Тетяна Вікторівна Климчук працює бібліотекарем в Уховецьку. Разом з чоловіком Володимиром вони виховували чотирьох дітей — трьох синів та доньку. Та от вже шість років, як овдовіла, і весь тягар щоденних родинних турбот ліг на неї.
Чоловік був справжнім господарем, тож на перших початках доводилося нелегко. Опорою завжди були сини-орли — Роман, Богдан, Віктор та донька-розумниця Оксана (доктор хімічних наук), яка завжди знайде потрібні слова, щоб розрадити. Минулої осені їх родина збагатилася на ще дві новостворені сім'ї: сини Богдан та Віктор одружилися.
І все було б добре, якби не війна, через яку у багатодітної вдови мобілізували на Схід відразу двох синів. Вони обоє військовозобов'язані. Менший Віктор (1986 р. н.) — старший солдат (строкову службу проходив у Києві при медичній частині, бо за професією ветеринарний лікар). Старший Богдан (1983 р. н.) — рядовий (проходив строкову службу у Вінницькій області). На Рівненський загальновійськовий полігон їх обох призвали ще під час першої хвилі мобілізації.
Майже за півроку служби жодного разу не чула від них нарікань, що страшно чи чогось не вистачає. Все тільки тата згадують і кажуть, що він вчинив би так само, тож ховатися не будуть.
Сама ж Тетяна Вікторівна не може зрозуміти, чому у неї забрали відразу обох синів. Коли Віктор їхав, то жінка була вагітна, нині ж сину Захарчику вже три місяці. "Що це за таке життя у мирній країні? — обурюється Тетяна Климчук. — Син батька рідного не знає, а той дитя рідне до рук боїться узяти, а зброю — ні!".
Жінка розповідає, що, коли оголосили мобілізацію, ніхто не зважав ні на сімейний стан, ні на здоров'я — забирали усіх без особливого відбору. Пані Тетяна запевняє, що один чоловік у хаті, а ще й у селі повинен бути обов'язково, адже з власного досвіду знає, що жінці, як-то кажуть, “тягти” усе на собі непросто.
Рік цей був для господині дуже важкий, сповнений горя, материнських сліз, смутку і тривог. Та, попри всі труднощі й турботи, Тетяна Вікторівна на долю не нарікає, адже є люди, які завжди допоможуть і підтримають у всьому.
"Найгірше, що мої сини вже п'ятий місяць сплять на землі, а інші пиво під магазином попивають. Для мене як для матері — це найбільший біль", — говорить Тетяна Вікторівна.
На селі кажуть, що вона — жінка-героїня, яких сьогодні мало, адже у житті пережила багато випробувань. Але усі тривоги долає з надією та вірою у краще. А ще молиться — часто і щиро.
"Уже немає ні спокою, ні сну, останні місяці я не живу, а існую в очікуванні дзвінка від синів. Особливо тривожно було бачити жахливі кадри запеклих бойових дій в Іловайському котлі, знаючи, що мої діти теж там. А потім три тижні полону у Сніжному”… — з болем у серці говорить жінка.
Все ж є й радісний момент у цій історії. Після важких випробувань війною та полоном додому повернувся один із синів пані Тетяни — Богдан Климчук, у числі 73 українських військових, звільнених з полону терористів 14 вересня.
На жаль, там ще залишився його рідний брат Віктор, з яким вони йшли пліч-о-пліч через усі випробування АТО на Сході України. А про те, що у них була справжня братерська любов, свідчить той факт, що Богдан, почувши своє ім'я у списку на визволення, хотів залишитись в полоні, щоб не кидати брата одного. Однак побратими по зброї переконали його їхати додому, адже там чекають мама, дружина, рідні.
Селяни заспокоюють: "Добре, що хоч один повернувся". Але Тетяну Климчук це не зовсім втішає, адже там, на чужині, в руках терористів її кровинка — син Віктор.
І все ж Тетяна Вікторівна налаштована оптимістично, плекає надію на щасливе майбутнє і щиро дякує волонтерам, які доклали максимум зусиль для того, щоб повернути наших героїв додому, де на них чекають рідні.
Аліна РОМАНЮК.
НА ЗНІМКУ: Тетяна КЛИМЧУК із синами Віктором (ліворуч) та Богданом (праворуч).
Фото із сімейного архіву.
Залишити коментар