Михайло Тлумак: "Музика — це моє життя"В Народному домі "Просвіта" представники влади нагороджують кращих ковельчан. Все відбувається за "класичною" схемою. Подяка, квіти, оплески залу. І раптом звучить: "Нагороджується Михайло Тлумак!". Зал вибухає бурхливими оплесками. Всі встають.
Шановний читачу! Де ти ще бачив таку одностайність народу і влади в оцінці особистості? Михайло Григорович, схвильований, дякує і майже непомітно зникає за кулісами. Зал ще довго не вщухає…
Щоб ближче познайомитися із ним, прямую до Ковельської школи мистецтв і запитую в колег: "Як би Ви коротко охарактеризували Михайла Григоровича Тлумака?". У відповідь чую:
– Людина з великої літери.
– Високопрофесійний педагог-наставник…
– Невичерпний талант.
– Унікальний скрипаль-віртуоз…
– Вміє бачити у всьому лише позитивне.
– Корифей класичної і народної музики.
Погодьтеся, що таку характеристику від колег отримати непросто. Ці короткі оцінки – мов ноти найвищих октав із зіграних творів маестро.
А як він сам ставиться до подібних оцінок, чим гордиться у своєму житті, кому завдячує талантом? Послухайте його відповіді:
– Михайле Григоровичу, звідки у Вас любов до музики?
– Вона не випадкова. У нас – родинна "академія мистецтв". Дід Нестор був віртуозом гри на скрипці. Грав на весіллях. 8 років звеселяв скрипкою публіку в елітних ресторанах Нью-Йорка. Батько теж був вправним музикантом. Наш родинний оркестр знали на Тернопільщині, Львівщині, Івано-Франківщині.
– Батько змалку вчив Вас грати?
– Так, з п'яти років. Пам'ятаю, як на свято Миколая я знайшов під подушкою справжню скрипку. Я був дуже радий і старався якнайшвидше оволодіти азами гри.
– Виходить, Ви навчились спочатку грати, а потім пішли здобувати музичну освіту?
– Саме так. Львівську семирічну музичну школу я закінчив за 4 роки. Згодом навчався у Дрогобицькому музичному училищі.
– А як опинилися в Ковелі?
– Мабуть, серйозну музику, особливо скрипку, далеко чути (сміється). До мене якось завітала в гості Гнєзділова Тамара Миколаївна і запропонувала посаду викладача музики в Ковельській музичній школі (вона на той час була її директором).
Я ж тоді уже мав запрошення до філармонії, але передумав і дав згоду.
– Не злякалися проблем незнайомого міста, чужих людей, відсутності житла?
– Молодість легко переступає через всілякі перепони. Її не лякає невідомість. Зустріли мене гарно і доброзичливо. Через 2 роки я отримав однокімнатну квартиру.
– Напевне, тоді (1959-1960 роки) ставлення влади до працівників культури було досить прихильне?
– Увага до культури була відчутна. Ми грали перед сеансами в кінотеатрі імені Щорса, на урочистостях, виборах. Лунали вальси, народні мелодії. Це викликало якесь піднесення, піднімало настрій.
– Кажуть, що скрипка – інструмент богів. А ще на яких інструментах Ви граєте?
– Граю на баяні, акордеоні, фортепіано. Я виступаю солістом в камерному, симфонічному, духовому оркестрах.
– Знаю, що Ви не лише соліст, але й організатор музичних колективів.
– Дійсно, це так. Я пишаюсь тим, що був керівником оркестру народних інструментів. Там грали 80 чоловік. Ми здобували перемоги на обласних, республіканських конкурсах. Тішусь тим, що був серед засновників гурту "Чардаш".
– До слова, що для Вас значить "Чардаш" Монті, яким збуджуєте хвилю емоцій у слухачів?
– Це прекрасний твір. Чудова музика. Сьогодні то – мій талісман.
– Друзів багато?
– Я тим гордий. Друзі в мене по всій Україні. Маю їх у Канаді, Італії, Греції, Туреччині, Голландії. Німеччина для мене взагалі – як рідна домівка, а Польща – наче рідний Ковель.
– А для жінок у Вас є улюблений твір?
– При нагоді дарую жінкам чудову музику іспанського композитора Пабло Сарасате "В мире есть красавица одна".
– А нові твори презентуєте?
– Так. З успіхом виконую народні коломийки у своїй обробці. Є й інші твори.
– Старі друзі не забувають?
– Не повірите, але я живу тією дружбою. Кілька років тому поїхав в Крим. В Сімферополі мене зустрів старий друг Єфім Фікс. Зустрів як президента. Він депутат кримського парламенту. Фікс доставив мене в Євпаторію і опікувався мною, доки я відпочивав в пансіонаті.
– Час птахом летить. Вже 80. Який настрій?
– Настрій творчий. Здоров'я – може бути.
– Що значить для Вас музика?
– Музика – це моє життя. Я не уявляю себе без музики. Якби не ця божественна королева, то, може, досі мене не було б. Знаєте, я по натурі дуже вразливий. І коли іноді хмари неспокою засмучують душу, я беру скрипку і граю кілька годин підряд. Тоді я забуваю про всі незлагоди. Тим і продовжую життя.
Слухаю, спостерігаю і милуюся. Він – справжній маестро. Серйозний в музиці, усміхнений в розмові. Його обличчя випромінює молодість. Дух його летить на широких крилах музики.
Що значить Михайло Тлумак для школи, Ковеля та України?
– Ми не уявляємо нашої школи без Михайла Григоровича, – признається Людмила Кобченко, директор Ковельської школи мистецтв. – Він скрізь із нами: на виступах, у концертах, на всіх урочистостях, конкурсах, дружніх корпоративах.
Прекрасний наставник і педагог. 53 роки в нашій школі. Його прізвище можна заносити в книгу Гіннеса. Для Ковеля він – почесний. Для України – заслужений. Шкода, що на офіційному рівні почесного звання ще не присвоїли.
Слухаю в роздумах. Не тільки в музиці вагомий слід залишив Михайло Тлумак. У нього прекрасні доньки Ольга та Оксана. Шестеро наслідників роду. Що сказати? Життя прекрасне, творче, духовне. Воно так необхідне людям сьогодні.
Тому й хочу від імені всіх ковельчан побажати здоров'я до ста літ. Будьте щасливі, Михайле Григоровичу, в музиці, а ми будемо старатися розділяти Ваші негаразди і примножувати радість!
І насамкінець – поетичні рядки:
Скрипка заграла. Стихло у залі.
Пісня злетіла. Музика вічна.
Плаче і тужить. Ллються печалі.
Струна надірвалась. Безмежність космічна.
Квилить душа. Б'ється серце тривожно.
В тих струнах і нотах – наше життя.
Моя Україно – де клич переможний?
Чи знову під скрипку твоє каяття?
І раптом... О, Боже! Геть сумніви й муки.
Злетіло, мов сокіл, до самих небес.
Надія заграла. Мажорнії звуки –
"Гопак" заіскрився. Зазвучав "Полонез".
О, музико вічна! Так серце заграло.
Маестро від Бога. Всі встали й вітали.
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКУ: Михайло ТЛУМАК.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар