ПЕРЕМОГА починається з... малогоОстанні два тижні стали для нас найстрашніми, чорними, довго-довжелезними годинами, коли відлік часу практично зупинився, а безліч людей навчились "вимушено" жити, як би це сумно не звучало, одним днем...
В цей ОДИН ДЕНЬ тепер потрібно вмістити багато: спочатку обдзвонити (чи навідати) рідних, скласти список справ на день, зробити покупки найнеобхіднішого (і не тільки для себе)…
Далі – наготувати їжі із запасом, допомогти тим, хто тепер цього найбільше потребує, бути в курсі свіжих (хоч і не "позитивних") новин і т. д.
Життя розділилось на "ДО" і " ПІСЛЯ", саме тому ми маємо твердо розуміти, що так, як раніше, уже не буде... Нас змінила вона – війна.
Хоча, на жаль, багато біженців (як за межами нашої держави так і тут), не можуть чомусь цього зрозуміти, бо, бач, вони не звикли "так" жити. Побутові умови не такі шикарні, їжа зовсім не смакує.
Хочеться таким сказати: схаменіться, люди, ви ж у безпеці. А десь там хтось у підвалі не спить і не їсть декілька днів поспіль, не чує, не бачить найрідніших людей.
До слова, багато моїх знайомих, зважаючи на складну ситуацію в нашій країні, виїхали до Польщі.
Це – переважно молоді мами з маленькими дітьми. Одні поїхали до родичів, близьких друзів, інші – просто в табори для біженців.
Так склалось, що там тепер – і Міланка Булига з батьками. Дівчинці з Володимира, в якої діагностували СМА, земляки деякий час збирали кошти на підтримуючу терапію. Але все змінила раптово та ж війна!
Багато зараз говорять: збір для таких діток тепер – не на часі, є нагальніші питання. Я розумію їх. Але, коли ж буде " на часі"? Де гарантія того, що через деякий час ситуація кардинально зміниться на краще?
Саме такі діти – наше з вами Майбутнє, яке має неодмінно бути світло-сонячним. Їм жити в незалежній державі й писати її новітню історію.
Тож наш з вами обов'язок – допомогти цим "сонечкам" вже зараз, а не пізніше. Бо, на жаль, пізніше може бути ПІЗНО.
Так, просити допомоги в такий час, можливо, і не зовсім доречно, але...
Днями прочитала, що Павлик Мотичка закрив свій збір на "укол життя". І в цьому хлопчику допоміг (в цей таки складний для всіх час) БЛАГОДІЙНИК.
Дещо "підкоригувала" плани війна і для Улянки Гірук з Ковеля, яка нещодавно виграла найдорожчий в світі укол. Справа в тому, що дівчинка повинна була отримати його в Києві, який нині опинився під обстрілами противника. Тож мама Юля усіма можливими й неможливими способами добивається того, аби укол передали до Польщі. Боже, допоможи їм!!!
Софійка Коваль із Хмельницького вже теж довгий час знаходиться на лікуванні за кордоном. Маючи таке ж складне генетичне захворювання, дівчинка отримує в сусідній країні БЕЗКОШТОВНУ підтримуючу терапію.
Зважаючи на теперішню ситуацію, збір в Україні практично зупинився. Тож одна надія – на польських волонтерів, благодійників та доброчинців.
ПАМ'ЯТАЙМО: наші діти повинні жити в світі без війни, без хвороб!!!
Давайте разом допоможемо нашому Майбутньому стати сонячним. І ще – не переставаймо вірити, що наша держава колись, після відбудованих руїн, зламаних та скалічених доль безневинних людей, таки ОЖИВЕ, встане гордо та сміливо з колін і неодмінно знайде шляхи для вирішення проблемних питань щодо таких "сонечок".
А нині – даруймо таким діткам (хто як може) хоч крихту доброти й тепла, простягаючи руку для допомоги і підтримки.
Скажу одне: звикнути можна до всього, перетерпіти можна багато чого, аби лиш рідні були живі та здорові, а над головою було чисте й МИРНЕ небо. Більшого й не треба! Бо все решта – дрібниці.
Оксана МОРОЗ.
Залишити коментар