Володимир Мовчан: "Україна відбудеться!"
"Володимир Мовчан повернувся!" – розлетілася радісна звістка по Ковелю.
Багато наших земляків цікавляться, як пройшла післяопераційна реабілітація нашого земляка – учасника Євромайдану, чи на всі "сто" відновився, які проблеми залишилися?
Зацікавленість долею ближнього свого та співчуття до чужої біди тішить. Адже в цьому – суть українського єства.
Нагадаю читачам: після краківської лікувальної "епопеї" я мав розмову з Володею, про що газета писала. Ще й до сьогодні не втомлююсь повторювати щирі і зовсім не пафосні його слова: "Проснусь, а України немає – то як я з цим жити буду?".
Це відповідь на теперішню риторику, чи потрібен був Майдан і чи маємо право говорити негативно про чергову мобілізацію або ухилятися від неї.
Скільки-то води витекло із нашої Турії у Чорне море за цих 2 роки!
Скільки пережили похоронок і нервових стресів рідні воїнів АТО!
Скільки сліз вилили жіночі очі, виглядаючи своїх синів та чоловіків з фронту!
Скільки ночей недоспала дружина Оксана, чекаючи Володю!
Скільки запитань дитячих вищебетали Катя і Юлечка: "Коли татко повернеться?"!
І ось він уже кілька днів вдома. Знову зустрічається зі мною, вже – як давній знайомий.
"Володимир Мовчан повернувся!" – розлетілася радісна звістка по Ковелю.
Багато наших земляків цікавляться, як пройшла післяопераційна реабілітація нашого земляка – учасника Євромайдану, чи на всі "сто" відновився, які проблеми залишилися?
Зацікавленість долею ближнього свого та співчуття до чужої біди тішить. Адже в цьому – суть українського єства.
Нагадаю читачам: після краківської лікувальної "епопеї" я мав розмову з Володею, про що газета писала. Ще й до сьогодні не втомлююсь повторювати щирі і зовсім не пафосні його слова: "Проснусь, а України немає – то як я з цим жити буду?".
Це відповідь на теперішню риторику, чи потрібен був Майдан і чи маємо право говорити негативно про чергову мобілізацію або ухилятися від неї.
Скільки-то води витекло із нашої Турії у Чорне море за цих 2 роки!
Скільки пережили похоронок і нервових стресів рідні воїнів АТО!
Скільки сліз вилили жіночі очі, виглядаючи своїх синів та чоловіків з фронту!
Скільки ночей недоспала дружина Оксана, чекаючи Володю!
Скільки запитань дитячих вищебетали Катя і Юлечка: "Коли татко повернеться?"!
І ось він уже кілька днів вдома. Знову зустрічається зі мною, вже – як давній знайомий.
– Володю, пройшов час. Ти багато пережив, перетерпів та передумав. Не виникало думки, що Майдан був непотрібним? Чи не з'являлося бажання помсти за втрачене здоров'я?
– Анатолію Володимировичу, про що Ви? Я ні разу не пожалкував, що їздив у Київ на Майдан. І відчуття помсти навіть у думці не з'являлося. Ми ж їхали виборювати волю, гідність і краще життя. Точилася жорстока безкомпромісна боротьба, яка могла бути забарвлена великою кров'ю.
Скажу більше: якби стався новий Майдан, то заради кращого майбутнього моїх донечок я знову став би до лав борців проти зла.
– Останній курс лікування де проходив?
– В США, у штаті Огайо. Там – одна з кращих клінік в Америці. Сучасна діагностика та й лікувальний процес на високому рівні.
За посередництвом газети "Вісті Ковельщини" висловлюю щиросердечну подяку лікарям, волонтерам, українській громаді в Америці, яка опікалася мною.
– А українська громада велика?
– Цілі селища! Хотів вивчати англійську мову, та не було потреби – все українське довкола.
– А з яких регіонів прибули наші земляки?
– В основному із Заходу – Львівщина, Івано-Франківщина, Тернопільщина. Навіть із Ковеля зустрічав сімейство.
– Ті українці не підлаштувалися під американців?
– Навколо міста Клівленда, де я лікувався, проживають в поселеннях десятки тисяч українців. Там діє 5 православних храмів.
Зберігаються національні традиції і звичаї. Я жив в українсько-голландській сім'ї, глава якої – голландець – завжди був в українській вишиванці і активно брав участь в усіх місцевих заходах. У нього є чому повчитися деяким нашим українцям-"патріотам".
Цікаво, що й природа, й клімат, як дві краплі води, схожі з українськими.
– А ностальгія за домівкою не огортала душу?
– Звичайно, за рідним краєм, дружиною та донечками скучав безкінечно. Здавалося б, що спілкування по скайпу і телефону вистачало, але це не може замінити особистого контакту.
– Українці в Америці живуть заможніше?
– Продукти харчування, одяг – все відносно недороге. Окремі товари за цінами рівняються із нашими. А бензин навіть дешевший, як у нас. Заробітна плата там в "рази" вища, то ви й самі розумієте, як живуть вони там, а ми тут.
– Не виникало думки пробити "вікно" в Америку і оселитися там?
– Знаєте – ні! Я звикся з нашим далеко не райським життям. Тут треба робити все, щоб життя покращилося! Хіба багато треба, щоб культура обслуговування у нас в Ковелі стала такою, як там? Зайдеш в магазин – з тобою привітаються, запакують придбане, побажають доброго настрою й подякують. І все це – з усмішкою! І ви усміхнетесь, і день світлішає.
– Наших проблем з "комуналкою" або розбитими дорогами Ви там не зустрічали?
– Життя є життя. І там заміняють зношені труби й реконструюють дороги. Хоч інфраструктура доріг розвинена: триповерхові "розв'язки", паркінги, техніки багато.
Але скрізь потрібно працювати, і тоді буде в нас так само.
– У вільний від лікування час чим займалися?
– Спати не давали. Возили на Ніагарський водоспад (це 4 години їзди), відвідували музеї, в тому числі – автомобільний та авіаційний. Пробували кухню інших народів в різноманітних ресторанах. Стільки всього було цікавого, що й виділити щось особливе важко. Зі мною ще був Саша Нечипорук з Луцька.
– Скажіть про найголовніше – здоров'я покращилося?
– Я переніс кілька важких операцій. Стан мій, якщо рівняти з тим, який був після поранення, ви й самі бачите. Але навіть сьогодні їсти ще важко. Одне око гірше бачить, а часом двояться предмети, на які я дивлюся. Я себе заспокоюю: аби тільки не гірше стало.
Багатьом пораненим в зоні АТО доводиться переживати ще важчі травми і поранення.
– Володю, а війну на Сході як сприймаєш?
– Для мене це – щось незрозуміле. Війна і ніби не війна. Телебачення, щоб голова не стала "квадратною" від побаченого, стараюся не вмикати. Там більше брехні, аніж правди.
– На твою думку, яке майбутнє нас чекає?
– Україна відбудеться! Не за день, не за місяць, але відбудеться. Нас чекають довготривала боротьба і праця. Я вірю в наше щасливе майбутнє. Ми будемо жити, як європейці.
– Дай-то, Боже! Після Америки як адаптуєшся до рідних ковельських умов?
– Сьогодні в душі радість від зустрічей з друзями, колегами по роботі. В сім'ї – огортає щаслива аура.
– Що ж, миру тобі, сім'ї і всій Україні!
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: учасник Євромайдану у м. Києві ковельчанин Володимир МОВЧАН з дружиною і донечками.
Фото з домашнього архіву.
Володимир Мовчан: "Україна відбудеться!"
Залишити коментар