Літа на зиму ще не повертаютьГоворять, що ті люди, які народилися на свято, наділені щасливою долею. Та, на жаль, це не завжди так, бо не все гладко було в житті героїні нашої розповіді — Олександри Феодосіївни Балюк.
15 лютого, на Стрітення Господнє, жінці виповниться 75 років.
"Кожен, хто приходить у світ, претендує на щасливу долю. Проте чомусь одні її мають, а інших вона оминає. Доля Олександри Феодосіївни Карплюк (Балюк), випускниці (Купичівської — авт.) школи 1957 року, здається, нічим особливим не відрізняється від інших жіночих доль. Але це той випадок, коли справді важко зрозуміти, яка ж вона їй випала…" (Юлія Купчинська, Михайло Купчинський: "Наша рідна школа").
А було всього на її віку: радості і смутку, особистих досягнень та невдач. Та вона, маючи сильний, майже чоловічий характер і вольову натуру (завжди йти до поставленої мети і досягати її) вистояла. І тепер, як-то кажуть, жінка ще в строю, з її обличчя не сходить усмішка, а по життю вона іде з позитивом. "Гарний настрій допомагає налаштовувати себе на краще", — говорить Олександра Балюк.
З дитячих років дівчинка пізнала справжню ціну праці, адже батьки не жили розкішно. Будучи найстаршою донькою в сім'ї, Олександра ще з ранніх літ почала підробляти: то на току, то в дитсадку-яслах.
Та найбільше запам'яталися для Олександри Феодосіївни шкільні роки, де знайшла нових друзів, і, зрештою, покликання всього свого життя — бути вчителем з великої літери. Вже пізніше вона про це написала у своїх віршах:
…Пройшли роки у круговерті долі,
Тернистії шляхи стелилися до ніг,
І завжди на життєвому полі
В думках вертаєм на шкільний поріг…
Саме там, сидячи на уроках за шкільною партою і дивлячись на вчительку української мови та літератури, тодішня учениця прагнула бути схожою на свою наставницю. Тому згодом професія сама, так би мовити, знайшла майбутнього вчителя-філолога.
Проте не все, про що мріяла, було одразу. Адже після закінчення середньої школи дівчина із рідних Озерян, що на Турійщині, на деякий час поїхала заробляти гроші на будівництво шахт Донбасу. Вже 18 липня 1957 року її прийняли бетонницею в будівельне управління. Хоч не жіноча це була робота, хоч нелегке фізичне навантаження давалося взнаки, молода працівниця не здавалася. "Так склалося, що і наші волинські шахти довелося будувати", — розповідає Олександра Балюк.
Працюючи, Олександра паралельно вступила 1 лютого 1960 року на шестимісячні курси керівників хору при Теребовлянському технікумі підготовки культурно-освітніх працівників. 15 серпня 1960 року вже тут, на Волині, її призначили старшою піонервожатою Вербичненської восьмирічної школи, де вона пропрацювала два роки.
Закінчивши Володимир-Волинське педучилище, Олександра Балюк вступила на заочне відділення Львівського державного університету імені Івана Франка, де здобула професію вчителя-філолога.
Олександра Феодосіївна працювала в багатьох школах області, навчаючи і виховуючи дітей так, як вчили її саму, як робила це її улюблена вчителька. Учні ж, в свою чергу, радували талановитого педагога успішними знаннями.
В серпні 1987 Олександра Балюк прийшла працювати вчителем української мови та літератури до ЗОШ №7 м. Ковеля, де залишилась на 20 років, — аж до виходу на заслужений відпочинок. Тут наша героїня також зарекомендувала себе тільки якнайкраще. З дня на день вона давала школярам нові знання та мудрі настанови, обігрівала теплом й увагою. Колеги по роботі цінували її як старанного й досвідченого працівника, поважали за щирість та дружелюбність, які Олександра Феодосіївна дарувала всім оточуючим.
Щодо особистого щастя, то його жінка не отримала від життя сповна. Так склалось, що зовсім молодою із сином Віктором залишились самі. Для своєї дитини мати була водночас і батьком, аби хлопчина не був обділеним любов'ю і турботою, належною підтримкою. Кол
и душевні рани трішки загоїлись, поєднала долю із Олексієм Балюком, який став для неї надійною опорою. Його смерть в 1991 році стала страшним ударом, який підкосив жінку морально і фізично.
Та Олександра Феодосіївна знайшла в собі сили, аби не впасти у відчай, бо знала, що треба жити далі. З головою поринула в улюблену роботу, якій віддавалась сповна, дбала про сім'ю, стала писати вірші, де говорила мовою сплаканих душі і серця. Потроху ставало легше, почала оговтуватися. Мабуть, час лікував пережите раніше.
Вийшовши на пенсію у 2007 році, жінка теж не марнувала часу. Зайнялася громадською діяльністю. Вона — голова МГО "Захист дітей війни" м. Ковеля, учасниця хору ветеранів війни і праці, Університету ІІІ віку. Серед отриманих нагород – Диплом управління культури і туризму Волинської обласної державної адміністрації, Подяка міського голови Олега Кіндера за активну участь у культурно-мистецьких заходах, творчу майстерність, Подяка як слухачці мистецького факультету "Університету ІІІ віку" за громадську діяльність, артистичність та оригінальність та ін.
Тож, користуючись нагодою, зичимо Вам, шановна ювілярко, міцного здоров'я, радості від життя та Божого благословення. Хай доля буде прихильною до Вас, дарує тільки приємні моменти!
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКУ: Олександра БАЛЮК.
Фото з домашнього архіву.
Залишити коментар