Божий дар Олі ЯренчукВ обличчя ковельчанку Олю Яренчук знала раніше, та особисто із нею знайома не була, однак не могла не запам’ятати щирої посмішки та світлого погляду її очей. Ще тоді відчула, що у цій тендітній дівчині є щось особливе, що неможливо пояснити словами.
Нещодавно мені випала нагода познайомитись із Олею ближче. Довідавшись про те, що дівчина, назважаючи на обмежені фізичні можливості, має хист до вишивання та бісероплетіння, завітала до неї в гості, аби на власні очі побачити те, що з любов’ю створила майстриня.
Беру до рук творчі роботи моєї нової знайомої. Затамовую подих, адже такі неперевершені картини, рушники, серветки, вироби з бісеру не може зробити звичайна людина. Це під силу лише тому, хто має багатий внутрішній світ, гарний смак та Божий дар. Відчуття кольору, охайність та акуратність, які притаманні Олі Яренчук, допомагають перетворити кожну її роботу на справжній витвір мистецтва.
Навіть не віриться, що дівчині вдалося не тільки боротися із важкою недугою, а й виховати у собі колосальну силу духу, оптимізм та віру в улюблену справу.
Оля почала вишивати у 7 років. Першу серветку подарувала мамі на день народження. Саме вона прищепила 
доні любов до вишивки. Маленька допитлива дівчинка спостерігала за тим, як вишивала її ненька. На білому полотні оживали маки, волошки, лілії, українські орнаменти, казкові герої. Поступово Оля навчилася вишивати сама. Не одразу вдавалось досягти бажаного результату, але дівчина терпляче бралася за роботу знову і знову. І – недарма. Нині її доробки прикрашають оселі в Комсомольську-на-Амурі, Оренбурзі, Львові, Луцьку, Татарстані, Казахстані та ін. Над одним рушником дівчина працює протягом двох місяців.
А от у тринадцятирічному віці Оля відкрила для себе дивовижний світ бісероплетіння. Здібна дівчина почала створювати вишукані намиста, сережки, браслети, брошки до вечірнього, українського, стильного вбрання.
Та найбільше їй до душі – виготовлення ікон з бісеру. І це виходить у неї бездоганно. Деякий час Оля проводила уроки з бісероплетіння в «Реабілітаційному центрі». Її майстер-класи відвідували навіть професійні майстрині.
Але ми назвали ще не усі Олині таланти. Її ніжний голосок срібними дзвіночками торкається найтонших струн серця, дарує радість і насолоду слухачам в ефірі інтернет-радіо RADIOTANDEM.RU. Виступати в якості ведучої чотири місяці тому дівчину запросили друзі, з якими спілкувалася у соціальних мережах. Волею долі вони теж опинилися у складних життєвих ситуаціях, але не впали духом. Більше того, згуртувавшись в одну команду, створили за власні кошти радіохвилю. Почути, чим живе талановита молодь, можна щодня, досить лише зайти на сайт RADIOTANDEM.RU.
– Ми підтримуємо тих, кого обділила доля, – розповідає Оля Яренчук. – Підбадьорюємо 
у важку хвилину кожного, хто вже не вірить в одужання. Повірте, друзі, життя на цьому не закінчується. Ми – такі, як усі, бо разом можемо більше, ніж про нас думають оточуючі.
Користуючись нагодою, запрошую усіх бажаючих спілкуватись на сайті INVALIDOVCLAN.RU, де ви можете приєднатись до групи ентузіастів, котрі радо прийдуть на допомогу, зрозуміють і ніколи не залишать у біді. Тут ви дізнаєтесь багато корисного і цікавого та навіть можете зустріти свою долю.
Оля Яренчук народилася здоровою, нічим не відрізняючись від інших дітей. У трирічному віці захворіла ангіною. Їй зробили щеплення, але організм почав давати «збій». Медики взялися за лікування, але довгий час не могли встановити правильний діагноз
. На превеликий жаль, нічого вдіяти не змогли. У маленької Олі стали відмовляти ноги.
— Спочатку вона хоч трішки могла ходити. А тепер хвороба загострилася, тому без інвалідного візочка нам не обійтися, – з болем у серці розповідає мама дівчини.
– Та моя Оля – найкраща в світі, здібна, розсудлива, розумна і талановита, а ще – дуже турботлива і любляча донька, – продовжує Олена Йосипівна. – Щиро радіє моє материнське серце, адже дівчина знайшла своє місце в житті.
Олена Лисюк, хоч і сама виховувала двох дітей, важко працювала, завжди знала, що діти її не підведуть, бо з дитинства засвоїли мудру науку – бути чесними, працьовитими, шанувати і поважати старших.
Змалечку брат і сестра звикли бути самостійними та відповідальними. Такими є й дотепер.
Завжди відгукується на будь-які прохання неньки старший син Петро. Своєю у сім’ї стала його дружина Марина, яка дає лад усім домашнім справам, ставши Олені Йосипівні донькою, а Олі – сестрою. На радість всім підростають онучки і племінники Герман та Артем, які не дають сумувати нікому.
Тож живуть ці добрі люди дружно, не нарікаючи на проблеми, керуючись біблійним принципом: «Возлюби ближнього свого, як самого себе».
Світлана ТРОЦЮК.
НА ЗНІМКАХ: Оля ЯРЕНЧУК з мамою; окремі з Олиних робіт.
Фото з домашнього архіву.
Залишити коментар