“Людина, яка створила університет» — так називається книга, яка нещодавно вийшла з друку. Ще тепла, як теплий погляд проникливих, доброзичливих очей із лагідною посмішкою героя, що на портреті обкладинки, нашого земляка-голобчанина, випускника Голобської школи, ректора Луцького національного технічного університету, видатного науковця, освітянина, державного та громадського діяча.
Та всіх звань і нагород, які він одержав за життя, не перерахувати. Найголовніше, що є гордістю нашої школи, селища і всієї Волині та України. Це, мабуть, найбільше звання.
У книзі вміщено більше 130 відгуків, спогадів, біографічних есе та світлин. Це людина-легенда, таких вдень з вогнем не знайти сьогодні, як пишуть про нього сучасники.
У цьому році було б йому 80, але 10 років минуло, як він залишив цей світ у спогадах, справах, послідовниках його діяльності, дітях, онуках під прізвищем Божидарнік.
Все здоров’я поклав на вівтар науки. Автор семи навчальних підручників та посібників, трьох монографій, понад 150 наукових праць, 45 запатентованих винаходів. 38 років з часу заснування очолював технічний університет.
«Є люди, як квіти – яскраві, ніжні, вишукані. Є люди, як ріки – повноводні, що течуть поміж берегами, або такі, що стрімко летять з гір, щедро оббризкуючи прохолоду. Є люди, котрі немов з каменю викладені, — сильні, міцні, надійні.
Є такі, як сонце, бо хочуть усіх зігріти. А є неначе зорі, які не згасають. А якщо і згасають, то залишається світлий слід на небі й в душах тих, хто їх ніколи не забуде. Є люди — величні постаті, чий внесок в історію рідного краю вжився яскравими сторінками добрих справ. Таким був і є в наших спогадах і серцях Віктор Володимирович Божидарнік», — згадує про нього Петро Філюк, суддя Конституційного суду України. І продовжує: «Вслухайтеся лише у звучання цих слів: «Божий дар». І зразу стає зрозумілим, що ця людина уже покликана в світ, щоб зробити його кращим».
А Петро Бойчук, ректор Луцького педагогічного коледжу, сказав про нього, що це — монументальна особистість, людина-титан, людина-епоха… «Віктор Володимирович пройшов усі етапи становлення і розвитку Луцького національного технічного університету – провідного закладу України та гордості чарівної Волині», — згадує Іван Добрянський, професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу.
«Він був передусім щирим патріотом України і свого краю, нащадком давнього козацького роду. За його сприяння в очолюваному ним закладі був організований курінь Українського реєстрового Козацтва, розроблена програма духовного і патріотичного виховання молоді, основу якої складало повернення до духовних витоків українського народу», — згадує Петро Олешко, ректор Волинського інституту післядипломної освіти педагогів.
Завдяки його невтомній праці у 1997 році інститут отримав статус технічного університету. А спочатку був лише філіалом від Львівського. Дбайливий був господар, турботливий сім’янин. Його діти, Тарас і Зоряна, пішли слідами батька і достойно продовжують його наукові традиції.
У нього слово ніколи не розходилось з ділом. Сказав – зробив. І результат його праці, його життя – перетворення, розбудова філії Львівського політехнічного інституту в Луцький національний технічний університет.
«Думаю, що громадськість міста та області підтримала б пропозицію про присвоєння ЛНТУ імені Віктора Божидарніка. Вірю, що це неодмінно буде», — наголошує Петро Семенюк, колишній директор Волинської філії КБ «ПриватБанк». Серед багатьох теплих слів про цю незвичайну людину є і спогади однокласниці Галини Шалапай, яка підкреслила, що він був мудрий і мав щире та добре серце, аргументуючи думки прикладами із життя.
Кожен, хто поділився спогадами у цій книзі, підтримує пропозицію Петра Семенюка про присвоєння ЛНТУ імені Віктора Божидарніка. А я думаю, що він давно носить це звання, бо народ визнав.
– Де ти вчився?
– У Божидарніка.
– Куди вступаєш?
– До Божидарніка.
– Де вчишся?
– У Божидарніка.
От вам і результат. Пригадую, хай мене вибачать читачі, коли моя учениця, що навчалась в Києві, привітала мене з Днем учителя через освітянську газету і назвала Заслуженою. Я, коли прочитала, злякалась, бо це ж неправда. Пишу в газету, щоб написали спростування, бо учениця не знала. І ось відповідь: «Шановна В. І. Остапчук, не хвилюйтесь, це ж краще народне визнання, ніж на папері. І ми спростування не будемо давати».
Отож, раз народ визнав, залишається оформити лише документально.
Валентина ОСТАПЧУК.
P. S. Дякую нашій Голобській бібліотеці та бібліотекарям за те, що однією із перших прочитала книгу.
В. О.
“Людина, яка створила університет» — так називається книга, яка нещодавно вийшла з друку. Ще тепла, як теплий погляд проникливих, доброзичливих очей із лагідною посмішкою героя, що на портреті обкладинки, нашого земляка-голобчанина, випускника Голобської школи, ректора Луцького національного технічного університету, видатного науковця, освітянина, державного та громадського діяча.
Та всіх звань і нагород, які він одержав за життя, не перерахувати. Найголовніше, що є гордістю нашої школи, селища і всієї Волині та України. Це, мабуть, найбільше звання.
У книзі вміщено більше 130 відгуків, спогадів, біографічних есе та світлин. Це людина-легенда, таких вдень з вогнем не знайти сьогодні, як пишуть про нього сучасники.
У цьому році було б йому 80, але 10 років минуло, як він залишив цей світ у спогадах, справах, послідовниках його діяльності, дітях, онуках під прізвищем Божидарнік.
Все здоров’я поклав на вівтар науки. Автор семи навчальних підручників та посібників, трьох монографій, понад 150 наукових праць, 45 запатентованих винаходів. 38 років з часу заснування очолював технічний університет.
«Є люди, як квіти – яскраві, ніжні, вишукані. Є люди, як ріки – повноводні, що течуть поміж берегами, або такі, що стрімко летять з гір, щедро оббризкуючи прохолоду. Є люди, котрі немов з каменю викладені, — сильні, міцні, надійні.
Є такі, як сонце, бо хочуть усіх зігріти. А є неначе зорі, які не згасають. А якщо і згасають, то залишається світлий слід на небі й в душах тих, хто їх ніколи не забуде. Є люди — величні постаті, чий внесок в історію рідного краю вжився яскравими сторінками добрих справ. Таким був і є в наших спогадах і серцях Віктор Володимирович Божидарнік», — згадує про нього Петро Філюк, суддя Конституційного суду України. І продовжує: «Вслухайтеся лише у звучання цих слів: «Божий дар». І зразу стає зрозумілим, що ця людина уже покликана в світ, щоб зробити його кращим».
А Петро Бойчук, ректор Луцького педагогічного коледжу, сказав про нього, що це — монументальна особистість, людина-титан, людина-епоха… «Віктор Володимирович пройшов усі етапи становлення і розвитку Луцького національного технічного університету – провідного закладу України та гордості чарівної Волині», — згадує Іван Добрянський, професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу.
«Він був передусім щирим патріотом України і свого краю, нащадком давнього козацького роду. За його сприяння в очолюваному ним закладі був організований курінь Українського реєстрового Козацтва, розроблена програма духовного і патріотичного виховання молоді, основу якої складало повернення до духовних витоків українського народу», — згадує Петро Олешко, ректор Волинського інституту післядипломної освіти педагогів.
Завдяки його невтомній праці у 1997 році інститут отримав статус технічного університету. А спочатку був лише філіалом від Львівського. Дбайливий був господар, турботливий сім’янин. Його діти, Тарас і Зоряна, пішли слідами батька і достойно продовжують його наукові традиції.
У нього слово ніколи не розходилось з ділом. Сказав – зробив. І результат його праці, його життя – перетворення, розбудова філії Львівського політехнічного інституту в Луцький національний технічний університет.
«Думаю, що громадськість міста та області підтримала б пропозицію про присвоєння ЛНТУ імені Віктора Божидарніка. Вірю, що це неодмінно буде», — наголошує Петро Семенюк, колишній директор Волинської філії КБ «ПриватБанк». Серед багатьох теплих слів про цю незвичайну людину є і спогади однокласниці Галини Шалапай, яка підкреслила, що він був мудрий і мав щире та добре серце, аргументуючи думки прикладами із життя.
Кожен, хто поділився спогадами у цій книзі, підтримує пропозицію Петра Семенюка про присвоєння ЛНТУ імені Віктора Божидарніка. А я думаю, що він давно носить це звання, бо народ визнав.
– Де ти вчився?
– У Божидарніка.
– Куди вступаєш?
– До Божидарніка.
– Де вчишся?
– У Божидарніка.
От вам і результат. Пригадую, хай мене вибачать читачі, коли моя учениця, що навчалась в Києві, привітала мене з Днем учителя через освітянську газету і назвала Заслуженою. Я, коли прочитала, злякалась, бо це ж неправда. Пишу в газету, щоб написали спростування, бо учениця не знала. І ось відповідь: «Шановна В. І. Остапчук, не хвилюйтесь, це ж краще народне визнання, ніж на папері. І ми спростування не будемо давати».
Отож, раз народ визнав, залишається оформити лише документально.
Валентина ОСТАПЧУК.
P. S. Дякую нашій Голобській бібліотеці та бібліотекарям за те, що однією із перших прочитала книгу.
В. О.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 15
Шановні читачі газети!
Четвер. Ясно. Температура: 29оС. Вітер західний сильний.
Завтра, 6 червня, в Україні, за традицією, відзначатимуть День журналіста. Чесно кажучи, не надто веселим буде свято. Російсько-українська війна триває, щодня на фронті гинуть люди, щоночі московити бомблять мирні міста і села.
Літо – це про дитинство, про безтурботну юність, про емоції, які залишають теплий спогад у серці на все життя. Це пора, коли природа квітне і виграє яскравими барвами, тішить першими стиглими плодами. Смак літа – це соковиті ягоди і холодне морозиво. 
“Людина, яка створила університет» — так називається книга, яка нещодавно вийшла з друку. Ще тепла, як теплий погляд проникливих, доброзичливих очей із лагідною посмішкою героя, що на портреті обкладинки, нашого земляка-голобчанина, випускника Голобської школи, ректора Луцького національного технічного університету, видатного науковця, освітянина, державного та громадського діяча. 
Боївка Сидора Антонюка – «Кузьменка» діяла на території Ратнівського району в 1949-1950 роках. Це був час, коли повстанський рух вже пішов на спад і радянські каральні органи досить впевнено контролювали обстановку. Те, що за таких умов молоді поліщуки готові були жертвувати своїм життям тільки, щоб не підкорятися комуністичній владі, показує в першу чергу, наскільки жорстокою та несправедливою була ця влада. 
Що таке фішинг і як він діє?
Присідання не врятує.
6 червня, п’ятниця
ОВЕН. Вам варто плiдно попрацювати, не вiдволiкаючись на дрiбницi. У понедiлок плани почнуть реалiзовуватися вдало, але роботи буде багато. На четвер краще нiчого не планувати, живiть за вiльним графiком.