Чотири любові МаріїВосени Сонце сходить пізно. У селі до тих пір можна вже багато переробити. І господиня, впоравшись по хазяйству, поспішила до свого диво-квітника, який у цю пору золотої осені ще радує багатством барв. Доторкнулася до жовтогарячих чорнобривців, махрових а
йстр, майорів, посміхнулася голівкам-кошичкам жоржин, а соковиту калину притулила до щік, відчувши на ній росу. Яка ж це розрада для серця — її улюблені квіти!
Ще маленькою, коли жила в рідному Жмудчому, Марійка з мамою завжди насівала біля хати чорнобривці, мальви. А зимовими вечорами зачудовувалася квітами, які червоними та чорними нитками вперемішку із слізьми та журливими піснями вишивала мама, вдова фронтовика, на полотні. Нелегко було їй піднімати дітей.
Дівчинка росла, як і багато "дітей війни", сиротою і в бідності, але була жвава, допитлива, багато читала. Закінчивши школу, вступила до Ківерцівського училища культури на бібліотечний відділ (потім заочно вчилася у Київському інституті культури). Згодом як дипломований спеціаліст стала працювати завідуючою бібліотекою в сусідніх Поповичах.
Молода бібліотекарка із запалом взялася до роботи: залучала читачів до книги, пропагувала художнє слово серед селян, організовувала цікаве дозвілля дітей та дорослих. І, звичайно, брала участь у всіх сільських заходах. Поповичівська бібліотека була серед кращих в районі, носила звання "Заклад відмінної роботи". І так сорок років служила книзі фахівець.
Парубки з навколишніх сіл, приїжджаючи на танці, задивлялися на вродливу дівчину, яка і співала, і декламувала, і була запальна у танці. Та серце своє вона віддала ставному красеню з Попович Андрію Сахарчуку, який працював у колгоспі ім. Мартинюка агрономом. 
Хлопець покохав Марію за веселу і добру вдачу. Ну і як було йому не втопитися у її чарівних великих та глибоких очах?!
Поєднали молодята свої долі у 1968 році, тож нинішнього року у їх сім'ї збіглося дві пам'ятні дати. На свято Покрови дорога дружина, мама, бабуся святкуватиме 70-річний ювілей. Виповнюється 45 років, як Марія Адамівна та Андрій Гнатович Сахарчуки йдуть спільною дорогою. "Сапфірове" весілля зустрічають ці мудрі, трудолюбиві й шановані в селі люди у злагоді та в затишку гостинної оселі.
По-різному складалося життя. Було важко, коли підростали діти, будувалися. Потім учили своїх доньок у вузах, допомагали їм ставати на ноги. Але всі труднощі зуміли перебороти, а сім'ю гартували і зміцнювали довірою, любов'ю, взаєморозумінням. Тепер у кожного — поважний вік, але так же трудяться, захоплюються вирощуванням квітів, плекають садочок. Особливих статків не нажили, не гонилися за великими грішми. Просто працювали (обоє ветерани праці, господар має орден "Знак Пошани"), веселилися, мріяли… І не зчулися, як 45 у шлюбі минуло. Це свого роду теж подвиг і приклад для дітей та онуків.
Звісно, як і для кожної жінки, сім'я для Марії Адамівни — найбільша її любов. Всю ласку, турботу жінка віддає дочкам Ірині та Аллі, зятям, трьом онукам. Дві бабусині улюблениці ще маленькі, а ось старший онук Андрій (названий на честь дідуся) цього року став студентом Дніпропетровського інституту залізничного транспорту, чим рідні дуже тішаться.
Хоч і згадала я про вік своєї героїні, однак так любити життя у всіх його проявах, бути небайдужою та активною у ньому дано не кожному молодому. Марію Сахарчук 
знають у Поповичах, районі, області ще і як активну учасницю художньої самодіяльності. Разом з фольклорним гуртом сільського будинку культури вона бере участь у всіх культурних заходах, береже і примножує народну пісенну спадщину, відроджує старовинні обряди і традиції. Пісні віддає увесь вільний час.
Андрій Гнатович навіть жартома підсміюється з дружини, коли та скаржиться, що нездорова: "Ага, хай-но зараз подзвонить Тамара — враз підхопишся і побіжиш на репетицію".
"А так і є, — каже директор Поповичівського будинку культури Тамара Крицко. — Марія Адамівна своєю відданістю пісні надихає й інших учасниць, за що їй велике спасибі. У неї завжди напоготові сценічний костюм, а гумор і творчий підхід допомагають створювати цікаві образи. Співає вона і в церковному хорі. Можна сказати, що в душі ювілярки зберігаються чотири любові: до квітів, книги, сім'ї та пісні. Вона щораз прагне вголос висловити свою думку, не боїться порушити гостру проблему, жваво відреагувати на будь-який факт повсякдення".
Що ж, Маріє Адамівно, як співається у пісні, "ще не вечір" у Вашому житті. Хай доля дарує Вам світлі хвилини у теплому колі родини, і щоб з Андрієм Гнатовичем зустріли щасливі та з піснею у серці і "золоте" весілля!
Людмила СТАСЮК.
НА ЗНІМКАХ: миттєвості життя Марії САХАРЧУК.
Фото з домашнього архіву.
Залишити коментар