Репортаж / Літо, річка і ... дівчата

Анатоль проснувся пізно. Сонце колобком котилося у високому небі. Часом гойдалося, немов дитя, на сіро-білих хмарах, а потім знову посилало на землю розпечені промені. Спека сягала градусів тридцяти, але в хаті було прохолодно.

Протерши очі і сполоснувши обличчя холодною водою, Анатоль попрямував до кухні і… був вражений. Там, на тумбочці, на задніх лапках, спершись передніми об кайму глибокої тарілки, стояла сіра миша і видивлялася, чи є щось для поживи.

Ошелешений побаченим, чоловік розгубився. Блискавкою майнула думка: "Спіймати? Прогнати? Погукати кота?". Але миша діяла в умовах підвищеної небезпеки і швидко, сяйнувши маленькими очицями, зникла в щілині між стіною і тумбочкою.

"Не пощастить, – виніс вирок прийдешньому дню Анатоль. – Де це бачено, щоб кіт "Принц" спав на постелі господині, а миші серед білого дня гуляли по хаті? За що йому на сніданок дають м'ясний фарш? Немає порядку ні в державі, ні у власній хаті. Кота треба або зі "служби" звільнити, або з хати вигнати. Теж мені "Принц" датський. Точно знак невдачі…".

Їсти перехотілося. День одягався у кокон безнадії.

"Поїду на річку, скупаюся", – вирішив Анатоль.

Турія тихенько несла свої води у Прип'ять. Білолиці лілії закохано вдивлялися в синє небо. Комиші та очерети шепталися про згубну політику рибалок-браконьєрів, які сітями виловлюють рибу і топчуть їх широке листя. Очеретянка безтурботно посвистувала в заростях, приворожуючи комах.

Поруч з берегом вовтузився якийсь чоловік з відром. Він ходив там, де щойно паслася худоба,  і збирав "злитки" органічного добрива. Старався брати не зовсім свіжі, а трохи присохлі на Сонці, із запахом імпортного одеколону.

"Чоловік закоханий в дружину, виконує її забаганки. Та любить огірки і помідори, й цим органічним добривом підживлює їх. Рослини, розчулені такою любов'ю, віддячують високим врожаєм. Сидять чоловік і жінка за сімейним столом, споживають свіженькі рум'яні овочі й щасливіють", – зробив висновок Анатоль. Він залишився задоволеним таким філософським осмисленням людського ланцюга буття.

Плесо кликало у свої обійми. Анатоль шубовснув у воду. Збурив хвилю, підняв  міріади прохолодних крапель над собою і поплив на спині. Над ним, на мосту  рухалися двоє довгоногих дівчат (видно студенток). Вони поглядали то в один, то в інший бік. Їхні погляди, ніби магнітом, притягувалися до  "крутих" автівок, що безперервно неслися "варшавською" трасою. Юнки пізнавали навколишній реальний світ, в якому щасливого збирача органічних добрив не існувало.

Дівчата невпевнено спустилися з високого насипу автостради і, зробивши ритуальний круг,  приземлилися на середині поляни з одинокою високою жовтою квіткою. "Об'єкт" для Анатоля став цікавим для спостереження. Зрештою  милуватися дівочою красою – це теж задоволення.

Студентки швидко роздягнулися, довіривши свої оголені мідно-бронзові тіла Сонцю. Те залюбки огорнуло їх тридцятиградусною спекою.

Чорнявка в білому купальнику взяла дві пляшки пива і біля пенька намагалася відкрити їх. Не виходило… Біля другого, більш міцного пенька, в позі "мої сідниці люблять Сонце" їй це вдалося. Охолоджений напій із задоволенням побіг всередину розпашілого тіла.

Та раптом чи то на красу дівочу, чи то на запах хмільного напою  до них попрямувало стадо молоденьких білявок-кіз. Налякані дівчата посхоплювалися на ноги – хто знає, що в тварин  на умі? "Ану, киш, звідси! Що вам тут треба?", – замахали вони руками, ногами і язиками.

Непрохані "гості" на мить відійшли убік, але не всі. З гурту вискочив, як тореадор, рогатий козел і попрямував до споживачок пива. З  усього було видно, що його маленького годували із пляшки з соскою.

Звідки юнкам було знати про це? Вони забули, як маленькими  теж не раз тримали в роті солоденьку соску. Після короткої "суперечки" за пляшку козлику довелося відступити. Кізки пішли підкорювати високий пеньок, і з нього діставали зелене листя.

Для романтика-художника вимальовувався сюжет картини реалістичного жанру під назвою "Дві оголені пастушки і граціозні кози на пляжі".

А неподалік,  вже вимальовувався сюжет нового "відеокліпу" про закоханих. Вони з'явилися з глибоких заростей. Чоловік, віком сорока років, був схожий на американського ковбоя з диких американських прерій. Його потужна статура випромінювала силу і енергію Сонця.

Симпатична подруга, українського типу, з короткою стрижкою, привабливим личком розсипала очима іскринки радості. Вони були закохані. Для ще більшої довіри один до одного  раз за разом вливали в себе невеликі ковтки кріпко-білої рідини. Ковбой кидав своїй подрузі компліменти про її красу і привабливість. А згодом переходив на велику політику, мов стратег перед початком всесвітніх реформ, де його подруга має бути щасливою.

Красуня скаржилася на підвищення цін на цукор та борошно, розповідала, що в їхньому  районі під час грози згоріла хата, а блискавка вбила дві корови.

Взагалі, ці двоє були схожі на  кандидатів у народні депутати. Вони були готові вершити велику політику, будувати нове життя, а у вільні хвилини до безтями кохатися і цілуватися.

…На автостраді гуркотіли автомобілі. По її обидва боки ішли заклопотані перехожі і часом проїжджали велосипедисти. За кількасот метрів плесо вирувало від радісного плескання відпочиваючих. Сонце переходило свій екватор.

Анатоль, набравшись вражень від побаченого, подумав: "А день все-таки вдався. Що не кажіть, а літо – чудова пора року!".

Любомир ФІАЛКО.

Анатоль проснувся пізно. Сонце колобком котилося у високому небі. Часом гойдалося, немов дитя, на сіро-білих хмарах, а потім знову посилало на землю розпечені промені. Спека сягала градусів тридцяти, але в хаті було прохолодно.

Протерши очі і сполоснувши обличчя холодною водою, Анатоль попрямував до кухні і… був вражений. Там, на тумбочці, на задніх лапках, спершись передніми об кайму глибокої тарілки, стояла сіра миша і видивлялася, чи є щось для поживи.

Ошелешений побаченим, чоловік розгубився. Блискавкою майнула думка: "Спіймати? Прогнати? Погукати кота?". Але миша діяла в умовах підвищеної небезпеки і швидко, сяйнувши маленькими очицями, зникла в щілині між стіною і тумбочкою.

"Не пощастить, – виніс вирок прийдешньому дню Анатоль. – Де це бачено, щоб кіт "Принц" спав на постелі господині, а миші серед білого дня гуляли по хаті? За що йому на сніданок дають м'ясний фарш? Немає порядку ні в державі, ні у власній хаті. Кота треба або зі "служби" звільнити, або з хати вигнати. Теж мені "Принц" датський. Точно знак невдачі…".

Їсти перехотілося. День одягався у кокон безнадії.

"Поїду на річку, скупаюся", – вирішив Анатоль.

Турія тихенько несла свої води у Прип'ять. Білолиці лілії закохано вдивлялися в синє небо. Комиші та очерети шепталися про  згубну політику рибалок-браконьєрів, які сітями виловлюють рибу і топчуть їх широке листя. Очеретянка безтурботно посвистувала в заростях, приворожуючи комах.

Поруч з берегом вовтузився якийсь чоловік з відром. Він ходив там, де щойно паслася худоба,  і збирав "злитки" органічного добрива. Старався брати не зовсім свіжі, а трохи присохлі на Сонці, із запахом імпортного одеколону.

"Чоловік закоханий в дружину, виконує її забаганки. Та любить огірки і помідори, й цим органічним добривом підживлює їх. Рослини, розчулені такою любов'ю, віддячують високим врожаєм. Сидять чоловік і жінка за сімейним столом, споживають свіженькі рум'яні овочі й щасливіють", – зробив висновок Анатоль. Він залишився задоволеним таким філософським осмисленням людського ланцюга буття.

Плесо кликало у свої обійми. Анатоль шубовснув у воду. Збурив хвилю, підняв  міріади прохолодних крапель над собою і поплив на спині. Над ним, на мосту  рухалися двоє довгоногих дівчат (видно студенток). Вони поглядали то в один, то в інший бік. Їхні погляди, ніби магнітом, притягувалися до  "крутих" автівок, що безперервно неслися "варшавською" трасою. Юнки пізнавали навколишній реальний світ, в якому щасливого збирача органічних добрив не існувало.

Дівчата невпевнено спустилися з високого насипу автостради і, зробивши ритуальний круг,  приземлилися на середині поляни з одинокою високою жовтою квіткою. "Об'єкт" для Анатоля став цікавим для спостереження. Зрештою  милуватися дівочою красою – це теж задоволення.

Студентки швидко роздягнулися, довіривши свої оголені мідно-бронзові тіла Сонцю. Те залюбки огорнуло їх тридцятиградусною спекою.

Чорнявка в білому купальнику взяла дві пляшки пива і біля пенька намагалася відкрити їх. Не виходило… Біля другого, більш міцного пенька, в позі "мої сідниці люблять Сонце" їй це вдалося. Охолоджений напій із задоволенням побіг всередину розпашілого тіла.

Та раптом чи то на красу дівочу, чи то на запах хмільного напою  до них попрямувало стадо молоденьких білявок-кіз. Налякані дівчата посхоплювалися на ноги – хто знає, що в тварин  на умі? "Ану, киш, звідси! Що вам тут треба?", – замахали вони руками, ногами і язиками.

Непрохані "гості" на мить відійшли убік, але не всі. З гурту вискочив, як тореадор, рогатий козел і попрямував до споживачок пива. З  усього було видно, що його маленького годували із пляшки з соскою.

Звідки юнкам було знати про це? Вони забули, як маленькими  теж не раз тримали в роті солоденьку соску. Після короткої "суперечки" за пляшку козлику довелося відступити. Кізки пішли підкорювати високий пеньок, і з нього діставали зелене листя.

Для романтика-художника вимальовувався сюжет картини реалістичного жанру під назвою "Дві оголені пастушки і граціозні кози на пляжі".

А неподалік,  вже вимальовувався сюжет нового "відеокліпу" про закоханих. Вони з'явилися з глибоких заростей. Чоловік, віком сорока років, був схожий на американського ковбоя з диких американських прерій. Його потужна статура випромінювала силу і енергію Сонця.

Симпатична подруга, українського типу, з короткою стрижкою, привабливим личком розсипала очима іскринки радості. Вони були закохані. Для ще більшої довіри один до одного  раз за разом вливали в себе невеликі ковтки кріпко-білої рідини. Ковбой кидав своїй подрузі компліменти про її красу і привабливість. А згодом переходив на велику політику, мов стратег перед початком всесвітніх реформ, де його подруга має бути щасливою.

Красуня скаржилася на підвищення цін на цукор та борошно, розповідала, що в їхньому  районі під час грози згоріла хата, а блискавка вбила дві корови.

Взагалі, ці двоє були схожі на  кандидатів у народні депутати. Вони були готові вершити велику політику, будувати нове життя, а у вільні хвилини до безтями кохатися і цілуватися.

…На автостраді гуркотіли автомобілі. По її обидва боки ішли заклопотані перехожі і часом проїжджали велосипедисти. За кількасот метрів плесо вирувало від радісного плескання відпочиваючих. Сонце переходило свій екватор.

Анатоль, набравшись вражень від побаченого, подумав: "А день все-таки вдався. Що не кажіть, а літо – чудова пора року!".