Бородіно – не Іловайськ
В епіграфі, як i годиться,
Я поясню, яка різниця:
Там був француз,
тут- москалі
По рідній топчуться
землі.
Скажіть, будь ласка, чи
ж даремно
Боролись кіборги щоденно
Недавно, у минулім чaci,
Із супостатом на Донбасі?
Були тоді сміливі люди,
Ми їх ніколи не забудем,
У тих боях, від примхи долі,
Багато їх лягло у полі.
Хоч мали втрати не малі,
Не віддали i п'ядь землі.
У них комбат був козарлюга,
Був їм за батька i за друга.
Був лицарем меча i шпаги,
Зразком геройства
i відваги.
Сказав тоді у грізний час:
" Якщо умремо за Донбас,
Це честь загинути в бою
За землю-матінку свою".
I в той же день, ще
спозаранку,
Загинув з екіпажем в танку.
l
Про Іловайськ ми
не забудем:
Розбиті, спалені споруди.
У купах цегли – вбиті люди.
I залпи "градів", i гармат,
I зойки, скрегіт, благий мат.
Свистіли друзки, каменюки.
Хтось умирав, пізнавши
муки,
А хтось миттєво бах i –
смерть.
Довкіл вогненна круговерть
Розрив снарядів, мін виття.
Ішло життя у небуття.
Коли стріляють
божевільні –
Б'ють по військових
i цивільних.
Де колись яблуня цвіла –
Лежать обвуглені тіла.
l
Аж раптом – спалахи
іскристі:
Це наші б'ють,
артилеристи!
Напевно, дякуючи Богу,
До нас прийшли на
допомогу.
Скажу відверто, в цьому
герці,
Дали ми супостату "перцю".
Тоді вони, немов без тями,
Тікали, хто куди, зайцями.
Ми ж стали рахувати тих,
Хто ще залишився в живих.
А медсестра на полі брані
Нам бинтувала рани рвані.
Чув я розмову на світанку
Біля знівеченого танку,
Як гомоніли між собою,
Ti, що не годні вже до бою,
Про наслідки нічного бою:
“Чому так трапилось
негарно?
Чи хтось командував
бездарно,
Чи не було з чого стріляти,
Коли поперли супостати?
Чи перше й друге разом
взяті,
Чи, може, кимось ми
прокляті
Й не мали ycпixy у paті?
Невже не знали, в певній
мірі,
Що ці бандити – люті звірі
І їм не можна йняти віри?
Чому не вислали дозору
До того псевдо-коридору?
Чи думає наш Головком
Сталевим вдарить кулаком
3i всіх гармат, зі вcix стволів
Так, щоби ворог oнімів?”.
l
Три роки вже у пepecтрілці.
На місці топчуться
сміливці.
Стоять могутньо, наче скелі.
А що хорошого з дуелі?
Щоденно втрати, втрати,
втрати.
За віщо гинуть там солдати,
I скільки буде це тривати?
l
Буває i така розмова:
"Навіщо Мінська та умова?
Яка різниця, що стріляє
Й життя в людини забирає?
Однаково вмирають люди
Від черги автомата в груди,
Від "граду", кулі ДШКа".
Існує думка ще й така:
"Домовленість була
б найкраща,
Щоб не стріляла навіть
праща.
A нi – вперед, до перемог,
I хай нам допоможе Бог!
Якщо прийдеться...
за Донбас.
Що ж, умирають тільки
раз".
l
Відправим негаразди бicy
Й тихцем заглянем за
завісу:
Там, в кабінетах, теж
"воюють",
Нас обіцянками годують.
I не в окопах – за столом
Завзято боряться зi злом:
Дзвенить кришталь, вино
ісриться,
Все ніби так, як i годиться.
... "За перемогу! За Донбас!
Дай, Боже, не в останній
раз".
Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.
В епіграфі, як i годиться,
Я поясню, яка різниця:
Там був француз, тут- москалі
По рідній топчуться землі.
Скажіть, будь ласка, чи ж даремно
Боролись кіборги щоденно
Недавно, у минулім чaci,
Із супостатом на Донбасі?
Були тоді сміливі люди,
Ми їх ніколи не забудем,
У тих боях, від примхи долі,
Багато їх лягло у полі.
Хоч мали втрати не малі,
Не віддали i п'ядь землі.
У них комбат був козарлюга,
Був їм за батька i за друга.
Був лицарем меча i шпаги,
Зразком геройства i відваги.
Сказав тоді у грізний час:
" Якщо умремо за Донбас,
Це честь загинути в бою
За землю-матінку свою".
I в той же день, ще
спозаранку,
Загинув з екіпажем в танку.
ххх
Про Іловайськ ми не забудем:
Розбиті, спалені споруди.
У купах цегли – вбиті люди.
I залпи "градів", i гармат,
I зойки, скрегіт, благий мат.
Свистіли друзки, каменюки.
Хтось умирав, пізнавши муки,
А хтось миттєво бах i – смерть.
Довкіл вогненна круговерть
Розрив снарядів, мін виття.
Ішло життя у небуття.
Коли стріляють божевільні –
Б'ють по військових i цивільних.
Де колись яблуня цвіла –
Лежать обвуглені тіла.
ххх
Аж раптом – спалахи іскристі:
Це наші б'ють, артилеристи!
Напевно, дякуючи Богу,
До нас прийшли на допомогу.
Скажу відверто, в цьому герці,
Дали ми супостату "перцю".
Тоді вони, немов без тями,
Тікали, хто куди, зайцями.
Ми ж стали рахувати тих,
Хто ще залишився в живих.
А медсестра на полі брані
Нам бинтувала рани рвані.
Чув я розмову на світанку
Біля знівеченого танку,
Як гомоніли між собою,
Ti, що не годні вже до бою,
Про наслідки нічного бою:
“Чому так трапилось негарно?
Чи хтось командував бездарно,
Чи не було з чого стріляти,
Коли поперли супостати?
Чи перше й друге разом взяті,
Чи, може, кимось ми прокляті
Й не мали ycпixy у paті?
Невже не знали, в певній мірі,
Що ці бандити – люті звірі
І їм не можна йняти віри?
Чому не вислали дозору
До того псевдо-коридору?
Чи думає наш Головком
Сталевим вдарить кулаком
3i всіх гармат, зі вcix стволів
Так, щоби ворог oнімів?”.
ххх
Три роки вже у пepecтрілці.
На місці топчуться сміливці.
Стоять могутньо, наче скелі.
А що хорошого з дуелі?
Щоденно втрати, втрати, втрати.
За віщо гинуть там солдати,
I скільки буде це тривати?
ххх
Буває i така розмова:
"Навіщо Мінська та умова?
Яка різниця, що стріляє
Й життя в людини забирає?
Однаково вмирають люди
Від черги автомата в груди,
Від "граду", кулі ДШКа".
Існує думка ще й така:
"Домовленість була б найкраща,
Щоб не стріляла навіть праща.
A нi – вперед, до перемог,
I хай нам допоможе Бог!
Якщо прийдеться... за Донбас.
Що ж, умирають тільки раз".
ххх
Відправим негаразди бicy
Й тихцем заглянем за завісу:
Там, в кабінетах, теж "воюють",
Нас обіцянками годують.
I не в окопах – за столом
Завзято боряться зi злом:
Дзвенить кришталь, вино ісриться,
Все ніби так, як i годиться.
... "За перемогу! За Донбас!
Дай, Боже, не в останній раз".
Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.
Політичні експромти
Ляжу під танк з гранатою,
Коли прийде потвора,
Яка колись в Угорщину вповзла.
Хоч я людина стара і хвора,
Не допущу я панування зла – Помру за тебе,
Україно дорога! Ходить московський "гібрид"
По бульвару. Шука співбесідників пару,
Й на Україну, на владу
Несе чорну наклепів хмару. Цербери путінські на шиї
Сидять у мого народу. Отримують пенсії щирі,
А продають потайки свободу.
На інших дивитися зверхньо
Не певен, що маєш підстави.
Про всіх судиш очима перевертня,
Співаєш загарбникам славу.
ххх
Євромайдан, євровікна, євробанки –
Може, там є скатертина- самобранка?
Коли ж на євро буде передишка
І чи не з'явиться до банки єврокришка?
Не спекулюй цим словом без потреби,
Бо довго йти до нього ще нам треба.
ххх В законах "дірочку" знаходять,
Щоб беззаконня учинити.
Я пам'ятаю, як в ефірі
Олігарх журналісту розказав,
Що не порушив паспортний режим,
Бо не подвійне, а потрійне
Громадянство у країнах інших мав.
Депутати мають знати:
Чіткі закони слід приймати!
Яків ЛАВРЕНКО.
Молитви-дзвони у боротьбі святій
Вистояти, відстояти, поможи,
З Перемогою, великий Боже!
Яблуневих райдуг – сонячні вітри,
Вогнища Всевишнього тривоги.
Земля отців, річниці- роковини…
Молитви-дзвони – у борні святій.
Стоять за правду соколи-Герої,
Соборності горять зоряні вогні.
Коронна "знать" паплюжить хату рідну,
"Державотворці", лихом не живіть.
Небесна Сотня – янгол України,
За "руський мір" не правте, холуї!
Калинова осінь бурхлива,
Зве хвилею-сурмою Дніпр.
Безумство агресора-звіра,
Козацького роду – серця палкі.
Тьмою-війною нехрист суне,
Кровинки-сирітки – душа.
Схаменіться, юди, Суд буде,
Розплата настане, Україна – жива!
ххх
Палає осінь у кленовім листі,
Коли війна скінчиться, ненаситні?
Роздумують діляги новочасні:
Як до "корита" увірватись вчасно.
Манкурти-прихвостні пихтять завзято,
Корупція-яга – в офісах-палацах.
Нардепи-боси нос задирають,
На горі України офшори набивають.
Псевдо-реформатори у зРаді засопіли,
Чинуші-олігархи "косять" під Росію.
Майдан свободи-честі – на Божій варті,
Торговці кулуарні, добре пам'ятайте!
Єднаймось, народе, у мирі-вірі,
Боронімо, брати й сестри, Україну!
Агресори-русофіли царсько-ворожі,
Погиньте у ганьбі, дай, Боже!
За біди-печалі отчого дому,
Матерів-сиріт – незагойні рани-сльози.
Душі й серця – посталимо у двобої,
Слава-міць Україні! Слава бійцям-Героям!
Іван ЯРОШИК.
Бородіно – не Іловайськ
Залишити коментар