто зазначити, що шефство над "новоствореною" сім'єю взяла підприємець Людмила Куклінська, яка також цього дня прибула сюди, щоб привітати прийомних батьків і їх діток.
Микола Андрійович та Лариса Вікторівна виховують двох власних дітей – Ірину та Андрія (обоє вже навчаються). Тож тепер родина дещо збільшилась.
Раніше брата і сестру Романа та Іванну хотіли всиновити або ж взяти до себе на проживання й виховання в прийомну сім'ю поодинці. Але тут (так вже якось пощастило) відгукнулось подружжя Миколи та Лариси. Тож дітей не довелось розлучати.
І якщо вже випала нагода бути присутніми тут, ми вирішили поспілкуватися із деякими "дійовими особами" нашої розповіді.
Пані Лариса не могла відійти від хвилювань, переживала. Та очі жінки випромінювали велику материнську радість, щирість і простоту. "Вони тепер всі наші", – по-душевному тепло сказала жінка. "Були б тільки здорові, а все інше якось буде!", – мило й привітно посміхнулась вона знову.
Берегиня сімейного вогнища – хороша дружина і любляча мама. Все в неї до порядку, усе в неї до ладу. Як і кожна жінка, захоплюється квітами. Їх будинок довкола прикрашають ошатні, доглянуті клумби. На них свої важкі пухнасті голівки хилять до паркану чорнобривці, ніби дякуючи хазяйці за турботу і ласку.
Що пан Микола господар – теж видно відразу. Бо і в домі, і на подвір'ї добре попрацювали чоловічі руки (і коли він все встигає, адже має й роботу?!). Хоча сам чоловік ніяково каже: "Та що ми? Живемо так, по-скромному".
"Маємо чимало землі. Та добре, що техніка є, то і є чим її обробляти. А коли якась інша робота в господарстві нагодиться, то син Андрій допоможе", – розпочинає розмову із нами він.
"Та ви дивіться, яка доля! І мого сина Андрієм звуть, і в Ромки та Іванни ще брат є. Також Андрій. Навчається в Ковелі. І ми з ним теж ріднимся. Он нещодавно приїздив, погостював, ще й до роботи брався. Хороший хлопець", – вже трішки розговорившись, продовжує далі.
А на запитання: "Як наважились на такий крок?" відповідає: "Ми і не довго вагались. Син із донькою пішли вчитись, ми залишились одні. Та якось відразу дім спорожнів. От я і подав дружині таку ідею, аргументуючи тим, що, мовляв, чому самі будемо нудьгувати? А далі – все якось склалось само собою", – гордо заявляє батько ще двох "своїх" дітей.
Одинадцятирічний Роман (так і хочеться сказати Романчик) тим часом крутиться біля собачої будки. "А я з Тарзаном подружився. Він уже мене знає", – усміхається до нас хлопчина.
Відразу видно, що йому все цікаво і все потрібно знати. Не довго затримавшись на місці, він – вже біля невеличкого ставочка. "Ми рибу сюди запустили", – знову привертає до себе увагу балакучий п'ятикласник.
"А це в нас – погріб. Тут картопля", – як справжній господар, серйозно говорить Роман.
Хлопець вчиться найкраще в класі. Любить малювати, а ще – грати у футбол. Уже знайшов собі товаришів.
Його сестра, тиха і спокійна дівчина, як і мама, ніжно й тепло, пригорнувши до себе братика, починає із нами розмову. "Добре тут нам. Із Андрієм та Ірою знайшли спільну мову. І дядя Коля, і тьотя Лариса до нас гарно ставляться. Здається, що ми їх знаємо вже давно", – розповідає чотирнадцятирічна Іванка.
"Поки що дядя і тьотя, а потім татом і мамою будемо називати", – втручається в бесіду Роман.
Гарно відгукується про дітей і пані Ніна (сестра господині дому). "Відразу видно, що Ромчик із Іванною люблять тепло та ласку: то підбіжать до тебе й обнімуть, то просто пригорнуться. Легко адаптувались в нашій сім'ї", – теж, не приховуючи своїх емоцій, говорить жінка, яка хоч і нещодавно познайомилась з цими двома сонячними дітьми (бо від них так і випромінюється душевне тепло), але вже встигла їх полюбити за їхню не награну дитячу простоту і відданість.
Позитивно характеризують брата і сестру начальник служби у справах дітей райдержадміністрації Сергій Ілюшик та працівники Люблинецького НВК "ЗОШ-інтернат І-ІІІ ступенів - ліцей", де перед цим перебували діти.
Навіть той осінній день був якимось особливим. Сонце світило по-літньому тепло і лагідно, балуючи всіх своїм теплом так, як мати голубить дитину. Вересневий вітерець легенько похитував листя на деревах, немов боявся сполохати ЩАСТЯ – щастя народження нової сім'ї.
Десь високо у небі кружляли зграї птахів, які ще не відлетіли у вирій на чужину, що така далека від рідного краю.
Затишно, радісно і водночас незвично було на душі в Романа та Іванни, адже віднині вони знайшли своїх "других батьків", свою нову сім'ю, свій дім. І їм вже не потрібно було кудись знову їхати чи переїжджати. Як ті маленькі лелечата, вони осіли на гнізді, де поряд є мужнє батьківське крило і мамині лагідні руки, які здатні вберегти від всіх бід та негараздів на цьому світі.
Тож нехай і надалі доля буде прихильною до діток, даруючи їм лише приємні моменти в житті і несподіванки. Бо цього вони дійсно заслужили.
Оксана БІРУК.
P. S. Добре, що для героїв нашої розповіді ця "казка" завершилась щасливим кінцем. І в них тепер все буде по-іншому – все буде добре!
Але є ще багато таких діток, які давно плекають в своєму маленькому сердечку одну-єдину надію – знайти своїх МАМУ і ТАТА! З цим вони прокидаються, з цим вони і засинають.
Тож хочеться щиро вірити, що з кожним днем ставатиме все більше "добрих фей" і "чарівників", які здійснюватимуть такі бажані мрії для малечі.
Варто лише задуматись, що, можливо, десь поруч на нас чекає миле янголятко із блакитними оченятами і кучерявим чубчиком, яке ще не вміє ні ходити, ні розмовляти. Воно вміє лиш одне – гаряче обнімати своїми маленькими рученятами тих, хто прийде по нього.
А таке маленьке "щастячко" все-таки варто шукати.
НА ЗНІМКУ: голова райдержадміністрації Сергій МАТЯШУК із членами родини ВОРОБ'ЇВ.
Фото з архіву райдержадміністрації.
Залишити коментар