Репортаж / Село у нашій Україні, неначе писанка село!..

Саме  такими словами Тараса Шевченка, дещо перефразованими,  можна сміливо розпочати нашу  сьогоднішню розповідь  про поїздку  в мальовниче  село Білашів.

…Травневий день дивився на нас захмуреним небом, яке віщувало дощ. Та й у повітрі зовсім не відчувалось такого тепла, яке повинно було б бути на цю пору. Заквітчані садки зніяковіло ховали примерзлі абрикоси, які стали жертвами весняних примх погоди, котра цього року просто шокувала всіх своїми "витівками".

Та, як говориться, навіть непогода  справжньому  господарю не завадить. Якраз за роботою ми застали тутешню жительку Зою Міховську (про неї колись "Вісті Ковельщини"  вже писали як про майстриню вишивки). 

Жінка за станом здоров'я мусила залишити роботу листоноші, якій віддала понад 10 років. Тепер в Зої Мусіївни – інше "хобі". Якщо конкретніше, то це – домашнє господарство, з яким подружжя вправно справляється.

Разом з чоловіком  Володимиром у підсобному господарстві утримують  аж 16 овець, 3 корови, свиней та іншу домашню живність. З хазяйством впоратись допомагають син Андрій та донька Світлана.

Мають селяни і техніку, взяли в обробіток 5 гектарів землі, де садять картоплю та яку засівають зерновими, вирощують цукровий буряк (правда, раніше його було більше).

"Невістку вже маємо, незабаром й зять буде. Отоді то заживем!", – піджартовує пані Зоя, весела за натурою.

"Вовну возимо на переробку в Рожище, там її миють, а вже згодом шиють ковдри (двоспальна приблизно коштує 600 гривень)", – розповіла нам привітна жіночка.

"Шкода, що тепер держава зовсім не дбає про селянина, його труд не цінується належним чином. Раніше  хоч якась підтримка була: давали доїльні апарати, дотацію на худобу отримували. А нині мусиш розраховувати лишень на свої сили", – зауважила на закінчення розмови.

Не ліниві до роботи і їх сусіди Микола та Галина Василюки, що проживають із меншим сином Василем.  Тепер чоловік та дружина на заслуженому відпочинку, раніше працювали в колгоспі.

"Роботи в селі зараз вистачає, тож нема коли сидіти без діла", – зазначив господар, котрий якраз збирався виїжджати трактором в поле.

В клопотах були місцеві й  на інших вулицях. Микола Козел, водій-пожежник, облагороджував територію біля свого дому. 

"Картоплю ми посадили ще до Пасхи, тож основне вже зроблено", – поділився із нами буденними справами він (до речі,  постійний передплатник нашої газети).

Бідкався лишень чоловік, що нинішнього літа будуть без абрикосів, бо  дерева  постраждали від квітневих морозів. 

Через пару хат неподалік від пана Миколи мешкає священик Віктор Домбровський із своєю родиною, яка в Білашеві на гарному рахунку.  Матушка Лідія працює в сільській раді бухгалтером. Діти Мар'янка та Мирончик – школярі.

Чоловік та дружина родом із Луцького району, сюди священика направила на службу від парафії. Тож більше 10 років вже мешкають в Білашеві.

"Донечці було рік, як  перебрались сюди. Для дітей Білашів – їх рідне село, а нас час від часу все-таки манить  мала батьківщина, де робили перші кроки", – наголосила  в розмові матушка. 

Та привітні й щирі душею білашівці роблять все для того, аби родина не відчувала себе тут чужою. За це чоловік з дружиною, їх син та донька  вдячні добрим людям.

Зараз родина Домбровських орендує хату в селі, та незабаром мають перебиратися у власний будинок, який купили тут (поки що завершують ремонт).

"Дякувати Богу, в нашому селі нещодавно постав храм. Церкву будували не рік  і не два. Старались всі: громада, меценати.  Варто зазначити,  що значну благодійну допомогу у спорудженні святині надав виходець звідси, який тепер мешкає у Львові, Олег Ситюк. Багато люди зробили для церкви самотужки, своїми силами", – розказує отець Віктор.

Священик згадує, що одразу, по приїзду сюди, службу доводилось відправляти в приміщенні старої школи, бо тоді тільки ще фундамент під новий храм був.

Тепер новозбудована святиня завжди повна  не тільки місцевих прихожан, а й з навколишніх  сіл – Грушівки, Рокитниці та Любитова. 

Біля церкви – дитячий майданчик. Це – подарунок Народного депутата України Степана Івахіва (благодійний фонд "Патріоти Волині").

А ще в селі отця Віктора називають майстром із "золотими руками". Він і столярку зробить, і телевізор чи комп'ютер полагодить. 

"Мене життя все це робити навчило", – зазначає настоятель місцевого храму УПЦ КП протоієрей Віктор.

Вже дорогою додому, покидаючи це невеличке   село, нас причарувало своєю красою подвір'я Олександра Бугая, де “гніздились”  майстерно виготовлені декоративні лелеки, біля паркану примостилась зайчиха із зайченям,  за клумбою "наглядала" величезна жаба, а біля дому гуляли дерев'яні (такі кумедні) хлопчатко й дівчинка.

"Дружина Наталія знаходить все це в Інтернеті, я ж її задуми втілюю в життя", –пояснив нам господар дому. А ще додав, що працює над новою роботою.

l

Село зосталось десь позаду. Ми поверталися до Ковеля. Нас проводжав ліс із п'янким ароматом вічнозелених сосен, ліс, де вже пахло не весною, а справжнім літом.

Оксана МОРОЗ.

НА ЗНІМКАХ:  "фотоекскурсія" по мальовничому  Білашеву.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Саме  такими словами Тараса Шевченка, дещо перефразованими,  можна сміливо розпочати нашу  сьогоднішню розповідь  про поїздку  в мальовниче  село Білашів.

…Травневий день дивився на нас захмуреним небом, яке віщувало дощ. Та й у повітрі зовсім не відчувалось такого тепла, яке повинно було б бути на цю пору. Заквітчані садки зніяковіло ховали примерзлі абрикоси, які стали жертвами весняних примх погоди, котра цього року просто шокувала всіх своїми "витівками".

Та, як говориться, навіть непогода  справжньому  господарю не завадить. Якраз за роботою ми застали тутешню жительку Зою Міховську (про неї колись "Вісті Ковельщини"  вже писали як про майстриню вишивки). 

Жінка за станом здоров'я мусила залишити роботу листоноші, якій віддала понад 10 років. Тепер в Зої Мусіївни – інше "хобі". Якщо конкретніше, то це – домашнє господарство, з яким подружжя вправно справляється.

Разом з чоловіком  Володимиром у підсобному господарстві утримують  аж 16 овець, 3 корови, свиней та іншу домашню живність. З хазяйством впоратись допомагають син Андрій та донька Світлана.

Мають селяни і техніку, взяли в обробіток 5 гектарів землі, де садять картоплю та яку засівають зерновими, вирощують цукровий буряк (правда, раніше його було більше).

"Невістку вже маємо, незабаром й зять буде. Отоді то заживем!", – піджартовує пані Зоя, весела за натурою.

" Вовну возимо на переробку в Рожище, там її миють, а вже згодом шиють ковдри (двоспальна приблизно коштує 600 гривень)", – розповіла нам привітна жіночка.

"Шкода, що тепер держава зовсім не дбає про селянина, його труд не цінується належним чином. Раніше  хоч якась підтримка була: давали доїльні апарати, дотацію на худобу отримували. А нині мусиш розраховувати лишень на свої сили", – зауважила на закінчення розмови.

Не ліниві до роботи і їх сусіди Микола та Галина Василюки, що проживають із меншим сином Василем.  Тепер чоловік та дружина на заслуженому відпочинку, раніше працювали в колгоспі.

"Роботи в селі зараз вистачає, тож нема коли сидіти без діла", – зазначив господар, котрий якраз збирався виїжджати трактором в поле.

В клопотах були місцеві й  на інших вулицях. Микола Козел, водій-пожежник, облагороджував територію біля свого дому. 

"Картоплю ми посадили ще до Пасхи, тож основне вже зроблено", – поділився із нами буденними справами він (до речі,  постійний передплатник нашої газети).

Бідкався лишень чоловік, що нинішнього літа будуть без абрикосів, бо  дерева  постраждали від квітневих морозів. 

Через пару хат неподалік від пана Миколи мешкає священик Віктор Домбровський із своєю родиною, яка в Білашеві на гарному рахунку.  Матушка Лідія працює в сільській раді бухгалтером. Діти Мар'янка та Мирончик – школярі.

Чоловік та дружина родом із Луцького району, сюди священика направила на службу від парафії. Тож більше 10 років вже мешкають в Білашеві.

"Донечці було рік, як  перебрались сюди. Для дітей Білашів – їх рідне село, а нас час від часу все-таки манить  мала батьківщина, де робили перші кроки", – наголосила  в розмові матушка. 

Та привітні й щирі душею білашівці роблять все для того, аби родина не відчувала себе тут чужою. За це чоловік з дружиною, їх син та донька  вдячні добрим людям.

Зараз родина Домбровських орендує хату в селі, та незабаром мають перебиратися у власний будинок, який купили тут (поки що завершують ремонт).

"Дякувати Богу, в нашому селі нещодавно постав храм. Церкву будували не рік  і не два. Старались всі: громада, меценати.  Варто зазначити,  що значну благодійну допомогу у спорудженні святині надав виходець звідси, який тепер мешкає у Львові, Олег Ситюк. Багато люди зробили для церкви самотужки, своїми силами", – розказує отець Віктор.

Священик згадує, що одразу, по приїзду сюди, службу доводилось відправляти в приміщенні старої школи, бо тоді тільки ще фундамент під новий храм був.

Тепер новозбудована святиня завжди повна  не тільки місцевих прихожан, а й з навколишніх  сіл – Грушівки, Рокитниці та Любитова. 

Біля церкви – дитячий майданчик. Це – подарунок Народного депутата України Степана Івахіва (благодійний фонд "Патріоти Волині").

А ще в селі отця Віктора називають майстром із "золотими руками". Він і столярку зробить, і телевізор чи комп'ютер полагодить. 

"Мене життя все це робити навчило", – зазначає настоятель місцевого храму УПЦ КП протоієрей Віктор.

Вже дорогою додому, покидаючи це невеличке   село, нас причарувало своєю красою подвір'я Олександра Бугая, де “гніздились”  майстерно виготовлені декоративні лелеки, біля паркану примостилась зайчиха із зайченям,  за клумбою "наглядала" величезна жаба, а біля дому гуляли дерев'яні (такі кумедні) хлопчатко й дівчинка.

"Дружина Наталія знаходить все це в Інтернеті, я ж її задуми втілюю в життя", –пояснив нам господар дому. А ще додав, що працює над новою роботою.

ххї

Село зосталось десь позаду. Ми поверталися до Ковеля. Нас проводжав ліс із п'янким ароматом вічнозелених сосен, ліс, де вже пахло не весною, а справжнім літом.

НА ЗНІМКАХ:  "фотоекскурсія" по мальовничому  Білашеву.