Село моє чудове! Тут батьківський поріг, тут рідні видноколи…"Тут село, там — село. Де нас тільки не було?..", — так співається в одній пісні. Та якщо бути більш конкретними, то першими у цьому році нас, журналістів, зустріли Дроздні, де найбільшим багатством є люди — працьовиті, щирі господарі, на яких, як-то кажуть тримається сільська місцина.
"Я горда тим, що у моїх односельчан щедрі на доброту і милосердя серця й душі, що в хвилини скрути чи якихось інших негараздів вони завше можуть запропонувати свою допомогу тим, хто цього найбільш потребує. Зокрема, нашим військовослужбовцям на Сході України, де йде неоголошена війна, спільними зусиллями три рази збирали продукти для підтримки своїх хлопців, призваних в АТО, надали матеріальної допомоги майже на суму 15 тисяч гривень", — розповідає Дрозднівський сільський голова Ніна Колочун.
Варто зазначити про те, що серед тих, хто виконує свій громадянський обов'язок, гідно захищаючи кордони рідної держави від ворога, який нахабно зазіхає на наші землі, — Сергій Гузовський, Анатолій Москвічов, Олег Оніщук, Василь Клімук та Тарас Рудик. Найкращі господині Тетяна Толмач, Алла Голечко, Мирослава Гаврилюк, Надія Грицишина, Галина Гаврилюк й Олена Хусенова випекли аж 119 запашних хлібин для бійців, аби хоч трохи створити для них затишну домашню атмосферу.
Сільський голова із сльозами на очах говорила про кожного із солдатів як про своїх дітей: "Бувало, спілкуючись із ними в телефонному режимі, не раз чула вибухи снарядів. Та хлопці, як справжні патріоти і Герої, не нарікали ні на що, продовжуючи служ
ити на благо своєму народові".
Як зазначила наша співрозмовниця, в селі можна пишатися родиною Володимира і Світлани Ничепоруків, син яких Віктор ось уже майже два роки служить у рядах Української армії, а зять Олег Оніщук (чоловік доньки Олени) — захисник Вітчизни в зоні АТО. Їх донечка, першокласниця Іванна, вміло і швидко освоїла техніку вишивки бісером. Ікону як оберіг дівчинка передала своєму батькові (фото 1).
Журиться нині сивочолий майже 90-літній Андрій Потапович Зубчик (на фото 2 він із Дрозднівським сільським головою Ніною Колочун), ветеран Другої світової війни, який 70 літ тому побував у Берліні, скільки ж ще можна плюндрувати і нищити нашу Україну, топтати її незалежність, проливати безневинну кров молодих хлопців?
"Як подивишся новини, то хоч сідай і плач. Єдиною розрадою для мене тоді стає пісня. Як заведу її (немає значення чи журливу, чи веселішу), то, здається, і в грудях перестає щеміти", — казав чоловік.
Син Андрія Потаповича Василь — підполковник у відставці, раніше викладав у Харківській військовій академії, готуючи майбутніх захисників Батьківщини. Донька мешкає у Любитові.
ххх
У Дрозднях майже всі мешканці займаються підсобним сільським господарством, з якого і живуть.
"В нас село хазяйновите. Ніхто не боїться будь-якої роботи. Майже у 30 господарствах утримується по 3 і більше голів ВРХ. Варто зауважити, що людей забезпечили доїльними апаратами. Тож тепер доглядати за худобою стало трохи легше і зручніше. До слова, за рік здаємо 300 тонн молока", — характеризує ситуацію Ніна Колочун..
Селяни вирощують, в основному, картоплю, цукровий буряк та зернові. Городи обробляють переважно своєю ж техні
кою. Слід додати, що у Дрозднях налічується 42 трактори. В сусідньому Гончому Броді є фермерське господарство "Арго", яким керує досвідчений агроном і шанована в селі людина Ігор Грицюк.
"Нині важкі часи, але ми духом не падаємо. Як трудилися, так і будемо трудитися. Лише швидше б настали мир і спокій", — каже Михайло Зиц, батько 4-ох дітей (фото 3). Чоловік — одноосібник, обробляє паї, крутиться, як білка в колесі, аби прогодувати чимале сімейство.
"Повірте: такої роботи, яка б мене злякала, немає", — жартує він.
Прикро, що найбільш болючою для обох населених пунктів є проблема газифікації, яка, за словами сільської очільниці, вирішується вже не один рік. А результату — ніякого.
Та є й приємні моменти серед нелегких буднів. Зокрема, в минулому році відремонтували вулицю Відродження в Дрозднях, хоча на даний час без твердого покриття залишилася вулиця Перемоги. Кошти на ремонтні роботи виділялися частково із обласного та місцевого бюджетів. Люди вірять і надіються, що найближчим часом благоустрій села поліпшиться.
"Славляться наші села і багатодітними родинами. Для прикладу, Василь та Тетяна Петруки, крім своїх 6 дітей, виховують під материнським й батьківським крилом ще двох племінників", — продовжує далі розповідь Ніна Колочун.
"Визначною архітектурною пам'яткою в Дрозднях є церква Архистратига Михаїла УПЦ, збудована ще в 1710 році. Храм відомий в селі, та й не тільки, своїм величним іконостасом. Службу ось уже 15 років здійснює отець Миколай (фото 4)", — провела для нас своєрідну екскурсію Ніна Павлівна.
"Неабияк цікавляться люди пресою, намагаються бути в курсі всіх подій. Та найбільшою популярністю ранішеи користувалась і тепер користується міськрайонна газета "Вісті Ковельщини", яка завжди доносить свіжі новини до читачів", — зазначила у розмові із журналістами начальник відділення зв'язку села Дрозднів Ніна Бас (фото 5).
Тож, як говориться, не все погано у нашому домі. Багато чого зроблено, а ще більше великих та малих справ — попереду.
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКАХ: фото 6 — у місцевому магазині; фото 7 — сільські будні.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар