Редакційна пошта / "Залізна" олігархія

Україна – на краю прірви. Глибокої, звідки вороття немає. Як вистояти і не впасти  у ту прірву? Як не зникнути з карти світу?

Сьогодні  за політичною, партійною та соціальною метушнею відповіді на це головне питання ніхто не шукає. Система вміло маніпулює на свідомості знедолених мас.

А таки треба оглянутися назад, щоб зрозуміти, де ми, хто ми, оцінити далеке і близьке.

Сто років тому більшовики гуртом нищили "гнилий" капіталізм. Непокірних під "корінь" – стріляли, вбивали, палили.

На зміну одному братовбивству прийшло інше. В ім'я примарного щастя, з волі комуністів (не одного Сталіна) ворогами системи ставали цілі народи.

Дикі репресії, голодомори і війна записали мільйонну масу українців у літопис пекла. Кращих синів народу накрила сира земля. І "Вічную пам'ять" не відспівували – комунізм не передбачав Бога. Основа нової комуно-атеїстичної імперії будувалась мільйонною армією "зеків", пролетарів – робітників, селянства та трудармій.

Інтелігенція, на жаль,  швидко стала привідним паском партії, як і її функціонери. Ні історики, ні філософи, ні психологи не дали відповіді, в чому суть внутрішньої боротьби знедоленого класу. Тисячі стали наглядачами біля казана з пеклом. Тисячі своїх доносили на своїх. Тисячі своїх судили, карали, розстрілювали теж своїх і навіть рідних.

В природі існує закономірність - у боротьбі двох хижаків переможений схиляє голову, очікуючи на суд переможця. Як правило, переможець-звір не загризає свого суперника. Людська природа  не жаліє і не милує, а вбиває тіло й без жалю готова знищити душу.

Жорстока партійна каста жерців почала прозрівати тільки в кінці 80-их – на початку 90-их років ХХ століття. А до того в усіх засобах масової інформації звучали дифірамби  так званому розвинутому соціалізму та його успіхам.

З'явилось гасло дня: "Наздогнати і перегнати Америку!". Це було визнанням відставання, та хто про це думав? Створювались міфи про непереможність червоної армії. Мілітаризована імперія на таких підмостках пропаганди вбачалася непорушною скелею на тисячоліття.

Та є закономірності розвитку. "Квітучий" соціалізм став в'янути і загнивати. Неефективна система господарювання вела до краху.

l

У 1991 році "союз нерушимий" розсипався, як розбите скло, на національні скалки, не залежних від Росії республік. Україна вільна!

На жаль, на цьому перехідному містку злегковажили українці і свій шанс на щастя втратили.

Замість глибокого суспільно-політичного аналізу моменту та розробки реального проекту розбудови країни вони сіли на віртуального коня ейфорії і насолоджувалися революційною свободою. На очах у мільйонів руйнувалися та зупинялися потужні заводи і підприємства, наукові установи, сільськогосподарські виробництва. Не біда! Прийде новий "добрий" господар і підійме країну до висот та ощасливить народ небаченим благополуччям.

Та добрі наміри без розуміння історичних процесів завжди ведуть до "пекла". Народ потрапив у смертельну круговерть випробувань. На зміну партійним жерцям системи прийшов не добрий господар, а клан "залізних" олігархів.

Історичне передбачення Лєніна-Ульянова про те, що на зміну соціалізму прийде комунізм, потерпіло безповоротну поразку.

Мов хижий джин, випущений із пляшки, олігархи безцеремонно захоплювали владу і привласнювали народну власність. Бюджетні кошти переправлялися в офшорні кишені новоспечених "господарів". Правоохоронна  система і судді перепідпорядковувались олігархічній  владі, яка зливалася із злочинним світом і розчинялася  в ньому.

Статки олігархів збільшувалися в рази! Розгублений і безправний народ біднішав і втрачав омріяну свободу.

Вихована на страхові, народна маса має тенденцію шуміти по закутках. Це енергія незадоволення накопичується і рано чи пізно має пробудитися і, як недіючий вулкан,  проснувшись, виплеснути пекельну магму назовні.

Перший Майдан показав, що в партрадянському просторі українці чи не єдині зберегли в генах потяг до боротьби за своє благо і право. На жаль, полум'я спалахнуло і згасло. Так буває, коли камінь, кинутий у тиху воду, збурить плесо,   круги розійдуться і за хвилину  все  заспокоїться. Принишкла олігархія, відчувши що загроза минула, нахабно пішла в наступ. Щоб відвернути всезагальний супротив, наче гриби, виросли проплачені кишенькові партії.

Народний Рух як потужна сила був розділений штучно – спочатку на два крила, а згодом втратив свою енергію і силу. Головного лідера Руху В'ячеслава Чорновола було (так говорять очевидці)  "ліквідовано".

Революційний рух маси був вміло замінений на передвиборні перегони. Демократія перетворилася в купівлю-продаж голосів. Народ отримав можливість обирати своїх гнобителів "за гречку"  і корумповані мізерні подачки.

Процес розкрадання, зубожіння і безправ'я тільки посилився. Накопичувалася нова енергія мас.

l

Струна тужливої соціальної скрипки натягнулася і зойкнула  смертельним акордом нового Майдану, омивши кров'ю бруківку центральних вулиць столиці. Сьогодні багато розмов і гадань: хто розстрілював безневинних, не захищених людей і чому не знайдено вбивць та організаторів? Прийнято звинувачувати правоохоронців у бездіяльності. Всіма можливими способами "власть імущі" відволікають людей від істини.

В природі буває, коли на лузі  пташка відводить від гнізда небезпеку. Такий “безневинний” прийом ми бачимо і тут.

Впевнений, що правоохоронці давно знають і вбивць, і "гніздо" замовників. На мою суб'єктивну думку, організовувала масове вбивство руками підлеглих олігархія. Маємо розуміти, що вона не ділиться на  білу і чорну, на патріотичну і антинаціональну. Ні! По цей і той бік барикад вона єдина – антинародна.

Цей клан керується правилом: "У вас страх – у нас гроші і влада". І ті злочинні, поки що безкарні розстріли – це ніщо інше, як прагнення  посилити вплив страху на маси.

"Залізна" олігархія робить все, щоб вбити і розсіяти зародки супротиву організованого народу.

Наприклад, кому найбільше потрібен знаменитий "безвіз"? Звичайно, пануючому класу. Адже  мільйони найбільш активних і свідомих українців розчиняються в європейській масі, знесилюючи дух та революційну силу в рідній країні.

На руку олігархії і Закон про децентралізацію.

І ще один хитрий продуманий крок – знищення місцевої преси. Олігархи, маючи у своєму користуванні центральні телеканали, інтернет-сайти та інші електронні засоби комунікації не зацікавлені в місцевих ЗМІ. Їм просто невигідно їх підтримувати. Безправна маса щохвилини цілодобово зомбується в сторону “тупізму”, починаючи із осіб п'ятирічного віку.

Ось зразок зомбування: "В п'яному застіллі батько смертельно поранив сина і наніс 12 ножових ран малому шестирічному хлопчику" – і далі: "Завтра передбачається сонячна погода. Відпочивайте, веселіться і бережіть себе".

І людина не обурюється першому і не радіє останньому. Туман, сірість і байдужість. Існує думка, що "залізна" олігархія бачить Україну, як свою землю обітовану, на якій раби-українці будуть працювати на обраних.

l

Чи все втрачено? Звичайно, що ні!

Олігархія не всесильна. Вона у своїх діях нахабна на стільки, на скільки дозволяє суспільство. Помилково плекати надію на мудрого і народного царя – президента. Його не існує в природі.

Тільки суспільство, з усвідомленням своєї правоти і сили, може зупинити і корупцію, і бандитські тарифи, і офшорні перетоки,  і державну зраду, і занепад економіки. І злочинність.

На часі гасло: "Війна проти олігархії – благополуччя народу".

Немає сенсу називати олігархів поіменно, так само немає підстав звинувачувати лише діючого президента  у наших бідах та війні і занепаді країни.

Повторимось: олігархія діє в рамках дозволеного. І якщо ми не усвідомимо цього,  то чекати на рай марно. Так  діє Європа.

Є ще  одне застереження: винищивши працездатних "рабів", олігархія опиниться в тій глибокій прірві, де немає ані прибутків, ані яхт, ані сонячних Мальдівів. А поки що – "SOS"  (Рятуйте наші душі!).

Анатолій СЕМЕНЮК.

l

P.S.  Коли стаття була готова до друку, в "Експресі" (31. 05 - 7. 06. ц. р.) я прочитав політико-економічний нарис "Майбутнє без Ахметова, без Фірташа, без Порошенка", де відомий мільярдер Ігор Коломойський прогнозує: "Олігархія в пострадянських країнах – проміжний етап перед захопленням, скажемо так, всієї економічної влади великими корпораціями. Це проміжна стадія на шляху до цивілізованого ринку. Після олігархів прийдуть публічні компанії".

Провідні економісти Володимир Дубровський та Євген Пенцак на шпальтах  сторінки газети в стилі полеміки аналізують ці процеси. Я не футуролог і не науковець-економіст, але в прогноз справедливих процесів деолігархізації, в результаті яких  виникне “справедлива” конкуренція, що призведе до інтенсивного розвитку економіки, а з тим і збільшення зарплат і пенсій (через приватні пенсійні фонди), просто  не  вірю. Це примітивна  демагогія, яка не враховує реалій життя, де народ зубожіє, повниться злом і ненавистю. 

Суб'єктивно – це чергове відволікання уваги від проблем приниженого,  деморалізованого населення. Пан  Коломойський бачить через свої олігархічні "окуляри" запеклу боротьбу хижаків  та її наслідки.

Але (повторимось) ці прогнози без врахування пробудженої свідомості мас ні в Україні, ні в Африці нічого не варті. Так  підказує досвід розвинених країн світу. Пробуджений дух народу, спрямований на творення і на благо, й тільки він,  має всі можливості "проміжний стан" олігархії трансформувати і направити в русло економічних справедливих процесів,  де за олігархами-масонами і транснаціональними структурами підіймається Людина. 

Утопія? Але надія вмирає останньою…

А. С.

Україна – на краю прірви. Глибокої, звідки вороття немає. Як вистояти і не впасти  у ту прірву? Як не зникнути з карти світу?

Сьогодні  за політичною, партійною та соціальною метушнею відповіді на це головне питання ніхто не шукає. Система вміло маніпулює на свідомості знедолених мас.

А таки треба оглянутися назад, щоб зрозуміти, де ми, хто ми, оцінити далеке і близьке.

Сто років тому більшовики гуртом нищили "гнилий" капіталізм. Непокірних під "корінь" – стріляли, вбивали, палили.

На зміну одному братовбивству прийшло інше. В ім'я примарного щастя, з волі комуністів (не одного Сталіна) ворогами системи ставали цілі народи.

Дикі репресії, голодомори і війна записали мільйонну масу українців у літопис пекла. Кращих синів народу накрила сира земля. І "Вічную пам'ять" не відспівували – комунізм не передбачав Бога. Основа нової комуно-атеїстичної імперії будувалась мільйонною армією "зеків", пролетарів – робітників, селянства та трудармій.

Інтелігенція, на жаль,  швидко стала привідним паском партії, як і її функціонери. Ні історики, ні філософи, ні психологи не дали відповіді, в чому суть внутрішньої боротьби знедоленого класу. Тисячі стали наглядачами біля казана з пеклом. Тисячі своїх доносили на своїх. Тисячі своїх судили, карали, розстрілювали теж своїх і навіть рідних.

В природі існує закономірність - у боротьбі двох хижаків переможений схиляє голову, очікуючи на суд переможця. Як правило, переможець-звір не загризає свого суперника. Людська природа  не жаліє і не милує, а вбиває тіло й без жалю готова знищити душу.

Жорстока партійна каста жерців почала прозрівати тільки в кінці 80-их – на початку 90-их років ХХ століття. А до того в усіх засобах масової інформації звучали дифірамби  так званому розвинутому соціалізму та його успіхам.

З'явилось гасло дня: "Наздогнати і перегнати Америку!". Це було визнанням відставання, та хто про це думав? Створювались міфи про непереможність червоної армії. Мілітаризована імперія на таких підмостках пропаганди вбачалася непорушною скелею на тисячоліття.

Та є закономірності розвитку. "Квітучий" соціалізм став в'янути і загнивати. Неефективна система господарювання вела до краху.

У 1991 році "союз нерушимий" розсипався, як розбите скло, на національні скалки, не залежних від Росії республік. Україна вільна!

На жаль, на цьому перехідному містку злегковажили українці і свій шанс на щастя втратили.

Замість глибокого суспільно-політичного аналізу моменту та розробки реального проекту розбудови країни вони сіли на віртуального коня ейфорії і насолоджувалися революційною свободою. На очах у мільйонів руйнувалися та зупинялися потужні заводи і підприємства, наукові установи, сільськогосподарські виробництва. Не біда! Прийде новий "добрий" господар і підійме країну до висот та ощасливить народ небаченим благополуччям.

Та добрі наміри без розуміння історичних процесів завжди ведуть до "пекла". Народ потрапив у смертельну круговерть випробувань. На зміну партійним жерцям системи прийшов не добрий господар, а клан "залізних" олігархів.

Історичне передбачення Лєніна-Ульянова про те, що на зміну соціалізму прийде комунізм, потерпіло безповоротну поразку.

Мов хижий джин, випущений із пляшки, олігархи безцеремонно захоплювали владу і привласнювали народну власність. Бюджетні кошти переправлялися в офшорні кишені новоспечених "господарів". Правоохоронна  система і судді перепідпорядковувались олігархічній  владі, яка зливалася із злочинним світом і розчинялася  в ньому.

Статки олігархів збільшувалися в рази! Розгублений і безправний народ біднішав і втрачав омріяну свободу.

Вихована на страхові, народна маса має тенденцію шуміти по закутках. Це енергія незадоволення накопичується і рано чи пізно має пробудитися і, як недіючий вулкан,  проснувшись, виплеснути пекельну магму назовні.

Перший Майдан показав, що в партрадянському просторі українці чи не єдині зберегли в генах потяг до боротьби за своє благо і право. На жаль, полум'я спалахнуло і згасло. Так буває, коли камінь, кинутий у тиху воду, збурить плесо,   круги розійдуться і за хвилину  все  заспокоїться. Принишкла олігархія, відчувши що загроза минула, нахабно пішла в наступ. Щоб відвернути всезагальний супротив, наче гриби, виросли проплачені кишенькові партії.

Народний Рух як потужна сила був розділений штучно – спочатку на два крила, а згодом втратив свою енергію і силу. Головного лідера Руху В'ячеслава Чорновола було (так говорять очевидці)  "ліквідовано".

Революційний рух маси був вміло замінений на передвиборні перегони. Демократія перетворилася в купівлю-продаж голосів. Народ отримав можливість обирати своїх гнобителів "за гречку"  і корумповані мізерні подачки.

Струна тужливої соціальної скрипки натягнулася і зойкнула  смертельним акордом нового Майдану, омивши кров'ю бруківку центральних вулиць столиці. Сьогодні багато розмов і гадань: хто розстрілював безневинних, не захищених людей і чому не знайдено вбивць та організаторів? Прийнято звинувачувати правоохоронців у бездіяльності. Всіма можливими способами "власть імущі" відволікають людей від істини.

В природі буває, коли на лузі  пташка відводить від гнізда небезпеку. Такий “безневинний” прийом ми бачимо і тут.

Впевнений, що правоохоронці давно знають і вбивць, і "гніздо" замовників. На мою суб'єктивну думку, організовувала масове вбивство руками підлеглих олігархія. Маємо розуміти, що вона не ділиться на  білу і чорну, на патріотичну і антинаціональну. Ні! По цей і той бік барикад вона єдина – антинародна.

Цей клан керується правилом: "У вас страх – у нас гроші і влада". І ті злочинні, поки що безкарні розстріли – це ніщо інше, як прагнення  посилити вплив страху на маси.

"Залізна" олігархія робить все, щоб вбити і розсіяти зародки супротиву організованого народу.

Наприклад, кому найбільше потрібен знаменитий "безвіз"? Звичайно, пануючому класу. Адже  мільйони найбільш активних і свідомих українців розчиняються в європейській масі, знесилюючи дух та революційну силу в рідній країні.

На руку олігархії і Закон про децентралізацію.

І ще один хитрий продуманий крок – знищення місцевої преси. Олігархи, маючи у своєму користуванні центральні телеканали, інтернет-сайти та інші електронні засоби комунікації не зацікавлені в місцевих ЗМІ. Їм просто невигідно їх підтримувати. Безправна маса щохвилини цілодобово зомбується в сторону “тупізму”, починаючи із осіб п'ятирічного віку.

Ось зразок зомбування: "В п'яному застіллі батько смертельно поранив сина і наніс 12 ножових ран малому шестирічному хлопчику" – і далі: "Завтра передбачається сонячна погода. Відпочивайте, веселіться і бережіть себе".

І людина не обурюється першому і не радіє останньому. Туман, сірість і байдужість. Існує думка, що "залізна" олігархія бачить Україну, як свою землю обітовану, на якій раби-українці будуть працювати на обраних.

Чи все втрачено? Звичайно, що ні!

Олігархія не всесильна. Вона у своїх діях нахабна на стільки, на скільки дозволяє суспільство. Помилково плекати надію на мудрого і народного царя – президента. Його не існує в природі.

Тільки суспільство, з усвідомленням своєї правоти і сили, може зупинити і корупцію, і бандитські тарифи, і офшорні перетоки,  і державну зраду, і занепад економіки. І злочинність.

На часі гасло: "Війна проти олігархії – благополуччя народу".

Немає сенсу називати олігархів поіменно, так само немає підстав звинувачувати лише діючого президента  у наших бідах та війні і занепаді країни.

Повторимось: олігархія діє в рамках дозволеного. І якщо ми не усвідомимо цього,  то чекати на рай марно. Так  діє Європа.

Є ще  одне застереження: винищивши працездатних "рабів", олігархія опиниться в тій глибокій прірві, де немає ані прибутків, ані яхт, ані сонячних Мальдівів. А поки що – "SOS"  (Рятуйте наші душі!).

P.S.  Коли стаття була готова до друку, в "Експресі" (31. 05 - 7. 06. ц. р.) я прочитав політико-економічний нарис "Майбутнє без Ахметова, без Фірташа, без Порошенка", де відомий мільярдер Ігор Коломойський прогнозує: "Олігархія в пострадянських країнах – проміжний етап перед захопленням, скажемо так, всієї економічної влади великими корпораціями. Це проміжна стадія на шляху до цивілізованого ринку. Після олігархів прийдуть публічні компанії".

Провідні економісти Володимир Дубровський та Євген Пенцак на шпальтах  сторінки газети в стилі полеміки аналізують ці процеси. Я не футуролог і не науковець-економіст, але в прогноз справедливих процесів деолігархізації, в результаті яких  виникне “справедлива” конкуренція, що призведе до інтенсивного розвитку економіки, а з тим і збільшення зарплат і пенсій (через приватні пенсійні фонди), просто  не  вірю. Це примітивна  демагогія, яка не враховує реалій життя, де народ зубожіє, повниться злом і ненавистю. 

Суб'єктивно – це чергове відволікання уваги від проблем приниженого,  деморалізованого населення. Пан  Коломойський бачить через свої олігархічні "окуляри" запеклу боротьбу хижаків  та її наслідки.

Але (повторимось) ці прогнози без врахування пробудженої свідомості мас ні в Україні, ні в Африці нічого не варті. Так  підказує досвід розвинених країн світу. Пробуджений дух народу, спрямований на творення і на благо, й тільки він,  має всі можливості "проміжний стан" олігархії трансформувати і направити в русло економічних справедливих процесів,  де за олігархами-масонами і транснаціональними структурами підіймається Людина. 

Утопія? Але надія вмирає останньою…