Брехнею Правди не здолати!Ситуація в Україні нині більш, ніж критична. Хто б міг подумати, що після повалення режиму Януковича у внутрішні справи незалежної держави нахабно втрутиться Росія, за вказівкою президента якої В. Путіна російські війська порушили недоторканність наших кордонів?
Тепер, коли наш народ ЗУМІВ і ВИТРИМАВ стільки горя й біди, над нами знову знущаються і залякують. І хто? Керманич північних сусідів, який вішає своєму народу локшину на вуха за допомогою антиукраїнських ЗМІ, котрі масово паплюжать мирних і волелюбних українців лише за те, що вони насмілилися бути незалежними.
Яке моральне і юридичне право має агресор втручатися у внутрішні справи України? Весь світ визнав, що президент Російської Федерації Володимир Путін порушив міжнародні домовленості. Введення російських військ на територію Автономної Республіки Крим – це не тільки підлий і загарбницький план новоявленого "імператора", це – крок до розв'язання третьої світової війни.
На захист нашої України став весь цивілізований світ, який дав чітку оцінку діям Путіна і визнав їх неправомірними.
Та не стільки агресивні дії Путіна мене як жінку і журналіста вразили до глибини душі, а те, як до ситуації в Україні ставляться деякі мешканці східних областей, а також окремі громадяни близького зарубіжжя.
А стверджувати те, що нас обливають брудом, маю усі підстави, адже, як і багато хто з нас, маю знайомих і друзів в Білорусі та Росії.
Днями одна жінка поскаржилась мені, що її постійно ображають у соцмережах. Коли прочитала те, що їй написали білоруські "друзі", то зробила висновок: антиукраїнська інформаційна пропаганда зробила свою підлу справу.
Щоб не бути голослівною, процитую кілька думок із соцмереж. Українською вони звучать так:
"…В чому ваша сила? В розбійницьких поваленнях пам'ятників? Люди (наші діди) віддали за вас життя, щоб ви банально змогли народитись. А бидло, яке йде грабувати святиню святинь (Києво-Печерську лавру), – хто це, як не пропащий п'яниця? А особисто мій чоловік (його якраз поставлять від вас відбиватись) сказав, що він піде проливати кров, якщо ваші вирішать "розпоясатись" і піти до нас (мій в армії служив і зброю тримати вміє), тому голову п'яному українцю за знесений пам'ятник його дідусеві, котрий загинув під час війни, відірве".
А ще один білорус просто "замучив" мою знайому закидами на кшталт: "Ти – Бандера? А ми за Харків, Донбас і Крим. Скоро западенцям буде...".
Одним словом, якщо коректно, то "кінець буде".
Ось такі, на жаль, настрої у ставленні до нас у деяких сусідів-білорусів. Але, на мою думку, нам варто достойно витримати ці безпідставні "напади", молитися за всі народи, бо треба вміти прощати. Ніхто не винен у тому, що нашим сусідам транслюють проросійські ЗМІ, звідки й береться негативна інформація про українців. Війна нікому не потрібна, війна – це розпач, безвихідь і, звісно ж, найцінніше – життя кожної людини, незалежно від того, де вона живе. Постраждають українці, то постраждають усі. Так що не варто робити передчасних висновків нікому, бо ніхто не знає, що буде завтра і чия допомога кому знадобиться.
Нашим сусідам штучно "насаджують" недостовірну, необ'єктивну інформацію. Але не потрібно на них злитись, хоч це дуже важко (знаю, бо сама ледь змушую себе бути толерантною). Ті люди там живуть у "темряві" минулого століття, коли при владі були правителі, імена яких возвеличували й трохи не молилися на них.
Впевнена й молю Бога, що невдовзі все стане на свої місця. Залишається вірити і надіятись. Але, на щастя, не всі думають погано про українців. Кілька днів тому, будучи у відрядженні в Києві, познайомилась із грузинкою. Дуже ввічлива, культурна, доброзичлива людина. Її думки щодо ситуації в Україні суттєво відрізняються від вищенаведених. Ось що вона сказала:
"Живу в Україні 20 років. Моя мама – родом з Чернігівської області, українка. Тато був грузином. На жаль, разом із двома братами загинув на війні у Грузії. Ми втратили найдорожчих людей через російських загарбників. Точнісінько за таким самим сценарієм Путін діє щодо України. Ми добре розуміємо, що це не захист російськомовного населення, яке проживає на території АРК, а відкритий наступ на Україну. І нас, мирний грузинський народ, теж називали "бойовиками" і "терористами". За що? За нашу дружелюбність і гостинність? За те, що ми радо зустрічали представників багатьох національностей на курортах Грузії? Зруйнували, розігнали грузинський народ по усьому світу.
Ніхто не хотів і не хоче війни. Нам болить серце за Україну, що стала для нас рідною. Хай нас усіх береже Господь!".
Слова моєї нової знайомої закарбувались у пам'яті. Її відчай, сльози на обличчі до цих пір – у моєму серці.
Звичайно, нам усім важко. Адже нема в нас належної армії, нема, по суті, нормального її фінансування. Але є гідність, є честь, є воля. Я горда тим, що живу в Ковелі, горда тим, що на Волині багато добровольців зголошуються поповнити армійські ряди, аби захищати свій народ, свою родину, Батьківщину, дім. Не за гроші, а, як це не дивно для декого звучить, з патріотичних міркувань.
Болить душа за матерів і дружин, які переживають за своїх чоловіків й синів, адже в разі небезпеки їх відправлять до Криму. Доля кожного солдата – це доля кожного з нас.
І як не намагалась пояснити деяким своїм знайомим з Росії, що ми – миролюбна, доброзичлива, працелюбна нація, нічого з цього не вийшло. Мої намагання говорити правду не увінчалися успіхом. У відповідь почула на свою адресу багато неприємних слів.
Мене часто запитують: "Чому ви не дочекалися нових президентських виборів?". А я відверто кажу: "Тому що корупційні корені колишньої верхівки влади настільки проросли на нашій землі, що справедливих, чесних і прозорих виборів ми ніколи б не дочекалися".
Багато хто критикує опозицію, яка нині при владі, але навіщо це робити зараз, коли країні загрожує небезпека? Нинішня влада може бути тимчасова, нинішня влада повинна довести, що Євромайдан стояв і стоїть не за їхні гарні очі і портфелі. Опозиція добре зрозуміла, що найвища влада – народ і, не дай, Боже, хтось його зрадить, чи не виправдає надії й сподівання.
Я абсолютно не заздрю нинішній владі, бо їй зараз дуже непросто. Дехто скаже, що знову ті самі обличчя, що нема довіри, що вони теж володіють маєтками і багатомільйонними статками.
Це так. Але народ, сподіваюсь, не допустить далі грабувати, обманювати, зраджувати національні інтереси. Зробимо висновки тоді, коли Україні не загрожуватиме небезпека війни.
Мені не повірили росіяни. Шкода. Але хто може сумніватись в злочинах, наприклад, Януковича, поглянувши на його маєток в Межигір'ї? І сьогодні в цієї людини вистачає нахабства закликати Путіна для введення російських військ (у повному бойовому споряджені) фактично на чужу територію?
Схаменіться, одумайтеся, не гнівіть Бога. А ще мені буквально вчора дорікнули, що українці – невдячні люди. "Мы вас спасаем, а вы…". Від кого "спасаете", панове росіяни? Ми якось самі без вашої допомоги розберемося у своїй країні.
Дякувати Богу, так думають не усі. Тож не потрібно лякати, що Європа і Америка кинуть нас напризволяще. Росію ізолював західний світ, Росію попереджають про наслідки, але очевидно, що доки грім не гряне, то мужик не перехреститься.
А щодо Києва, то обстановка тут хоч не з простих, але не настільки загрозлива. У декого з людей, з якими вдалося поспілкуватися, справді різні настрої, але ніхто не хоче війни і ніхто не піде війною на свій народ.
Ми дійшли до критичної точки "кипіння", коли емоції переповнюють. Але ми – не слабодухі, ми сильні й милосердні і аж ніяк не налаштовані агресивно ні до кого, а тим більше – до наших сусідів та й, власне, до будь-кого іншого.
Не раз чула безліч думок. Але усі, незважаючи на різні національність, віросповідання, мову, хочуть одного – миру і спокою.
Хотілося б, щоб у важкий для України час ми консолідувалися в єдиному прагненні – мирно розв'язати ситуацію.
А те, чи добра чи погана у нас нині влада, нехай роблять висновки самі українці, а не ті, хто штучно нав'язує нам своє, прагнучи загарбницькими діями посягнути на цілісність, незалежність і суверенність нашої держави.
Будьмо мужніми, милосердними, мудрими. Нехай береже нас Господь!
Слава Україні! Героям Слава!
Світлана ТРОЦЮК.
Залишити коментар