“Це щастя – жити в краєзнавстві”Пошук істини та сенсу земного життя непростий. Він ховається за товщею похмурої щоденної дійсності. Буває так, що одна людина має лише дві визначні дати – день народження і день смерті. Друга – наповнює свій життєвий простір суспільно корисною діяльністю, яку важко "втиснути" у рамки конкретних дат.
Як і кожен з нас, Григорій Гуртовий довгий час був у пошуку отого казкового "золотого яйця", в якому лежить ключ до розгадки таїни людського буття.
І він таки його знайшов!
Сьогодні Григорій Гуртовий (на знімку) – визначна постать Волинського краю. Він не замкнувся в просторових рамках Торчина і "свого" народного музею, а торкався багатьох героїчних сторінок історії Волині.
"Краса історії – це щось надзвичайне! Ви торкаєтесь тієї чи іншої особистості, і розмовляєте з нею, як із живою. Скільки в нас є видатних постатей, і кожна – це незгасний вогонь, який палахкотить, висвічує нам шлях, як дороговказ.
Байдужа людина – що вона може зробити корисного? А та, що творить і горить, – то духовне дзеркало рідного краю".
Так думав і казав Григорій Гуртовий – видатний краєзнавець, історик, дослідник, музикант, лауреат Державної премії ім. Дмитра Яворницького.
Сьогодні, коли його не стало, ми оцінюємо духовне надбання і підсвідомо розуміємо, що втратили. Ковельчани – теж у боргу перед цією особистістю. Маємо пошанувати того, кому була близька Ковельщина.
І не тільки тому, що він своїми дослідженнями збагатив окремі сторінки історії – він тут плідно працював на ниві журналістики.
Хтось зауважить: та що там Гуртовий встиг за декілька місяців? Встиг багато: залишив добру пам'ять про себе.
ххх
1962 рік. В контексті територіально-адміністративних реформ у Ковелі створюють міжрайонну газету "Комуністичним шляхом" – орган Ковельського територіального виробничого колгоспно-радгоспного управління.
"Міжрайонка" мала висвітлювати життєдіяльність (в теперішніх межах) Ковельського, Турійського, Старовижівського та Рожищенського районів. Редактором газети призначили досвідченого журналіста Гната Петровича Ольховича, який до цього редагував ковельську газету "Прапор Леніна".
Журналісти – це був особливий загін партії. Недаремно ще й до сьогодні збереглася назва: "четверта влада". Кандидат на найменшу журналістську посаду мусив бути "просвічений" невсипущим оком КДБ, і тільки тоді рекомендований до виконання визначених структурою газети обов'язків.
Саме так Григорій Гуртовий опинився в Ковелі, де був призначений відповідальним секретарем нового видання.
Розповідає Гнат ОЛЬХОВИЧ:
– В кінці травня 1962 року я приступив до формування журналістського колективу нової газети "Комуністичним шляхом". Відомо, що рекомендації, які надходили від обкому партії, як правило, не передбачали заперечень і прийняття самостійних рішень.
"Відповідальним секретарем редакції рекомендуємо Григорія Гуртового з Торчина. Хороший хлопець – добре пише, малює. За квартиру домовлено з місцевою владою – 2-3 місяці, і може забирати сім'ю", – такою була вказівка з Луцька.
Справді, з самого початку роботи Г. Гуртовий зарекомендував себе грамотним, тямущим працівником. Доки квартири не було, він і ночував у редакції. Тоді друкарня і редакція знаходилися по вул. Куйбишева, 2 (сучасна Олени Пчілки). Нині в цих приміщеннях функціонує невідкладна допомога медичного територіального об'єднання.
Та спокій тривав не довго. Мене викликали в партком колгоспно-радгоспного управління, і його секретар на мене накинувся із звинуваченнями: "Ти кого взяв на відповідальну посаду? Він же був у Німеччині. Там Гітлера малював! КДБ має достовірну інформацію".
"Звідки мені знати минуле Гуртового і кого він малював? – заперечив я. – Обком рекомендував, то як я міг не виконати вказівки? Тим більше, що працює він добре".
Словом, дісталося, як кажуть, на горіхи. Розмова продовження не мала, і Гуртовий обов'язки відповідального секретаря редакції виконував далі.
Попрацював Григорій Гуртовий декілька місяців і раптом прийшов до мене з "поклоном": "Гнате Петровичу, відпустіть мене. Подобається і робота, і колектив, і місто ваше хороше, але сім'я не хоче переїжджати. Та й син у мене хворий, вчиться в місцевій школі. Там з дітьми подружився, друзі його опікають, а тут буде складно у новій школі прижитися. Це ж – дитина. А ще в Торчині я музей залишив, який своїми руками створював. Стільки зусиль доклав! Не буде мене, то й музей пропаде. А там якраз ставка вчителя з'явилася".
Що було робити? Як встоїш перед такими аргументами? Тим більше, колектив сформувався, і рівноцінна заміна Гуртовому була.
"Що ж, насильно милий не будеш. Шкода – ви хороший працівник. Хай щастить вам на новому місці в рідному Торчині", – мовив я із жалем.
Розпрощалися, як давні друзі. В мене тоді зберігався старовинний пістолет: такий з барабаном, і собачка відтягується. Це – реліквія довоєнного часу Першої світової війни, датувалася 1912 роком. Я й вирішив його подарувати для музею і на пам'ять.
"Дарую вам, може знадобиться. Та й згадка лишиться про Ковель", – сказав я.
Григорій Гуртовий зрадів, як мала дитина. Тепер я розумію, що у нього в душі було більше краєзнавця, аніж журналіста.
Повторюсь, що розлучатися було шкода. Бо ж і писав, і сторінки газети формував вміло й професійно. Пам'ятаю, що пізніше я їздив до нього в Торчин. Він мені показував музей і багато розказував цікавих історій.
Буває так, що людина прийде і піде непомітно. І не відчуєш її присутності в душі. А Григорій Гуртовий сяйнув свічкою і залишив світлий, добрий спомин про себе".
ххх
Гортаю пожовклі сторінки газети "Комуністичним шляхом". Аналізую, як розміщені статті, замітки, інформації, світлини і бачу почерк професіонала.
З цікавістю перечитую матеріали журналістів того часу – Ігоря Павлюка, Степана Скоклюка. Вони тоді ще були молоді.
А що вони зараз думають про Гуртового?
Ігор ПАВЛЮК: "Добре Гуртового пам'ятаю, бо він нас, молодих, навчав, як писати і готувати матеріали. "Пишіть короткі речення. Не "грайтеся" в стилістичні викрутаси, а намагайтеся подати матеріал так, щоб його легко міг сприйняти читач".
Гуртовий працював багато – день і ніч. Він же тут ночував. Коли відпочивав, я не знаю. Дещо призабулося, адже півстоліття, може й більше, минуло.
Відповідальний, товариський і грамотний. Ми його поважали".
Степан СКОКЛЮК, Заслужений журналіст України, член НСПУ і НСЖУ (із книги "Пошук веде до мети". "Надстир'я", 2002 р.):
"Незабутні спогади залишилися у мене й про відомого краєзнавця, автора популярної книги "Волинь Козацька" Григорія Гуртового, який працював у нашій редакції відповідальним секретарем. Я від нього тоді мав постійну підтримку у своїй журналістській праці. Ніколи не забуду редакційної "летучки", на якій Григорій Гуртовий відзначав мою інформацію про силосування кукурудзи. Йому дуже сподобався початок замітки, де була жваво передана картина роботи механізаторів. Григорій Гуртовий і сам писав цікаво, заохочував й інших до цього. Нерідко відзначав "барвисту мову" моїх нарисів".
ххх
Подібне притягується до подібного. Журналіст і краєзнавець – споріднені душі. І тут, і там – вічний пошук цікавих сюжетів минулого і сучасного життя. У єстві Гуртового перемагав краєзнавець.
Не випадково він зближується, у своїх творчих пошуках з Олександром Цинкаловським, котрого називає "видатним істориком, археологом, етнографом, архівістом, професором".
Із спогадів Г. Гуртового дізнаємося чимало цікавих фактів історії, дотичної до Ковельщини. Звернемося до його статті "Науковий подвиг О. М. Цинкаловського", яка опублікована в науковому збірнику "Минуле і сучасне Волині: Ол. Цинкаловський і Волинь" (Луцьк, "Надстир'я", 1998 р.).
Читаємо: "Коли в 1955-1957 роках я збирав експонати для створення торчинського народного музею, то від Анатолія Павловича Кревського почув розповідь про дослідження Олександра Цинкаловського".
Це перше заочне знайомство виявилося плідним, і привело Гуртового до особистого спілкування через листи. Водночас відкрило нам ще один факт перебування Тараса Шевченка на Ковельщині.
Ось що пише краєзнавець:
"Дослідженнями О. М. Цинкаловського дуже цікавилось багато інших волинян, і особливо – члени просвітянських осередків. Але винятковий інтерес викликали його знахідки матеріалів про подорож Т. Г. Шевченка по Волині у 1846 році, зокрема, про перебування автора "Кобзаря" в Ковельському повіті у свого приятеля Залєвського. Робилися спроби навіть кінного проїзду возами "слідами подорожі Шевченка по Волині", щоб довести, що навіть за тижневий строк поет міг побувати у названих Цинкаловським пунктах".
"У ході краєзнавчого дослідництва поповнення торчинського Народного музею я також звертався листом до Олександра Миколайовича. У 1973 році одержав перший лист-відповідь з Кракова, де мусив жити великий патріот України, бо радянські органи влади тут, у Володимирі, його неодмінно репресували б…
У кожній фразі листа професора – полум'яний дух дослідницької одержимості. Той лист на тривалий час визначив пошукові маршрути нашого музею. Саме тоді і я пішов разом з учнями школи слідами подорожі Т. Г. Шевченка по Волині. Записали цікаві легенди. Переконалися – Кобзар тут був!".
Рядки з листа О. Цинкаловського нам теж – на вагу золота.
"Щодо кращого обізнання з діяльністю письменника Ю. Крашевського, то відома мені його культурна діяльність на Волині, відома також і діяльність нашого Т. Г. Шевченка. Пощастило мені ще перед війною 1939 року впасти на слід Шевченка у його мандрівках по Волині, коли побував він у маєтку свого приятеля Залєвського у Ковельському повіті і на Володимирщині. Віднайшов я тоді оригінальний образ Матері Божої у церкві с. Секуня, а тут, у архіві наук, лист письменника М. Гоголя, писаний українською мовою та інші цінні рукописи".
Чому важливий цей документ і практичні дослідження Г. Гуртового? І в теперішній час є науковці, які вперто ставлять під сумнів факт перебування Т. Г. Шевченка на Волині. "Нема малюнків, нема записів – значить не був поет тут!", – стверджують вони.
Знайдено багато свідчень, і ці – одні з найважливіших.
Анатолій СЕМЕНЮК,
голова Ковельської міськрайорганізації Національної спілки краєзнавців України.
Залишити коментар