Репортаж / «З родини йде життя людини»

«Родина, родина, від батька й до сина, від матері до доні добро передам.

Родина,  родина – це вся Україна, з глибоким корінням, з високим гіллям», – так співається у пісні.

Родина завжди була, є і буде берегинею людських цінностей, культури та історичного минулого поколінь. Завдяки їй міцніє і розвивається держава, зростає добробут народу.

«Родина», «Рід» – які святі слова! Вони потрібні кожному в житті, тому що всі ми – гілочки на дереві, яке стоїть століття. Це  дерево – наш славний рід, це батько і мати, прадід твій і дід.

Недаремно родина в Україні для кожного з нас – це святе. Український день родини відносно молоде свято і відзначається з 2012 року.

Нещодавно у день Первоверховних  Св. Петра і Павла зібралось чимало дорослих і малих на свято великої родини, що відбулося у Поповичівському будинку культури. Вела свято його директор Тамара Крицко, а їй допомагали учасники художньої самодіяльності – гурт «Оберіг», учні школи.

Куди в хвилини радості чи горя ми линемо?  До батьківського рідного порогу, де нас завжди зрозуміють, скажуть теплі слова, де знайдемо підтримку, де почуємо мудру батьківську пораду, пригорнемось до рідного маминого плеча. І добре, коли є батьки, є до кого поспішати. Коли є старійшини роду, на гостини до яких збираються діти уже із своїми дочками і синами.

У Поповичах теж живуть міцні, дружні родини, що зберігають свої традиції. Вони сильні любов’ю, повагою, підтримкою та допомогою одне одному. Зокрема, хочеться згадати родини Москалюків, Простопчуків – Стасюків – Щесюків, Сахарчуків, Якобчуків – Мирончуків, Євтушків, Байд.

Коли селом лунає дзвінкий спів, мелодія гармошки, – це на «П’ятихатках» запалюють родинний вогонь Анатолій та Зінаїда Москалюки. Без них і їх синів та невісток, онуків у Поповичах не обходиться жодна подія. Бо батько і мати завжди на почесному місці, вони мають вагу слова і вчинку. Так і на святі разом із онуками були активними.

Як приємно спостерігати, коли  до 90-літньої берегині роду Стасюків – Галини Григорівни з’їжджаються онуки, правнуки не лише у свята, а й для того, щоб допомогти з господарськими клопотами. Бо саме вона для них та й для усіх односельчан є прикладом працьовитості, людяності, доброти.

Для усіх поповичівських родин в той день звучали задушевні пісні, лунали теплі слова. Діти читали вірші для своїх батьків, бабусь та дідусів. Сльози радості та щастя від   щемних спогадів виступали на очах присутніх, коли учасники свята дарували їм пісні – «Рідна мати моя», «Мамина коса», «Очі сині», «Діалог матері із сином».

Усе, що було сказано ведучою на святі, стосувалося кожного: і сім’ї, і громади, і наших дітей – майбутніх громадян держави.

Нехай же свято об’єднає нас усіх у найважливішій справі – вихованні нового  покоління.

Родинний захід у селі, за відгуками поповичівців, дав початок ще одному улюбленому святу, яке, сподіваємось, буде відзначатись і надалі. А на завершення ведуча побажала усім родинам жити у мирі, злагоді та добрі, цінувати кожен прожитий день, підтримувати і не забувати прадавніх дідівських звичаїв і традицій. Щоб ми, як лелеки, завжди поверталися до рідного гнізда.

Алла ТЕРЕЩУК,

 зав. бібліотекою 

с. Попович.

«Родина, родина, від батька й до сина, від матері до доні добро передам.

Родина,  родина – це вся Україна, з глибоким корінням, з високим гіллям», – так співається у пісні.

Родина завжди була, є і буде берегинею людських цінностей, культури та історичного минулого поколінь. Завдяки їй міцніє і розвивається держава, зростає добробут народу.

«Родина», «Рід» – які святі слова! Вони потрібні кожному в житті, тому що всі ми – гілочки на дереві, яке стоїть століття. Це  дерево – наш славний рід, це батько і мати, прадід твій і дід.

Недаремно родина в Україні для кожного з нас – це святе. Український день родини відносно молоде свято і відзначається з 2012 року.

Нещодавно у день Первоверховних  Св. Петра і Павла зібралось чимало дорослих і малих на свято великої родини, що відбулося у Поповичівському будинку культури. Вела свято його директор Тамара Крицко, а їй допомагали учасники художньої самодіяльності – гурт «Оберіг», учні школи.

Куди в хвилини радості чи горя ми линемо?  До батьківського рідного порогу, де нас завжди зрозуміють, скажуть теплі слова, де знайдемо підтримку, де почуємо мудру батьківську пораду, пригорнемось до рідного маминого плеча. І добре, коли є батьки, є до кого поспішати. Коли є старійшини роду, на гостини до яких збираються діти уже із своїми дочками і синами.

У Поповичах теж живуть міцні, дружні родини, що зберігають свої традиції. Вони сильні любов’ю, повагою, підтримкою та допомогою одне одному. Зокрема, хочеться згадати родини Москалюків, Простопчуків – Стасюків – Щесюків, Сахарчуків, Якобчуків – Мирончуків, Євтушків, Байд.

Коли селом лунає дзвінкий спів, мелодія гармошки, – це на «П’ятихатках» запалюють родинний вогонь Анатолій та Зінаїда Москалюки. Без них і їх синів та невісток, онуків у Поповичах не обходиться жодна подія. Бо батько і мати завжди на почесному місці, вони мають вагу слова і вчинку. Так і на святі разом із онуками були активними.

Як приємно спостерігати, коли  до 90-літньої берегині роду Стасюків – Галини Григорівни з’їжджаються онуки, правнуки не лише у свята, а й для того, щоб допомогти з господарськими клопотами. Бо саме вона для них та й для усіх односельчан є прикладом працьовитості, людяності, доброти.

Для усіх поповичівських родин в той день звучали задушевні пісні, лунали теплі слова. Діти читали вірші для своїх батьків, бабусь та дідусів. Сльози радості та щастя від   щемних спогадів виступали на очах присутніх, коли учасники свята дарували їм пісні – «Рідна мати моя», «Мамина коса», «Очі сині», «Діалог матері із сином».

Усе, що було сказано ведучою на святі, стосувалося кожного: і сім’ї, і громади, і наших дітей – майбутніх громадян держави.

Нехай же свято об’єднає нас усіх у найважливішій справі – вихованні нового  покоління.

Родинний захід у селі, за відгуками поповичівців, дав початок ще одному улюбленому святу, яке, сподіваємось, буде відзначатись і надалі. А на завершення ведуча побажала усім родинам жити у мирі, злагоді та добрі, цінувати кожен прожитий день, підтримувати і не забувати прадавніх дідівських звичаїв і традицій. Щоб ми, як лелеки, завжди поверталися до рідного гнізда.