А наша - найкраща!Мені вже скоро сімдесят. Але скажу чесно: своїх літ не відчуваю. Бо не маю часу звертати увагу на різні болячки, не люблю сидіти вдома без роботи, не уявляю свого життя без природи. Тому мої стихії – це дачна ділянка, сад, город, ліс, де пропадаю з весни до пізньої осені, збираю гриби, ягоди, заготовляю лікарські рослини.
А ще я – активний читач преси. Хоч пенсія у мене не дуже велика, але разом із пенсією дружини вистачає на хліб і до хліба, допомогу онукам і передплату газет. Звичайно, я не можу собі дозволити виписувати стільки видань, як у радянські часи, коли одержував до десятка найменувань, але три газети в хаті маю. Серед них найулюбленіша – «Вісті Ковельщини».
Знаєте, чому? Бо міськрайонка – ніби член нашої сім’ї. Я її «знаю» ще з юних років, коли мала іншу назву і коли її всі ласкаво називали «Прапорцем». Звичайно, тоді журналісти писали по-іншому і про інше. Головні теми – партійне і комсомольське життя, соціалістичне змагання, ідеологічна робота, сільськогосподарське і промислове виробництво тощо.
Почнеш розказувати про це онукам, а вони роблять великі очі. Мовляв, як можна виконати п’ятирічний план за три роки або зекономити при спорудженні будинку цеглу, вапно, дошки на підлогу?..
Станеш їм пояснювати, а потім махнеш рукою і подумаєш: «На все свій час. Нам – ударні будови комунізму і освоєння цілинних земель, їм – комп’ютери, Інтернет, бізнес-проекти». Та й газети молодь інші читає (переважно – різнокольорові, багато ілюстровані й не переобтяжені серйозними статтями). Щоправда, бувають й винятки.
Моя старша онука любить розповіді про долі людські, історичне минуле рідного краю, відомих людей Ковельщини.
Ну, а я читаю все підряд. Так, так – від першої до останньої сторінки. Мені цікаво знати, що сталося в Україні, на Волині, у рідному місті, які рішення приймає влада і як їх виконує, чим живе наше село, що робиться на залізниці і в промисловості, як благоустроюється наш Ковель, що нового в пенсійному законодавстві і т. д. Словом, нема матеріалу, який би я не прочитав і не порекомендував ознайомитися з ним дружині, сусідам, рідним.
Звичайно, хотілося б, аби «Вісті Ковельщини» мали більше сторінок, друкувалися на кращому папері та ще й були повноколірними. Але що вдієш? Наша редакція не така багата, щоб дозволити собі подібну розкіш. Але я вірю, що колись і ми доживемо до кращих часів.
І ще хочу сказати таке. Нині деякі газети нав’язують людям силоміць. Особливо це було помітно під час недавньої передвиборної кампанії. В поштові ящики вкидали одразу по декілька видань, про що не просили ні я, ні моя дружина. А ще ж чимало «макулатури» підкидали під двері, в підворіття агітатори від тих чи інших кандидатів у депутати.
Я і багато моїх знайомих отой «ширпотреб» викидали в ящики для сміття, хоч, чесно кажучи, шкода грошей, які наші багатії шпурляли на вітер. Тому прошу: подумайте добре, шановні добродії, чи варто в майбутньому займатися подібним.
Я ж знаю інше: наша газета «Вісті Ковельщини» – найкраща, бо найближче до кожного із моїх земляків. А своє, рідне завжди дорожче, аніж чуже. Тому й передплатив міськрайонку на весь 2013-й рік. Закликаю й інших жителів Ковельщини зробити це. Заодно – надіслати копію передплатної квитанції до редакції, щоб взяти участь в розіграші призів. А раптом пощастить?
Зрештою, мені щастить завжди, бо двічі на тиждень до мене в «гості» приходить рідна газета – найближча і найдорожча мені.
Віктор ЗІНЧУК,
ветеран праці.
м. Ковель.
Залишити коментар