«Я «бандеревців» тут не знайшов...»Щодень, отримуючи тривожну інформацію про події в країні, ми задумуємося: як так сталося в Україні? Чому у своїй державі українці стають біженцями?! Запитань, звісно, є багато, але ще їх більше у тих, хто потрапив у складну ситуацію. Ось і у Ковель вже прибули біженці з Криму. З одним із них – 38-річним Дмитром – ми поспілкувалися (боячись за свою сім'ю, він поки що не називає прізвища).
– Дмитре, розкажіть свою історію.
– Я із міста-героя Севастополя. Жив там з дружиною, півторарічним сином і батьками у квартирі. Маємо з дружиною вищу освіту, працювали, трудилися на дачі. Коли розпочався у Києві Майдан, я теж там був, бо не байдужий до долі держави.
Під час тих подій десь потрапив в об'єктив камер, і мене побачили у Севастополі. Багато хто запитував: "Ти що, за Україну, за бандерівців?". "А як же інакше?" – дивувався я. Потім вже відчув на собі погрози, негативне ставлення, як і чимало хто від так званої "самооборони Севастополя". Вона чинила безпорядки, хаос у місті, забирала бізнес у підприємців, виганяла з квартир.
Мої знайомі теж постраждали, особливо викладачі Нахімовського училища, з якими розривають контракти, скорочують з посад.
Читаючи українську і російську пресу, спостерігаючи за тим, що твориться, я аналізував і бачив, що до ліпшого не йде: "зелені чоловічки" стають господарями, нахабніють, ведуть себе, як бандити. Кримчани почали зневірюватися, бо з Києва влада нічого не робила і не допомагала, а сепаратисти діяли дуже нахабно.
Жити стало дуже важко: продуктів поменшало, ціни зросли, роботи не було, стався крах банківської системи (зняти свої заощадження не можна було). Тож найперш старші люди, які ототожнювали Росію з СРСР, піддалися на провокації. Але були й інертні, котрим все одно, де жити.
Ті, хто бачив для себе небезпеку, – не хотіли миритися із захопленням Криму, як і я, та почали покидати півострів. Ми із сім'єю теж вирішили евакуюватися. Нам рідні зібрали 2000 гривень, ми взяли найнеобхідніші речі і ще встигли виїхати до псевдореферендуму, а батьки залишилися у Севастополі. Тепер по телефону розповідають, що пенсію дають у рублях і не більшу, як у гривнях.
– А куди ви поїхали?
– Вирішили у Київ, бо чули, що там приймають біженців з Криму. Звернулися до координаційного центру при Міністерстві соцполітики, винайняли квартиру і стали шукати допомогу. Але фактично, куди б не зверталися у державні установи, нам давали лише інформацію. Конкретна допомога була від громадської організації "Держава майбутнього", активісти якої в усій Україні збирають кошти, продукти, речі для постраждалих.
Місяць поневірялися ми у столиці, але ніхто ні з роботою, ні з житлом не посприяв. Тоді я на пропозицію ковельчанина і щирого патріота Сергія Здоміщука, з яким познайомився на Майдані і який з іншими ковельчанами допомагав майданівцям, я приїхав у Ковель. Тут не побачив жодного "бандерівця", а спілкувався із чуйними, хорошими людьми, які сподобалися своєю привітністю.
От і приїхали ми 2 травня з дружиною Анею і синочком Вітею у ваше місто. Поселили нас на місяць у готелі "Лісова пісня". За тиждень я познайомився з міським головою Олегом Кіндером, його заступником Ігорем Прокопівим, в. о. директора центру соціальних служб у справах сім'ї та молоді Тетяною Медвєдєвою. Ці люди уважно поставилися до наших проблем, допомогли, чим могли, познайомили з громадськими організаціями, де нам надали поміч. Я відчув співучасть щодо себе, за що щиро всім вдячний.
Звісно, з житлом поки питання не вирішується, бо і статусу біженця не маємо – держава ще мовчить. Основне – знайти роботу, щоб винайняти квартиру і утримувати сім'ю. Ще обіцяли у два роки у садочок сина влаштувати, щоб і дружина могла працювати. Олег Шевчук, керівник "ОлШе", казав, що посприяє з роботою. Я можу і столярем працювати, і слюсарем, бо вмію працювати і руками.
– А ще хтось відгукнувся на ваші проблеми?
– Так, дуже приємно, що ковельчани такі добрі! Ось навіть у готелі, коли дізналися, що ми з Криму, всіляко допомагають: дирекція ресторану пригощає, покоївки приносять їжу. Місцеві підприємці – Микола Печенюк, Олег Шевчук, Юрій Шлюєв, Роман Дідіцький, Михайло ("Гарант-Інвест"), Олег ("Автолюкс") виділяють продукти, підтримують грішми. Сердечно дякуємо усім їм!
– Дмитре, які у вас плани на майбутнє?
– Зараз важко щось планувати. Хотілося б повернутися додому, але очевидно, що це, якщо і буде, то не швидко. На жаль, "вища" влада мало що робить для цього, хоч обіцяє. Але, бачу, що біженців незабаром побільшає скрізь — з Донецька, Краматорська, Слов'янська… Тож і на місцях владі варто підготуватися, бо доведеться вирішувати ще немало їхніх проблем…
Розмову вела
Людмила СТАСЮК.
Залишити коментар