Четвер. Ясно. Температура: 22оС. Вітер південно-східний помірно сильний.

В ніч на п’ятницю: Мінлива хмарність, дощ. Температура: 12оС. Вітер південно-східний помірний.

П’ятниця. Ясно. Температура: 22оС. Вітер південно-східний сильний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність.  Температура: 12оС. Вітер південно-східний слабкий.

Субота. Мінлива хмарність.   Температура: 22оС. Вітер південний помірно сильний.

В ніч на неділю. Ясно.  Температура: 11оС. Вітер південний слабкий.

Неділя. Ясно. Температура: 210С. Вітер південний  помірний.

В ніч на понеділок. Ясно. Температура: 11оС. Вітер  південний слабкий.

Понеділок. Мінлива  хмарність. Температура: 21оС. Вітер південно-східний помірно сильний.

В ніч на вівторок. Ясно. Температура: 11оС. Вітер південно-східний слабкий.  

Вівторок. Мінлива хмарність.    Температура: 21оС. Вітер південно-східний  помірно сильний.   

В ніч на середу. Ясно.  Температура: 12оС. Вітер північно-східний  слабкий.

Середа. Мінлива хмарність. Температура: 21оС. Вітер північно-східний помірно сильний.

Четвер. Ясно. Температура: 22^оС. Вітер південно-східний помірно сильний.

В ніч на п’ятницю: Мінлива хмарність, дощ. Температура: 12^оС. Вітер південно-східний помірний.

П’ятниця. Ясно. Температура: 22^оС. Вітер південно-східний сильний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність.  Температура: 12^оС. Вітер південно-східний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 127

І знову за кілька днів – величне свято Воскресіння Христового. Четвертий рік поспіль в час жорстокої й кровопролитної війни, нав’язаної нам путінською росією.

І знову мусимо казати про свято зі сльозами на очах. Бо безмірні біль і горе українського народу, який щодня втрачає у боях з ворогом кращих своїх  синів і дочок.  Невимовна скорбота у родинах, які оплакують  батька, сина, брата, чоловіка…

Для путінських головорізів немає нічого святого – навіть у передпасхальні дні вони обстрілюють українські міста і села, вбивають мирних людей, серед яких – діти, жінки, похилі віком. Тільки останнім часом десятки громадян вбиті у Сумах, Одесі, Харкові, Кривому Розі та інших населених пунктах. Цей геноцид нації благословляє  вірний слуга путіна кіріл, який називає геноцид «священною війною». 

Але коли ми згадуємо нині наших полеглих Героїв, вбитих і закатованих громадян, пам’ятаймо: Пасхальна радість затьмарена війною, однак ми не повинні слабшати у вірі та не втрачати надії, адже сказав Спаситель: «Не бійся, тільки віруй». Віра додає нам усім, а, в першу чергу, воїнам ЗСУ, впевненості, сили, непохитності. Саме завдяки цьому Україна не стала на коліна перед московитами, не скорилася і не впала духом.

Надія на Бога, на його любов, на Божу правду, на вічне життя постійно має супроводжувати нас, додавати бажання пережити всі земні випробування. Нехай Христос, Який воскрес із мертвих і Своєю смертю смерть подолав, береже нас у єдності й любові, дарує Великодню радість, перемогу і мир нашій Україні.

Тож, відзначаючи Воскресіння Христове, молімося у Божих храмах за українське військо, за його незламність і неминучу перемогу над клятим ворогом, просімо Господа нашого Ісуса Христа подарувати душам полеглих воїнів і безневинно убитих Царство Небесне і вічний спокій. А, сідаючи за святковий стіл, оточімо увагою й любов’ю один одного, подаруймо слова підтримки нашим ближнім, не забудьмо про хворих і немічних, похилих віком, яким так потрібні наші турбота і ласка. Заодно привітаймо вимушено переселених осіб, зігріймо їх серця теплом наших сердець і душ, не пошкодуймо для них освячених у церквах дарів.

Христос Воскрес! Воскресне й Україна!   

 

І знову за кілька днів – величне свято Воскресіння Христового. Четвертий рік поспіль в час жорстокої й кровопролитної війни, нав’язаної нам путінською росією.

І знову мусимо казати про свято зі сльозами на очах. Бо безмірні біль і горе українського народу, який щодня втрачає у боях з ворогом кращих своїх  синів і дочок.  Невимовна скорбота у родинах, які оплакують  батька, сина, брата, чоловіка…

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 130

У квітні 1918 року було   створено Товариство Червоного Хреста  України.  Саме 18 квітня відбувся І з’їзд Товариства. Але якщо заглибитись в історію України, то можна  бачити: славні традиції милосердя, співчуття,  взаємодопомоги зародилися в нас ще за часів Запорозького козацтва. 

Саме тут виникли славетні  шпиталі Запорозького Спаса – благодійні заклади для поранених і старих воїнів Запорозької вільної республіки. 

Цілительське доброчинство славилось і за часів Київської Русі.  Багато води в ріках витекло, доки 1862 року в Женевській конвенції 186 національних Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця об’єднались, аби  спрямувати свої зусилля на захист життя, здоров’я та гідності людини.  З  того часу об’єднання стало надійною опорою для знедолених, сиріт, інвалідів, немічних, хворих, самотніх. 

Чим живе нині наше ковельське Товариство Червоного Хреста? 

— Ковельські «червонохрестівці» працюють за покликом серця, — говорить Людмила Стахорська, яка уже багато років очолює міськрайорганізацію ТЧХУ. – Нас єднає свідомий вибір, який ми зробили. В нашій роботі випадкових  працівників нема. Треба бачити живу людину і зробити все, аби надати допомогу,  якої потребує, оточити увагою, виявити співчуття, доброту, взяти частину болю на себе, не зважаючи ні на що. 

У зв’язку з повномасштабним вторгненням росії на українську землю в нас роботи, звичайно, більше стало. Постали нові завдання: допомога воїнам, тим людям, котрі змушені покинути свої домівки в пошуках безпечного місця. Приємно, що ми працюємо в контакті з місцевою владою. Укладені довгострокові угоди про співпрацю з установами,  органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями. 

Активною, результативною роботою я завдячую своєму колективу – волонтерам, активістам  з великим досвідом роботи.   Це  В. Конашкова, Р. Голубчук, М. Козакова, О. Савенко, наші досвідчені волонтери О. Осоченко, О Аротунян, Л. Бартко, Р. Дударчук, І. Товадор. Окремо хочу подякувати фахівцю А. Шуляр, яка нині бере активну участь у різних програмах.  

Так, не можна перелічити тих добрих справ, які є на рахунку Ковельських «червонохрестівців». Війна принесла багато горя, тому колектив постійно шукає додаткові людські,  матеріальні та фінансові ресурси. Відрадно, що уже є  приклади позитивного вирішення складних питань. Це – участь у проєкті «BraVo». Завдяки одержаним коштам відремонтовано й відкрито, оснащено меблями приміщення в ліцеї «Оберіг», де сьогодні волонтери  Товариства мають змогу надавати психо-соціальну підтримку дітям. 

В рамках програми діє пункт видачі реабілітаційного обладнання для хворих, немічних. Люди користуються потрібними допоміжними засобами пересування, гігієни.

Все частіше «червонохрестівці» бувають у «Реабілітаційному центрі» Славікових. Урізноманітнились заходи, зустрічі, цікаві заняття.  Кожен день волонтери активно тут працюють. 

Кому з нас не доводилось бачити, як з людьми трапляються нещасні випадки? Не всі, звичайно, можуть надати першу медичну допомогу потерпілому. Тому ось уже багато років Р. Голубчук проводить навчання, семінари, тренінги з навчання способам медичної допомоги серед школярів і дорослого населення.

Важко у наш час бути похилим віком, немічним. Та, мабуть, не легше опікуватися  хворими, одинокими людьми.  Однак сестри милосердя не цураються будь-якої роботи. Новою формою стала сьогодні психо-соціальна допомога ветеранам.  І знову все це – завдяки програмі «BraVo».

Адміністрація Товариства провела «круглий стіл», куди запросили представників громад, аби таку  форму роботи налагодити в селах. Як результат – почали працювати зі старшими людьми в Голобах. 

— Біль можна втамувати не тільки ліками, але й щирим, обнадійливим словом, — говорить В. Конашкова. – Тому основним у нашій роботі є мужність і милосердя, любов і доброта.  Валентина Леонідівна має майже 40 років досвіду роботи  в Товаристві. 

Всім відомо, що доброта, милосердя формуються змалку. Саме в дитинстві діти переживають найщиріші почуття і сповнені бажання допомогти іншим. Тому останнім часом діють програми (локації) для дітей, підлітків. 

До роботи заохочують молодь. Юні волонтери мають змогу спілкуватись за інтересами, планувати цікаві, змістовні акції, виявляти ініціативу. Вони беруть участь у різних оздоровчих, доброчинних, інформаційно-просвітницьких заходах. Це – завдяки знаючій та ініціативній  Анні  Шуляр.  Вона спонукає молодих людей до активної діяльності. Вчить їх співчувати ближньому і відчувати чужий біль, як власний. Це дуже потрібно зараз, коли в нас війна.

…У народі кажуть: «Море краплиною до краплини повниться». Те ж саме можна сказати про діяльність Ковельської міськрайорганізації Товариства Червоного Хреста України. Із скромної,  можливо,  не завжди  помітної буденної роботи  невтомних «червонохрестівців» та активу волонтерів, складається велика благородна справа  в ім’я миру і добра.

Валентина СІЧКАР, громадська кореспондентка  газети «Вісті Ковельщини»; голова районної ветеранської організації. 

У квітні 1918 року було   створено Товариство Червоного Хреста  України.  Саме 18 квітня відбувся І з’їзд Товариства. Але якщо заглибитись в історію України, то можна  бачити: славні традиції милосердя, співчуття,  взаємодопомоги зародилися в нас ще за часів Запорозького козацтва. 

Саме тут виникли славетні  шпиталі Запорозького Спаса – благодійні заклади для поранених і старих воїнів Запорозької вільної республіки. 

Цілительське доброчинство славилось і за часів Київської Русі.  Багато води в ріках витекло, доки 1862 року в Женевській конвенції 186 національних Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця об’єднались, аби  спрямувати свої зусилля на захист життя, здоров’я та гідності людини.  З  того часу об’єднання стало надійною опорою для знедолених, сиріт, інвалідів, немічних, хворих, самотніх. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 115

Думаєте, що пити за здоров’я та довголіття – повний абсурд? Зовсім ні, і справа не в самонавіюванні.

Вчені встановили, що спиртне – це один із способів дожити до похилого віку в здоровому глузді і твердій пам’яті. Причому за ефективністю це перевершує навіть регулярні заняття спортом!

У ході 15-річного дослідження під назвою “90+” група лікарів на чолі з невропатологом Клаудією Кавас та доктором медичних  наук Марією Коррада спостерігали за людьми похилого віку, намагаючись з’ясувати, який спосіб життя, звички та харчові уподобання допомагають подолати рубіж довголіття. Деякі висновки були несподівані.

Алкоголь виявився справжнім еліксиром довголіття, якщо – вживати його рівномірно.  2 келихи пива чи вина на день скорочують   ризик передчасної смерті на 18%, тоді як щоденні заняття спортом 15-45 хвилин – лише на 3%, і при цьому підвищують ризик інфаркту та інсульту на 49%! На щорічних зборах Американської асоціації сприяння розвитку науки Кавас наголосила, що не може пояснити причини цього феномену.

Як не дивно, пара зайвих кілограмів  теж грає на руку тим, хто хоче побачити праправнуків. Ризик (мова тут не йде про ожиріння) на 3% менше, ніж у їх струнких худорлявих однолітків.

Кава – ще один еліксир довголіття. 2 філіжанки свіжозвареного ароматного напою на день на 10% скорочують ймовірність ранньої смерті.

Хобі: ті, хто на старості має захоплення і приділяє йому мінімум 2 години на день, стають довгожителями на 21% частіше. Можна присвятити себе танцям, навчанню гри на фортепіано    чи живопису, співу караоке   чи іншим видам  приємного для вас проведення часу. Головне,  щоб ви займалися цим не як обов’язком, а з радістю та насолодою із симпатичними та приємними для вас вчителями.

Підбиваємо підсумок 

Регулярно випиваємо келих вина (краще сухого червоного) на день (+18%) + набираємо кілька зайвих кілограмів (+3%) + п’ємо пару чашок кави на день (+10%) + хобі (+21%). Разом: 18+3+10+21% = 52% до вашого віку. Так, це майже ті 120 років, що відміряні нам Всевишнім. Як завжди – ВІН правий! 

Отже, пити – це весело, а що веселощі продовжують життя – це навіть не істина, а аксіома!

КІЛЬКА ПОРАД ВСІМ, КОМУ ВЖЕ ПОНАД 50

Необхідне харчування:

 1. Овочі, фрукти.

 2. Бобові.

 3. Горіхи.

 4. Яйця.

 5. Риба, м’ясо (кілька  разів на тиждень).

 Олія рослинна холодного віджиму (нерафінована).

Ви повинні забути:

1. Ваш вік.

2. Ваше минуле.

3. Ваші скарги.

Три основні речі:

1. Ваші друзі.

2. Ваші позитивні думки.

3. Спокійний та гостинний дім.

Основні дії:

1. Завжди посміхайтеся.

 2. Займайтеся фізичними вправами, але у своєму темпі.

3. Більше часу проводьте з друзями (не з родичами, дітьми чи онуками, а саме з друзями у веселих галасливих компаніях).  

7 основних правил:

1. Не чекайте бажання випити води. Пийте частіше.

2. Не чекайте, поки захочеться спати. Висипайтеся вволю.

3. Не чекайте втоми, аби відпочити. Відпочивайте частіше.

4. Не чекайте, поки ви занедужаєте, щоб пройти медобстеження – проходьте його регулярно.

5. Не чекайте чудес, щоб довіряти Богові.

6. Ніколи не втрачайте впевненості у собі.

7.  Залишайтеся позитивними та завжди сподівайтеся на краще завтра!

l

Окинувши свій довгий

  шлях,

Не втримаюсь від чесних

  слів:

Ми постаріли – що ж, це

  мінус.

Та не старі ми – це є плюс!

Ми всі – хто більше, а хто

        менше –

Несли життя нелегкий

  груз.

Пенсіонери ми – так,

  мінус,

Та не здаємося – це плюс!

Радикуліт прогриз нам

  спину,

Й на себе все частіше

  злюсь:

Склероз дістав уже – це

  мінус,

Рятує гумор –  це вже

  плюс!

Як підкорялися нам

  вершини!

В минуле з захватом

       дивлюсь! 

На жаль, пройшло все – це

          є мінус,

Та є згадати що – це ж

  плюс! 

Мої найкращі любі друзі,

Запевнить вас не

  побоюсь:

Що роки тиснуть – це є

  мінус,

Та ще не вечір – точно

  плюс! 

Підготував за сприяння  

добрих людей 

Охрім СВИТКА. 

Думаєте, що пити за здоров’я та довголіття – повний абсурд? Зовсім ні, і справа не в самонавіюванні.

Вчені встановили, що спиртне – це один із способів дожити до похилого віку в здоровому глузді і твердій пам’яті. Причому за ефективністю це перевершує навіть регулярні заняття спортом!

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 136

Надійка довго не могла вийти заміж. І не тому, що бракувало залицяльників. Навпаки: до гарної чорнявої, невисокого зросту дівчини придивлявся не один хлопець. Але всім Надійка відмовляла, не розуміючи чому. Просто не хотілося їй  заміж, не бажалося брати на плечі камінь чужих турбот. Вистачало своїх, серед яких головною вважала службову кар’єру.

Подруги не раз дорікали їй: «Не перебирай надто. Постарієш –  нікому не будеш потрібною». Але застереження не діяли на дівчину. І надалі залишалась байдужою до залицянь і пропозицій руки та серця. 

Але одного разу під час святкування дня народження колеги по роботі Іри познайомилася з чоловіком, який виглядав не надто щасливим. Її зацікавило, чому? Отож,  коли запросив до танцю, погодилась.

Після того незнайомець не відходив від неї, все намагався зав’язати розмову.

Надійку зворушив його довірливий погляд, бажання усамітнитися десь у тихому куточку.  Вийшли у  сусідню кімнату. Чоловік одразу захоплено сказав: 

– Ви неповторна! Я таких жінок ще не зустрічав!

Надійка іронічно усміхнулася:

– Ви всім так кажете?

– Та ви що? Ви перша, яка вразила мене до глибини душі. У вас є щось таємниче і загадкове, як у Мони Лізи.

Слово за словом, і розмова зав’язалася. Чоловік, сівши у крісло навпроти, став розповідати про   своє життя. Виявляється, він недавно розлучився з дружиною, яка постійно обманювала його, зраджувала з колегою по роботі, зовсім не дбала про дитину, яка щойно народилася. Добре, що батьки дружини забрали донечку до себе, доглядають її. Йому ж забороняють навіть бачитися з нею.

Чоловік, якого звати Михайло, так зворушливо розповідав про свої негаразди, що Надійці стало по-справжньому його шкода. А у того в очах блищали сльози, які не могла приховати навіть напівтемрява у кімнаті.

– Заспокойтеся, – втішала Надійка нового знайомого. – Завжди так не буде. Ви ще знайдете своє щастя.

Від цих слів Михайло ще більше розчулився, і сльози з його очей потекли вже струмочком…

l

У ту ніч Надійка майже не спала. Трагічна доля Михайла неабияк схвилювала її добре і щире серце. В голові кружляла думка: «Як він, бідолашний, сам-самісінький? Хто його пошкодує і догляне? Колишній дружині не потрібний, її батькам – тим більше…».

Після першої зустрічі були наступні. Поступово Надійка звикала до Михайла, переймаючись його переживаннями і хвилюваннями. В якусь мить дівчині здалося, що вона – єдина, хто може врятувати бідолаху від самотності і стресу. Тому не дуже здивувалась, коли одного разу почула: «Давай одружимося. Я закохався у тебе, і хочу, щоб ти завжди була зі мною».

Великого весілля вони не робили, а зібрали на скромне застілля тільки найближчих людей. Були там і батьки Надійки, які не надто схвалювали вибір доньки. Та що вдієш? Її рішення…

Молодята стали жити в хаті, яку батьки Михайла у свій час подарували сину. Самі ж перебралися в будинок, який спорудили нещодавно. Гроші мали, адже займалися бізнесом.

l

Спочатку молодята жили дружно. Михайло був дуже уважним, турботливим. Правда, постійної роботи не мав, бо часто  скаржився на здоров’я. Підробляв, таксуючи на батьківській машині, іноді ходив на «шабашку». Час від часу підкидала копійчину мати, яка торгувала на ринку. Та й Надійчині батьки допомагали.

Згодом народився синочок. Надійка довго у декреті не сиділа, щоб швидше вийти на роботу. Але це дуже не сподобалося чоловікові. Бурчав: «Чого тобі виходити? Сиди вдома, доглядай дитину!». Дружина пробувала пояснити, що її чекає керівництво фірми, адже посада в неї відповідальна, і знайти заміну непросто.  

Та Михайло був невблаганний, отож довелося писати заяву на звільнення. Але тут почалася інша «трагедія»: катастрофічно стало не вистачати грошей. В Михайла заробітки були сякі-такі, а сімейні заощадження танули, як сніг на Сонці. Довелося знову думати про роботу – якраз з’явилася вакансія в одному з банків. Чоловік аж на виду змінився, коли почув про це. Довелося втручатися батькам з однієї і другої сторони, щоб заспокоїти Михайла.

Вийшла Надія на роботу, швидко опанувала професійні секрети. Дитину доглядали її батьки, часом – Михайло, який так і не міг працевлаштуватися. Плюс до того чоловіка стали мучити… ревнощі. Місця собі не знаходив, коли дружина йшла до банку. Хтось йому шепнув, що директор «підбиває клинки» до коханої. Одного дня не витримав, під’їхав машиною і влаштував грандіозний скандал. Директор, який і гадки не мав про свій «службовий роман», вимушений був попросити Надійку написати заяву про звільнення за власним бажанням. Мовляв, тільки звинувачень у харасменті йому в зрілому віці не вистачало.

l

Так йшли дні за днями. Синочок підріс, пішов у перший клас. Надійка сиділа вдома, «вчила» із ним уроки. Михайло, як завжди, нездужав, вряди-годи «таксував», все частіше зазирав у чарку. Довелося з ним мати серйозну розмову як дружині, так і батькам. Трохи допомогло, але ненадовго.

Надійка мовчки терпіла вибрики чоловіка, вже шкодуючи, що колись вийшла заміж за нього. Та змінювати нічого не хотіла. Михайло – її вибір, у вірності поклялась під час вінчання. Мусить терпіти.

Якось увечері до неї в гості завітала подруга. Випили чаю, поговорили про те, про се. Раптом подруга запропонувала:

– Давай поїдемо в Чехію. Знайома запрошувала. Є два місця на кондитерські фабриці. Можна пів року попрацювати.

Закордонний паспорт Надійка мала, тож дала попередню згоду. Але коли про це дізнався Михайло, то трохи хату не перевернув. Однак дружина була непохитною: «Все життя я тебе слухала. А тепер не хочу. Їду, і край. Мені треба себе і дитину одягнути, дещо в хату придбати». – «А дитина?» – «Я ж її не на вулиці залишаю. Є батьки мої і твої. Є, зрештою, ти. Доглянете».

Михайло не став сперечатися. Такою рішучою і серйозною він ще дружину не бачив. Довелося змиритися.

l

Пів року проминули швидко. Надійка залишилася задоволеною і умовами проживанням, і заробітками. Та й одну з кращих країн Європи побачила. Побувала в Празі, інших чеських містах, відвідала музеї, театри. У вільний час, якого мала не дуже багато, заходила з подругою іноді в кафе, ласувала смачним чеським пивом, до якого давали улюблені солоні горішки або грінки з чорного хліба. 

Вродлива, інтелігентна українка впала в око не одному чеському пану, які наввипередки запрошували її до ресторану, на вечірки. Але Надійка всім рішуче відмовляла. Казала твердо: «У мене в Україні сім’я  – чоловік, дитина. Я приїхала не на гулянку, а на роботу. Прошу мене не турбувати». 

Коли жінка повернулася додому, її радо зустріли рідні, особливо – син. Та й чоловіка наче підмінили. Обіймав, цілував, казав гарні слова, яких давно не чула.

З нагоди приїзду влаштували святковий обід. Запросили батьків, сусідів, родичів. Михайло був на сьомому небі і проголосив перший тост:

– Я щасливий, що знову з коханою дружиною. Я дуже її люблю і любитиму до самої смерті. Повір: все зроблю, щоб ти була щасливою. Вчора влаштувався на роботу у престижну фірму, матиму гарну зарплату, і тобі нікуди не потрібно буде їздити.

– А на роботу відпустиш і ревнувати не будеш? – напівсерйозно-напівжартома запитала Надійка.

Чоловік, мить подумавши, урочисто проголосив:

– Клянуся, що не буду.

Присутні за столом дружно засміялися.

У відповідь господиня дому, підійнявши фужер із шампанським, проголосиа свій тост:

– Я хочу подякувати чоловіку за терпіння і велику силу волі, яку він продемонстрував за час моєї відсутності. Спасибі всім, хто його підтримав.

Мить помовчавши, продовжила:

– Я хочу вірити Михайлові. Я люблю його, як і багато років тому. І обіцяю більше за кордон не їздити, раз він не хоче. Так для сім’ї буде краще. І знай, коханий: я – жінка, віддана Любові. Такою була завжди, такою залишуся й надалі…

Володимир ПЕТРУК.

Надійка довго не могла вийти заміж. І не тому, що бракувало залицяльників. Навпаки: до гарної чорнявої, невисокого зросту дівчини придивлявся не один хлопець. Але всім Надійка відмовляла, не розуміючи чому. Просто не хотілося їй  заміж, не бажалося брати на плечі камінь чужих турбот. Вистачало своїх, серед яких головною вважала службову кар’єру.

Подруги не раз дорікали їй: «Не перебирай надто. Постарієш –  нікому не будеш потрібною». Але застереження не діяли на дівчину. І надалі залишалась байдужою до залицянь і пропозицій руки та серця. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 141

75 літ тому, 17 грудня 1950 року, у лісовому схроні поблизу села Велимче загинули молоді жінки – члени технічної ланки Ковельського окружного проводу ОУН. Це були друкарки: «Галина» і «Наталка» та їх керівник – Марія Калачук («Веселка»). 

Марія була рідною сестрою відомого повстанця Андрія Михалевича («Коса») і дружиною командира боївки Степана Калачука («Панаса»). Членом ОУН вона стала ще раніше за чоловіка у 1942-му, хоча й була на два роки молодша. Марія мала невисокий зріст і непримітну зовнішність, але відзначалася сміливим і рішучим характером. Постійно виконуючи обов’язки зв’язкової, «Веселка» знала багатьох підпільників і легко орієнтувалася вночі на будь-якій місцевості. 

Як згадувала ще одна зв’язкова «Коса» Ликерія Шиманська, у червні 1949-го Марія провідувала свою матір, яка переховувалася у Забродах. А потім вони разом пішли в ліс біля села Лучичі. По дорозі Марія сказала, що вона передасть шинель брата Шиманської Йосипа, який був у повстанцях. У домовленому місці Марія сказала зупинитися, а сама пішла вглиб лісу і принесла шинель та попросила її нікому не показувати. Тоді ж «Веселка» сказала Ликерії, що в якому б лісі вона не була, добре знає проходи по потрібних місцях. За законами підпільної боротьби Марія і Степан перебували окремо один від одного, і лише інколи могли зустрічатися. 

l

Чекісти дуже наполегливо розшукували «Коса» та його найближчих соратників. Для цього із досвідчених працівників обласного управління МГБ було створено спеціальну оперативну групу, яка постійно перебувала у Ратнівському районі. Для викриття підпільників чекісти використовували найбільш підступні методи. На лісовому хуторі Тулова, який належав до Видраницької сільради, вони завербували двох інформаторів, які мали клички «Іскра» та «Хутірський». Через цих агентів їм вдалося дізнатися, що житель хутора Назарук Роман Микитович зв’язаний із повстанцями. Вивчивши його особу, емгебісти зробили висновок, що для вербування він не підходить і добровільно нічого не розкаже. 

Тому було прийнято рішення провести з Назаруком спецоперацію. Уночі 6 лютого 1950 року підіслали до нього агентурно-бойову групу, яка діяла під виглядом повстанців. У складі групи було три офіцери – начальник відділення Управління МГБ по Волинській області капітан Ізотов, оперуповноважений Ратнівського РО МГБ молодший лейтенант Русняк і командир взводу 277 СП внутрішніх військ МГБ капітан Слабенко. Перевдягнуті чекісти намагалися випитати у  Романа таємну інформацію, але їм це не вдалося. Про це свідчить, зокрема, скарга, яку Назарук написав з Луцької тюрми у липні  1950-го міністру Держбезпеки СРСР:

«У лютому 1950 року до мене на квартиру вночі хтось постукав. На моє питання,  хто ви будете, відповіли, що військові. Коли я відкрив їм двері, то у хату зайшли два солдати. Один із них сказав, щоб я одягнувся і що мене в сільській раді чекає начальник із району. Коли я одягнувся, ці військові взяли шнурок і хустку, і ми вийшли. Відійшовши від хати біля 50 метрів  ці військові зав’язали мені очі хусткою і зв’язали руки вірьовкою і ми вирушили в невідомому напрямку. Після довгої дороги я опинився у якійсь землянці, в якій було ще два військових. 

Почався допит, в процесі якого я був побитий до втрати свідомості. Коли я прийшов до тями, мені ці військові дали підписати якісь папери. Що там було написано,  мені невідомо. Після цього я був знову зв’язаний і виведений із землянки, звідки і направилися невідомим шляхом. Ми йшли довго. Коли мені розв’язали очі, то я побачив, що знаходжусь біля районного центру м. Ратне і біля мене виявилося 6 чоловік із Ратнівського РО МГБ. З цими людьми я пішов у райвідділ. Там мені висунули звинувачення у тому, що я нібито давав жито бандитам. Мені показали свідчення Михальчука Євдокима, що він видавав мені жито для посіву, а я це жито віддав бандитам…».

l

Оскільки Роман Назарук викрив підступ чекістів і нічого їм не розповів, то його затримали і продовжили катувати у райвідділі МГБ. Як видно із протоколів допитів, перші свідчення він почав давати 10 лютого, хоча офіційно був заарештований тижнем пізніше. Цікаво, що капітан Ізотов приховав від керівництва провал спецоперації і лише 18  лютого  написав  акт про отримання від Назарука важливої інформації. Тому в оперативних звітах МГБ написано, що нібито спецоперація пройшла успішно. 

Під час допитів Роман Назарук розповів, що він ще із 1946-го допомагає «Косу» та його побратимам. До нього часто приходить «Панас», а сестра «Коса» Марія тривалий час переховувалася в його будинку. Також Назарук признався, що за наказом «Панаса» ще три місяці тому забрав два мішки колгоспного зерна у бригадира і один мішок перемолов на муку: 

«У січні 1950 року знову прийшов «Панас» з двома невідомими і запропонував запрягти коня і разом з ними відвезти жито та муку туди, куди вони скажуть. Ми поїхали в Панський ліс в сторону села Велимче до урочища під назвою «Сова». Зупинившись на лісовій дорозі,  бандити зняли з воза мішок жита, а муку ми повезли далі з пів кілометра, після чого вони запропонували мені залишитись на місці, а самі поїхали далі і зникли за деревами. Приблизно через пів години бандити повернулися до мене, віддали мені коня і я поїхав додому, а вони пішли в ліс».

l

Оскільки була зима, чекісти зробили висновок, що десь поблизу знаходиться повстанський схрон. Для його пошуків провели масштабну операцію із залученням 150 солдатів внутрішніх військ із пошуковими собаками. Всю територію лісу між селами Велимче та Замшани ретельно оглянули кілька разів за 7 днів, але схрон знайти не вдавалося. Після цього до пошуків залучили групу стрибків і голову сільради та дільничного міліції із Велимче.

Як сказано в оперативних документах МГБ, саме їх агент «Гайстер» помітив сліди паморозі на кущах від випарів. Він примусив свого мисливського пса ретельно оглянути місцевість. Пес знайшов продух зі схрону і загавкав. Агентурно-бойова група заблокувала криївку. Оточені в схроні намагалися відкрити люк, але їх обстріляли. На пропозицію здатися вони не відповіли, а через деякий час із криївки пролунали глухі постріли. 

l

Так загинули дві машиністки Ковельського окружного проводу: «Галина» – Сидорук Олександра Мелентіївна і «Наталка»  –  Олексюк Федора Вікторівна, 1927 р. н.. уродженка села Ниці Старовижівського району, член ОУН з1944 року та Марія Калачук – «Веселка». Як працівники технічної ланки окружного проводу, вони передруковували написані від руки різні документи – автобіографії повстанців, інформації розвідників, протоколи допитів сексотів та радянських активістів, характеристики та акти обвинувачення на них, звіти Проводу керівним ланкам ОУН та інше. Знали вони дуже багато, тому здаватися живими не могли. 

Зі схрону було вилучено три пістолети, дві друкарських машинки та велику кількість націоналістичної літератури. Перед тим,  як вчинити самогубство, героїчні жінки спалили всі таємні документи. Також зламали друкарські машинки і порізали свій одяг, щоб їх не можна було використати для провокації.

Що стосується долі Романа Назарука, то під час слідства у Луцьку він відмовився від своїх попередніх свідчень і заперечив будь-який зв’язок із повстанцями. Але на той час чекісти вже зібрали свідчення деяких інших жителів хутора Тулова, в тому числі його дружини та її сестри,  і таким чином мали достатньо доказів його вини. 

Витяг із обвинувального висновку:

«Враховуючи, що по справі обв. Назарук застосовувались оперативні заходи, у зв’язку з чим розглядати справу в суді недоцільно. Постановив слідчу справу № 5166 по обвинуваченню Назарука Р.  М. направити на розгляд особливої наради при МГБ СРСР з пропонованою мірою покарання обв. Назарук 10 років ВТТ без конфіскації майна погодитися. Термін утримання під вартою обв. Назаруку рахувати з 13 лютого 1950 року».

18 травня 1956-го Президія Верховної Ради СРСР розглянула справу Романа Назарука і зменшила термін покарання до фактично відбутого. Після звільнення він виїхав на проживання у село Вільна Долина Криворізького району Дніпропетровської області, де працював теслею у колгоспі. Реабілітований рішенням Президії Волинського обласного суду 27 грудня 1989 року.

Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею.

На світлинах: Марія Калачук;  Степан Калачук із дружиною, загиблі “Наталка”, «Веселка» та “Галина”.

75 літ тому, 17 грудня 1950 року, у лісовому схроні поблизу села Велимче загинули молоді жінки – члени технічної ланки Ковельського окружного проводу ОУН. Це були друкарки: «Галина» і «Наталка» та їх керівник – Марія Калачук («Веселка»). 

Марія була рідною сестрою відомого повстанця Андрія Михалевича («Коса») і дружиною командира боївки Степана Калачука («Панаса»). Членом ОУН вона стала ще раніше за чоловіка у 1942-му, хоча й була на два роки молодша. Марія мала невисокий зріст і непримітну зовнішність, але відзначалася сміливим і рішучим характером. Постійно виконуючи обов’язки зв’язкової, «Веселка» знала багатьох підпільників і легко орієнтувалася вночі на будь-якій місцевості. 

Як згадувала ще одна зв’язкова «Коса» Ликерія Шиманська, у червні 1949-го Марія провідувала свою матір, яка переховувалася у Забродах. А потім вони разом пішли в ліс біля села Лучичі. По дорозі Марія сказала, що вона передасть шинель брата Шиманської Йосипа, який був у повстанцях. У домовленому місці Марія сказала зупинитися, а сама пішла вглиб лісу і принесла шинель та попросила її нікому не показувати. Тоді ж «Веселка» сказала Ликерії, що в якому б лісі вона не була, добре знає проходи по потрібних місцях. За законами підпільної боротьби Марія і Степан перебували окремо один від одного, і лише інколи могли зустрічатися. 

ххх

Чекісти дуже наполегливо розшукували «Коса» та його найближчих соратників. Для цього із досвідчених працівників обласного управління МГБ було створено спеціальну оперативну групу, яка постійно перебувала у Ратнівському районі.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 120

18 квітня, п’ятниця

Схід Сонця – 06.20 захід – 20.23. 

Місяць – у Козерозі. 

День пам’яток історії тa культури в Україні. 

Вел. п’ятниця. Спомин страстей Господа Ісуса Христа. Прп. Йоана. Мч. Віктора.

19 квітня, субота

Схід Сонця – 06.18; захід – 20. 24.

Місяць – у Козерозі. 

Міжнародний день власників домашніх тварин. 

Міжнародний день поезії і творчого мислення.

Вел. субота. Прп. Йоана Давньопечерника.

20 квітня, неділя

Схід Сонця – 06.16; захід – 20. 26.

Місяць – у Козерозі.

День довкілля в Україні. 

СВІТЛЕ ХРИСТОВЕ ВОСКРЕСІННЯ. ПАСХА (ВЕЛИКДЕНЬ). Прп. Феодора Трихини. 

21 квітня, понеділок

Схід Сонця – 06.13; захід – 20. 28.

Місяць – у Водолії.

Пасхальний тиждень. Світлий понеділок. Мчч. Феодора, Діонисія.

22 квітня, вівторок

Схід Сонця – 06.11; захід – 20. 29.

Місяць – у Водолії. 

Міжнародний день Матері-Землі

Світлий вівторок. Іверської ікони Богородиці. Прп. Віталія. 

23 квітня, середа

Схід Сонця – 06.09; захід – 20. 31.

Місяць – у Рибах. 

Всесвітній день книги тa авторського права. 

Всеукраїнський день психолога. 

Міжнародний день секретаря. 

Світла середа. Вмч. Юрія (Георгія) Переможця. Мчч. Олександри, Анатолія.

24 квітня, четвер

Схід Сонця – 06.07; захід – 20. 33.

Місяць – у Рибах.

Світлий четвер. Прп. Олексія Києво-Печер. Мч. Валентина.

Місячні фази у квітні

Спадаючий  Місяць – до 26 квітня. 

Новий  Місяць – 27 квітня.

Зростаючий Місяць – 28-30 квітня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 06.20 захід – 20.23. 

Місяць – у Козерозі. 

День пам’яток історії тa культури в Україні. 

Вел. п’ятниця. Спомин страстей Господа Ісуса Христа. Прп. Йоана. Мч. Віктора.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 99

ОВЕН. Люди не завжди поводяться правильно i логiчно. Просто приймiть це. Ви самi не виняток. Товариськiсть дозволить вам розширити дiловi зв’язки i налагодити важливi контакти.

ТЕЛЕЦЬ. Матимете шанс просунутися кар’єрними сходами. У вас буде немало способiв  досягти успiху, але дiяти доведеться швидко i рiшуче. Потрiбно до всього докласти свою працю.

БЛИЗНЮКИ. Ви дивуватимете дотепнiстю, надихатимете на подвиги i любовнi вiршi. Та i ваша муза мовчати не стане. Творчiсть принесе вам солiдний гонорар. Роботу сприймете з легкiстю, якщо не iз задоволенням. 

РАК. Можливо, що вас чекає кар’єрне зростання. Будьте твердi в рiшеннях, не мiняйте їх на ходу, адже нiщо так не пiдриває авторитет, як невпевненiсть i метушливiсть. 

ЛЕВ. Уже на початку тижня вiдчуєте прилив сил i вiдчуєте себе в прекраснiй формi, проте зловживати своїми можливостями не варто. Довiрте частину справ партнерам. Покажiть  свої природнi  риси лiдера.

ДIВА. Не перенавантажуйте себе на роботi – краще зробити менше, але якiснiше. Розраховуйте на успiх в iнтелектуальнiй працi i суспiльнiй дiяльностi. Зможете досягти мети завдяки пiдтримцi друзiв i колег.

ТЕРЕЗИ. Поспiшайте завершити намiченi справи, потiм важко надолужуватиме упущене. У вiвторок зберiгайте спокiй пiд час найскладнiших переговорiв. Вас спробують використати для таємних цiлей, не варто бути надмiрно довiрливими. 

СКОРПIОН. Дiйте, не поспiшаючи, наполегливо просуваючись до мети. Вона вже близька. В середу i четвер закрiпите професiйнi успiхи. Витримка i холоднокровнiсть дозволять уникнути конфлiктів. 

СТРIЛЕЦЬ. Найближчим часом постарайтеся нiкуди не спiзнюватися i не говорити зайвого. Будьте обережнi в словах i вчинках, не пiддайтеся спокусi всiх учити жити. Вчiться не тiльки слухати, але i чути. 

КОЗЕРIГ. Стане в нагодi умiння промовчати, а не загострювати ситуацiю. В середу не варто зациклюватися на одному питаннi. У п’ятницю дрiбні непорозумiння потребуватимуть реагування, але дiяти необхiдно обережно. 

ВОДОЛIЙ. Ліпше у дечому поступитися, щось вiдкласти.  Зараз закладається майбутнiй успiх, важливо не злякати його рiзкiстю. Схоже, доведеться вислухати немало докорiв на свою адресу, тому менше потрапляйте незадоволеним на очi.

РИБИ. Ви ніби на роздорiжжi. Зберiться з силами i спробуйте об’єктивно оцiнити проблеми. Не варто вiдкладати рiшення, рубайте всi якорi зараз. Важливо стрепенутися i знайти вихiд з ситуації, що склалася. Подорожi принесуть цікаві враження. 

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. Люди не завжди поводяться правильно i логiчно. Просто приймiть це. Ви самi не виняток. Товариськiсть дозволить вам розширити дiловi зв’язки i налагодити важливi контакти.

ТЕЛЕЦЬ. Матимете шанс просунутися кар’єрними сходами. У вас буде немало способiв  досягти успiху, але дiяти доведеться швидко i рiшуче. Потрiбно до всього докласти свою працю.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 173