Яке свято без свіжини?..До Різдва Христового у народі здавна готувалися, зокрема, кололи свиней. Пропоную розповідь про цих домашніх тварин й особливості догляду за ними.
У народі кажуть: "Нема м'яса над свинину, нема риби над линину". Так, українські селяни завжди утримували, відгодовували у своєму господарстві тварин на м'ясо. Передусім, свиней. Розводили породу з широкою круглою спиною, міцними ногами й гострим писком: "Щоб були такі, як лава, з гостроспинних не буде сала".
Пасли свиней великими гуртами, як і рогату худобу, для чого наймали пастухів-свинарів. На пашу вирушали рано-навесні й вигулювали тварин аж до Покрови або й довше – до снігу.
Першого разу, коли збивали свиней у черідку, кидали їм розламаний окраєць хліба, щоб гурту трималися й не стали жертвою вовків. Виганяли черідку на бур'яни і на стерню, щоб підбирали вимолочене зерно, і в ліс під дуби – на жолуді, від яких вони швидко набирали вагу. Взимку тримали свиней у сажах, куди "затягали" на молодику, щоб шкура й сало були молоденькі, м'якенькі.
Відомий український етнограф Василь Милорадович записав на рубежі ХІХ-ХХ ст. цікавий звичай щодо вигодовування кабана селянами на Лубенщині. Для першої годівлі, вчиняючи діжу, проводили хрест на тісті, промовляючи: «Як ся діжка ісходить і хліб росте, так, щоб і на кабанові сало росло". Замішують три балабушки, начиняють їх зернами жита з першої копи – 27 колосків (тричі по дев'ять), щетиною, яку вистригають навхрест із шиї кабана, шматком печини (глина з печі) і невеликою кількістю стружки, яку зішкребли зі столу по всіх чотирьох кутах.
Вранці господиня, сама натщесерце, несе кабанові балабухи на віку від діжі, "щоб їстівний був, як ми їмо хліб із діжі, щоб і він так їв". Замість балабух можна було давати шматок хліба, але неодмінно з віка, або вливати в пійло по три ложки обідньої страви: борщу чи юшки, каші й хліба, спеченого на непочатій воді (узятій першою з колодязя після ночі на схід Сонця). Усе це підносили йому на віку, примовляючи: "Їж до ножа, щоб твоє сало було, як панська діжа".
Колоти кабанів у давнину мав уміти кожен господар. Проте перевагу надавали професійним коліям, котрі були в кожному селі.
Колій – людина поважна, що дбала про свою фахову бездоганність. Він не ходив обмивати мертвих, не мав права здирати шкури з падла, а в деяких місцевостях – і полювати.
Взагалі колій не повинен був впродовж свого життя забити навіть мишу чи щура, не кажучи вже про людину. Не годилося йому навіть вдарити ногою кота чи собаку, бо тим самим міг занапастити свою душу. Дозволялося колоти лише тих тварин, м'ясо яких споживали в їжу. Не брали в колії гицелів та їхніх дітей, жебраків і волоцюг.
Свиней не різали до зимового Миколи, щоб м'ясо й сало не червивіли; у піст і в пісні дні тижня: понеділок, середу й п'ятницю, бо сало й м'ясо буде слизьке; на третій місячній фазі, бо свинина не лежатиме, а зогниє. Не годилося колоти кабана, якщо у селі хтось помирав: "Як у селі мрець, сало не клали, з нього діла не буде – пропаде".
13 січня в Україні відзначають свято Меланки. Цієї ночі за Юліанським календарем зустрічали Новий рік. З цим святом пов'язано чимало повір'їв, звичаїв та обрядів.
На півдні й заході України донині побутує своєрідне карнавальне дійство "Меланка" (назване за ім'ям головного персонажа – хлопця, переодягненого в жіночий народний костюм певної місцевості). У супроводі ряджених (Діда, Баби, Василя, Кози, Ведмедя, Коника, Чорта та інших) разом з музиками і натовпом цікавих глядачів Меланка мандрує селом усю ніч. На різних кутках одночасно щедрують (меланкують) кілька груп, які нерідко змагаються між собою.
Під вікнами хати (особливо там, де є неодружені дівчата) виконують традиційну пісню про Меланку-Подністрянку. Вона про молоду господиню, котра в одних варіантах випасала коней або гусей (качурів), в інших – ткала килими, біль білила, сукала шнури шовковії на подушечки пуховії.
Пісні завершуються новорічними побажаннями – "віншівками", проханням обігріти й нагородити подарунками щедрівників:
Пустіть до хати – погріти п'яти.
Пустіть до печі – погріти плечі…
Батьки кожної дівчини вважають почесним обов'язком прийняти і пригостити ватагу меланкарів. Ласкавою господинею має бути тут сама дочка – майбутня наречена. Масковані хлопці не залишаться в боргу, щедро розсипають добрі побажання, звеселяють піснями, танцями, жартівливими сценками.
За народним повір'ям, Новорічний час вважався сприятливим для укладання шлюбів. І тому в деяких районах України ввечері на Меланку парубки засилали сватів. А ще дівчата ворожили, чи засватають їх цього року.
Виходили до воріт, захопивши оберемок дров, скільки можна донести. У хаті лічили їх: якщо число парне – пощастить.
Підходили нишком до чужих вікон і слухали. Якщо чулося: "Йди…, біжи…, принеси…, візьми..," – дівчина вірила, що їй судилося цього року одруження. А коли в хаті хтось спересердя гримав на дітей: "Сиди…, не ходи…, не бери…", – це означало, що їй ще рік сидіти в дівках.
Соціальний статус судженого: клали у шапку щітку, монету, цвяха, яйце, заплющивши очі і навпомацки вийнявши один предмет. Якщо діставали щітку – буде багатий, монету – з грошима, цвях – майстрова людина, яйце – з міцним здоров'ям.
Накривали хусткою сито або решето, під нього клали різні предмети: шматочок хліба, дрібку солі, наперсток, вуглину з печі, гроші тощо. Кожна дівчина засовувала руку під сито й, намацавши перший-ліпший предмет, витягала. Хліб віщував нареченого – багатого хлібороба; наперсток – кравця; сіль – недобре життя з майбутнім чоловіком, сльози; гроші – заможного чоловіка; вуглина чи печина (глина з печі) – невдале сватання.
На чужому тині лічили кілки. Якщо дев'ятий попадався обтесаний, чекали, що сватати дівчину буде бідний, "голий" чоловік, а якщо кілок траплявся з корою – то багатий.
Хочете взнати ім'я судженого? Розчиніть млинці, спечіть першого, візьміть під пахву і – швиденько на вулицю. У першого стрічного спитайте ім'я. Так зватимуть і вашого нареченого.
Чи вродливий? Лягаючи спати, поставте під ліжко склянку з водою, накривши її соломинкою. Уночі з'явиться суджений і проведе вас через місток над водою. Отоді й придивитеся.
Що краще сіяти? У ніч на 14 січня винесіть на подвір'я невеличкі пучки жита, вівса, гречки, пшениці тощо і залиште їх там до ранку. Та культура, на пучок якої впало найбільше інею, буде цього року найврожайнішою.
Ворожили й господарі. Розрізали цибулину навпіл, робили в ній ямку. Коли ямка заповнювалася соком – на урожай. У Карпатах пекли новорічний хліб "Василь". Котили його від печі до порога і стежили, як хлібина впаде: якщо спідньою шкуринкою догори – слід чекати неврожаю.
Підготував Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Залишити коментар