Ніщо в житті не дається нам без зусиль, особливо – щастя. А воно у кожного своє. Для когось це – багатство, для когось – краса, для інших – успішна кар’єра. Та, мабуть, погодяться всі, що найбільше щастя – то діти, безмежна радість у спілкуванні з ними. 

Чути щодня: «Матусю, я тебе люблю!», «Тату, ти у мене найкращий!» - найбільше людське щастя і нагорода  за належну щоденну клопітку працю без відпусток чи лікарняних. 

Безумовно, прийняти дитину у сім’ю – означає любити її не за те, що вона красива, здібна чи розумна, а просто за те, що вона є на світі, за те, що вона єдина і неповторна.

Батьківство – це велике щастя і, разом з тим, велика жертовність.  Це безмежне розуміння та бажання принести дитині трепетну мить радості.  Це горе, поділене на кожного члена родини, та щастя, помножене на всіх.  

Родина, в якій є усиновлена дитина, –  це родина назавжди. 

l

Олена з Володимиром в шлюбі були вже близько 10 років. Пара вже втратила надію на те, що таки стануть батьками. Кожну чергову вагітність, яка майже відразу завершувалась викиднем, дружина сприймала все більш морально важче. Сил вже не лишалося…

Щоб раз за разом не дивитись на муки коханої, чоловік сам запропонував піти на важливий крок –  усиновлення. Та щоб   найбільша та   найочікуваніша мрія здійснилася, знадобилося майже два роки, які для подружжя видались надзвичайно довгими.

«Пройшли» велику бюрократичну тяганину, пов’язану із збором низки потрібних документів, «оббили» пороги багатьох тих чи інших  інстанцій, побували на курсах для батьків-усиновителів і…. таки дочекалися омріяного маленького дива. 

Оскільки  на новонароджених великий «попит», їм дісталася півторарічна Настуся із золотистим кучерявим волоссячком (навіть чимось схожа на своїх найкращих в світі мамусю й татуся). Маленька спочатку була кволою, погано розмовляла, проте нова родина, оточивши дитину належною материнською турботою і батьківським теплом, зробила все, аби дитина стала жити по-новому, відчула себе потрібною і любимою. 

Незабаром в родині буде ще одне поповнення.  Мама подарує сестричку Настуні (це, очевидно, Бог  благословив родину двічі)…

Ковельчани  ж Руслан і Надія переїхали до одного із райцентрів  області порівняно нещодавно. І змінили вони не тільки своє місце проживання – змінили, практично, все  життя. Аби не відчувати осуду з боку знайомих (через заплановане усиновлення дитини), вирішили почати все, як кажуть, з чистого аркуша. 

Варто додати, що новоспеченим батькам дуже «пофортунило», адже мають тепер 6-місячного Тимофійка. Малюка хотіли, малюка і дочекалися.  

В іншої сімейної пари – теж своя історія. Маючи лише первістка Андрійка, який ходив в дитсадок, ніяк не могли стати батьками вдруге.  Згодом одностайно прийняли рішення усиновити дитину.

Так сталося (мабуть, за велінням долі), що із запропонованих кандидатур були лише  дворічні двійнята Артем та Назар. Аби не розлучати братиків, їх батьки не тільки зробили справжніми «щасливчиками», прийнявши в родину, а й самі стали вдвічі щасливішими.

l

А тим, у кого тільки-но народжується бажання допомогти знедоленій дитині, хочеться від душі побажати: при зустрічі з нею не зупиняйте себе, не стримуйте своїх емоцій і бажання  пригорнути ніжно її до себе, обережно погладити по голівці, взяти за тендітне маленьке рученятко. 

Загляньте у сумні очі малечі  і зрозумійте, що це – ваша дитина, яка чекала на вас із самого народження.  Саме вона буде поруч, коли ви будете робити свої перші кроки як мама і тато.  Вона буде любити вас, буде пробачати вам помилки, як ви будете пробачати їй дитячу неслухняність та пустощі. 

Знайте, що ви станете  справжньою дружньою родиною, тому що в основі ваших стосунків лежатиме тільки любов.

Нехай же прийняте вами рішення про усиновлення дитини стане одним із найкращих рішень у вашому житті. Хай любов, ласка, доброта, взаєморозуміння та відвертість допоможуть вам у будівництві міцного довголіття власної родини! 

А ще пам’ятайте: усиновлені діти – це діти, благословенні Богом.

Оксана  МОРОЗ.

Чути щодня: «Матусю, я тебе люблю!», «Тату, ти у мене найкращий!» - найбільше людське щастя і нагорода  за належну щоденну клопітку працю без відпусток чи лікарняних. 

Безумовно, прийняти дитину у сім’ю – означає любити її не за те, що вона красива, здібна чи розумна, а просто за те, що вона є на світі, за те, що вона єдина і неповторна.

Батьківство – це велике щастя і, разом з тим, велика жертовність.  Це безмежне розуміння та бажання принести дитині трепетну мить радості.  Це горе, поділене на кожного члена родини, та щастя, помножене на всіх.  

Родина, в якій є усиновлена дитина, –  це родина назавжди. 

•

Олена з Володимиром в шлюбі були вже близько 10 років. Пара вже втратила надію на те, що таки стануть батьками. Кожну чергову вагітність, яка майже відразу завершувалась викиднем, дружина сприймала все більш морально важче. Сил вже не лишалося…

Щоб раз за разом не дивитись на муки коханої, чоловік сам запропонував піти на важливий крок –  усиновлення. Та щоб   найбільша та   найочікуваніша мрія здійснилася, знадобилося майже два роки, які для подружжя видались надзвичайно довгими.

«Пройшли» велику бюрократичну тяганину, пов’язану із збором низки потрібних документів, «оббили» пороги багатьох тих чи інших  інстанцій, побували на курсах для батьків-усиновителів і…. таки дочекалися омріяного маленького дива. 

Оскільки  на новонароджених великий «попит», їм дісталася півторарічна Настуся із золотистим кучерявим волоссячком (навіть чимось схожа на своїх найкращих в світі мамусю й татуся). Маленька спочатку була кволою, погано розмовляла, проте нова родина, оточивши дитину належною материнською турботою і батьківським теплом, зробила все, аби дитина стала жити по-новому, відчула себе потрібною і любимою. 

Незабаром в родині буде ще одне поповнення.  Мама подарує сестричку Настуні (це, очевидно, Бог  благословив родину двічі)…

Ковельчани  ж Руслан і Надія переїхали до одного із райцентрів  області порівняно нещодавно. І змінили вони не тільки своє місце проживання – змінили, практично, все  життя. Аби не відчувати осуду з боку знайомих (через заплановане усиновлення дитини), вирішили почати все, як кажуть, з чистого аркуша. 

Варто додати, що новоспеченим батькам дуже «пофортунило», адже мають тепер 6-місячного Тимофійка. Малюка хотіли, малюка і дочекалися.  

В іншої сімейної пари – теж своя історія. Маючи лише первістка Андрійка, який ходив в дитсадок, ніяк не могли стати батьками вдруге.  Згодом одностайно прийняли рішення усиновити дитину.

Так сталося (мабуть, за велінням долі), що із запропонованих кандидатур були лише  дворічні двійнята Артем та Назар. Аби не розлучати братиків, їх батьки не тільки зробили справжніми «щасливчиками», прийнявши в родину, а й самі стали вдвічі щасливішими.

•

А тим, у кого тільки-но народжується бажання допомогти знедоленій дитині, хочеться від душі побажати: при зустрічі з нею не зупиняйте себе, не стримуйте своїх емоцій і бажання  пригорнути ніжно її до себе, обережно погладити по голівці, взяти за тендітне маленьке рученятко. 

Загляньте у сумні очі малечі  і зрозумійте, що це – ваша дитина, яка чекала на вас із самого народження.  Саме вона буде поруч, коли ви будете робити свої перші кроки як мама і тато.  Вона буде любити вас, буде пробачати вам помилки, як ви будете пробачати їй дитячу неслухняність та пустощі. 

Знайте, що ви станете  справжньою дружньою родиною, тому що в основі ваших стосунків лежатиме тільки любов.

Нехай же прийняте вами рішення про усиновлення дитини стане одним із найкращих рішень у вашому житті. Хай любов, ласка, доброта, взаєморозуміння та відвертість допоможуть вам у будівництві міцного довголіття власної родини! 

А ще пам’ятайте: усиновлені діти – це діти, благословенні Богом.