Репортаж / Плач Турії

Шановний мій співрозмовнику! Погомоніти з тобою про священне хочу.

Про те, що надихає красою,

Про те, що живить душу і тіло,

Про те, що повітря очищає і бруд змиває.

А все те – це Турія тихоплинна у зеленім вбранні, у квітучім вінку. Річка, яка на плесі своїм небо синє гойдає і хмари білі купає.

Якось для фотоальбому "Ковель" я написав:

А Ковель біля Турії ліг

 спочити.

Ріка заквітчана у лілії, мов

 панна: 

Так пригорнулись – їх не

 розлучити,

І долю колихають, Богом

 дану.

Із тими ліричними, натхненними словами ідеш до берега річки і раптом обламуєшся, ніби гілка дерева. Сум огортає і безвихідь,  у свідомість на колісниці сатана в'їжджає. Розгубленість і біль душевний списами предків впиваються в твоє єство.

На березі тебе зустрічають таблички з написами: "Купатись заборонено" (з'явились вони торік, коли рівень забрудненості водоймища досяг максимального). І не дивно. То тут, то там  сміттєзвалища, немов струпи заразної хвороби, рясніють. Трохи далі – кострища з недоїдками, пакетами, одноразовим посудом нагадують про "культурний" відпочинок наших земляків на природі.

Добре придивившись, не можеш не помітити, як з районів промислової та індивідуальної забудови нечистоти в чисту воду стікають.

А із свідомості жахливі спогади виринають про нищення риби тротилом та електровудочками. 

Ви думаєте, що це марсіани на НЛО прилетіли і натворили нам зла? Якби ж то!  Це наші доморощені "інтелігенти" з вищою і середньою освітою творять зло. Вкорочують собі і природі віку.

Кажуть, що існує людська залежність від алкоголю та наркотиків. Сьогодні на початку ХХІ століття, ми раптом стали залежними від бруду, нечистот і сміття.

 Немає цьому ні межі, ні краю. Бо невимовно боляче бачити, як нова забудова, фундамент якої вимощений зеленими папірцями-"баксами" у співзмові з окремими депутатами та іншими чиновниками від влади, тисне і тисне на річку, не минаючи ні охоронних зон, ні пляжів. Річка у кайданах людського невігластва плаче.

Послухаймо ж її уважно  і вдумаймося в кожне "сказане" слово:

– Ой, Туріє-річенько,

Мала, невеличенька,

Чом тихії води зміліли,

Крутити млин нема сили,

Чом берег засіяний

 сміттям,

Зелених кущів понівечене

  віття?

Де ранок веселий з росою?

Чому подружилась 

з журбою?

– Ой, добра людино, навіщо

 питаєш?

Хіба ти не бачиш, не чуєш,

 не знаєш,

Як нищать природу новітні

 вандали?

Скрізь їхні об'їдки, пакети 

з-під сала.

Мене, наче покритку, в бруд

 одягають.

Бідну рибу тротилом 

та струмом вбивають.

Панує люцифер, а всім 

і байдуже:

Так прикро, що розум 

із Богом не дружить.

Весь вік омивала тіла

 людські й душі.

Тепер я терпіти гріхи їхні

 мушу.

Отак і пливу. В очеретах

 поплачу…

Ох, доленько-доле! Невже 

не побачу

Ту давню, квітучу, чарівну

 природу

Й свого просвітління 

– очищену воду?

Таки не побачу… Щодня

 помираю.

Прости мене, Боже, і любий

 мій краю!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Шановний мій співрозмовнику! Погомоніти з тобою про священне хочу.

Про те, що надихає красою,

Про те, що живить душу і тіло,

Про те, що повітря очищає і бруд змиває.

А все те – це Турія тихоплинна у зеленім вбранні, у квітучім вінку. Річка, яка на плесі своїм небо синє гойдає і хмари білі купає.

Якось для фотоальбому "Ковель" я написав:

Із тими ліричними, натхненними словами ідеш до берега річки і раптом обламуєшся, ніби гілка дерева. Сум огортає і безвихідь,  у свідомість на колісниці сатана в'їжджає. Розгубленість і біль душевний списами предків впиваються в твоє єство.

На березі тебе зустрічають таблички з написами: "Купатись заборонено" (з'явились вони торік, коли рівень забрудненості водоймища досяг максимального). І не дивно. То тут, то там  сміттєзвалища, немов струпи заразної хвороби, рясніють. Трохи далі – кострища з недоїдками, пакетами, одноразовим посудом нагадують про "культурний" відпочинок наших земляків на природі.

Добре придивившись, не можеш не помітити, як з районів промислової та індивідуальної забудови нечистоти в чисту воду стікають.

А із свідомості жахливі спогади виринають про нищення риби тротилом та електровудочками. 

Ви думаєте, що це марсіани на НЛО прилетіли і натворили нам зла? Якби ж то!  Це наші доморощені "інтелігенти" з вищою і середньою освітою творять зло. Вкорочують собі і природі віку.

Кажуть, що існує людська залежність від алкоголю та наркотиків. Сьогодні на початку ХХІ століття, ми раптом стали залежними від бруду, нечистот і сміття.

 Немає цьому ні межі, ні краю. Бо невимовно боляче бачити, як нова забудова, фундамент якої вимощений зеленими папірцями-"баксами" у співзмові з окремими депутатами та іншими чиновниками від влади, тисне і тисне на річку, не минаючи ні охоронних зон, ні пляжів. Річка у кайданах людського невігластва плаче.

Послухаймо ж її уважно  і вдумаймося в кожне "сказане" слово: