"Дубова – село моє сонячне"
"У кожного села, як і у кожної людини, своя доля: у чомусь дуже подібна до інших, у чомусь – зовсім інша. Але з усіх сіл, якими б гарними, багатими вони не були, ми завжди вибираємо своє, рідне, у якому вперше побачили, яким неймовірно блакитним буває небо, зробили перший, такий ще невпевнений крок, навчилися від батьків рідної мови, співати колядки на Різдво і вітатися "Христос Воскрес!" у Великодні дні", – такими словами розпочала свою книгу "Дубова – село моє сонячне" про минуле і сучасне рідного села Дубового заслужений журналіст України Лідія Синенко.
Лідія Йосипівна працювала над книгою декілька років, а в жовтні 2015 року відбулася презентація видання. Сьогодні Лідія СИНЕНКО – гість нашої газети.
– Лідіє Йосипівно, що спонукало Вас розпочати роботу над дослідженням історії рідного села?
– Цікавість. А ще певною мірою патріотичний гонор: про інші села виходять книги (тепер це модно), а про наше, таке чудове, таке відоме і для кожного дубівчанина – найкраще в світі, – ні. Якщо чесно, то і в житті настав такий період, коли дуже хочеться знати не тільки історію села, а й докопатися до сьомого коліна свого родоводу, зібрати якомога більше відомостей про усі гілочки роду, щоб і внуки (а їх у мене шість) знали, звідки їхнє коріння. Поки що дітей це не дуже цікавить, як не цікавило і мене у їхні роки, але час усе змінює.
І робота над книгою розпочалася зі збору матеріалів про свою родину, а паралельно – і про село, бо з діда-прадіда родичі по батьковій лінії жили у Дубовій, а історія роду, як відомо, невіддільна від історії села. До того ж, віднайшла багато важливих фактів, унікальних відомостей про Дубову, багато фотознімків, і залишити їх поза увагою було б неправильно і непростимо.
– Як відбувався процес збору матеріалів для книги? Де черпали інформацію, які джерела використовували, хто Вам допомагав?
– Першими помічниками і надійними інформаторами стали старожили нашого села, вони зберегли у своїй пам'яті надзвичайно багато подій, відомостей, людей, і щоразу, коли з ними зустрічалася, пригадували все нові і нові факти, деталі. Багато матеріалів вдалося відшукати в обласному архіві, хоча на перших порах у картотеці побачила про Дубову лише коротку газетну замітку про відновлення колгоспу після війни. Але з часом справа зрушилася з місця: відшукала чимало матеріалів, списала не один загальний зошит. Потрапили мені в руки сповідальні відомості за 1936, 1937-1938 і 1938-1939 роки, і хоча їх переписування від руки зайняло багато часу, дуже тішилася унікальною інформацією, адже такі відомості – своєрідний перепис населення. І цей список мешканців Дубової постійно ставав у пригоді під час написання книги. Багато інформації почерпнула з метричних книг Вербської Свято-Троїцької церкви, до якої було приписане наше село (вони збереглися, за винятком окремих років, з 1816 року), з документів сільської ради – засідань виконкомів, сесій, які зберігаються в архіві, а також зі сторінок міськрайонної газети "Вісті Ковельщини" (до 1991 року – "Прапор Леніна"). До слова, перегортаючи підшивки газети за післявоєнні роки в обласному архіві, а потім газети пізніших років в редакції (спасибі ковельським колегам і, зокрема, Вам, Світлано), дещо по-іншому сприйняла твердження викладачів нашого факультету журналістики про те, що журналісти щодня пишуть історію сучасності, адже згодом вона стає просто історією. І якщо хтось задумає написати про своє село, то підшивки районної газети стануть незамінним і багатющим джерелом.
Унікальний матеріал – щоденники свого батька Платона Олександровича – учасника Першої світової війни, його спомини про життя, адресовані внукам і правнукам, передала мені однокласниця Раїса Безека. Цим спогадам немає ціни, і багато цитат із зошитів дядька Платона використано у книзі. Стала в пригоді книга Миколи Теодоровича "Волынь в описании городов, местечек и сел…". І, звичайно, багато інформації почерпнула з Інтернету, зокрема, з електронної бібліотеки рідкісних видань ("Архів південно-західної Росії", "Життя князя Андрія Курбського в Литві і на Волині"), з польської електронної бібліотеки (Wolynski Dziennik Wojewodzki), з сайтів "Подвиг народа в Великой Отечественной войне 1941–1945 г.г." та електронного "Національного банку репресованих", інших.
Дуже хотілося згадати усіх, хто брав участь в боях під час Великої Вітчизняної війни. Повного списку ветеранів у сільській раді не знайшлося, отож дані про одних віднайшла у їхніх родичів, про інших — на згадуваному сайті.
Цікавий факт з історії довоєнного сільського храму запропонував мені відомий волинський історик-архівіст Володимир Рожко: в державному архіві Тернопільської області він виявив постанову Волинської духовної консисторії, якою єпископ Кременецький Діонісій резолюцією 23/10 червня 1924 року дозволив і благословив селян Дубової Ковельського повіту перенести будинок церковної школи з с. Вербки в с. Дубову і побудувати з матеріалу цієї школи тимчасову церкву на цвинтарі.
Є у книзі фотознімки майже всіх фронтовиків, у деяких сім'ях збереглися фото воєнного періоду. Хочу сказати, ставлення дубівчан до мого прохання знайти старі фотознімки було різним: більшість із розумінням допомагала, до інших доводилося звертатися по декілька разів, а дехто просто відмахнувся. До речі, уже після презентації книги одна з жінок зізналася: "Ти підняла такий глибокий пласт, а я полінувалася полізти за фотографіями на горище…".
Що стосується фотознімків, то їх у книзі дуже багато, навіть знімків довоєнного періоду. Ніколи не могла подумати, що їх стільки вціліє у селі, яке повністю згоріло. Серед них чимало унікальних, і дуже добре, що з багатьох сімейних архівів вони перекочували на сторінки книги, де надійно будуть збережені. Найбільше старих знімків, звичайно, віднайшла у селі. А ще – у Колодяжному, Дрозднях, Ковелі, Луцьку, у селі Дубичанському Луцького району.
З часом матеріалу зібралося дуже багато, процес його збору і написання книги зайняв більше п'яти років (крім того, я ще працювала в редакції газети), і в результаті, коли почали верстати книгу у видавництві, з'ясувалося, що вийде вона досить об'ємною, але викидати вже написане було шкода. Правда, зосталися неопублікованими зібрані повір'я, прислів'я і приказки.
Дуже вдячна моїм ратнівським колегам, зокрема, теперішньому редакторові "Ратнівщини" Дмитру Морозу, краєзнавцю за покликанням, молодому журналістові Марії Лях за суттєві знахідки про моє село в Інтернеті та за переклади з німецької і польської мов, а також комп'ютернику Євгену Антонюку, який пересканував усі фотознімки.
"У кожного села, як і у кожної людини, своя доля: у чомусь дуже подібна до інших, у чомусь – зовсім інша. Але з усіх сіл, якими б гарними, багатими вони не були, ми завжди вибираємо своє, рідне, у якому вперше побачили, яким неймовірно блакитним буває небо, зробили перший, такий ще невпевнений крок, навчилися від батьків рідної мови, співати колядки на Різдво і вітатися "Христос Воскрес!" у Великодні дні", – такими словами розпочала свою книгу "Дубова – село моє сонячне" про минуле і сучасне рідного села Дубового заслужений журналіст України Лідія Синенко.
Лідія Йосипівна працювала над книгою декілька років, а в жовтні 2015 року відбулася презентація видання. Сьогодні Лідія СИНЕНКО – гість нашої газети.
– Лідіє Йосипівно, що спонукало Вас розпочати роботу над дослідженням історії рідного села?
– Цікавість. А ще певною мірою патріотичний гонор: про інші села виходять книги (тепер це модно), а про наше, таке чудове, таке відоме і для кожного дубівчанина – найкраще в світі, – ні. Якщо чесно, то і в житті настав такий період, коли дуже хочеться знати не тільки історію села, а й докопатися до сьомого коліна свого родоводу, зібрати якомога більше відомостей про усі гілочки роду, щоб і внуки (а їх у мене шість) знали, звідки їхнє коріння. Поки що дітей це не дуже цікавить, як не цікавило і мене у їхні роки, але час усе змінює.
І робота над книгою розпочалася зі збору матеріалів про свою родину, а паралельно – і про село, бо з діда-прадіда родичі по батьковій лінії жили у Дубовій, а історія роду, як відомо, невіддільна від історії села. До того ж, віднайшла багато важливих фактів, унікальних відомостей про Дубову, багато фотознімків, і залишити їх поза увагою було б неправильно і непростимо.
– Як відбувався процес збору матеріалів для книги? Де черпали інформацію, які джерела використовували, хто Вам допомагав?
– Першими помічниками і надійними інформаторами стали старожили нашого села, вони зберегли у своїй пам'яті надзвичайно багато подій, відомостей, людей, і щоразу, коли з ними зустрічалася, пригадували все нові і нові факти, деталі. Багато матеріалів вдалося відшукати в обласному архіві, хоча на перших порах у картотеці побачила про Дубову лише коротку газетну замітку про відновлення колгоспу після війни. Але з часом справа зрушилася з місця: відшукала чимало матеріалів, списала не один загальний зошит. Потрапили мені в руки сповідальні відомості за 1936, 1937-1938 і 1938-1939 роки, і хоча їх переписування від руки зайняло багато часу, дуже тішилася унікальною інформацією, адже такі відомості – своєрідний перепис населення. І цей список мешканців Дубової постійно ставав у пригоді під час написання книги. Багато інформації почерпнула з метричних книг Вербської Свято-Троїцької церкви, до якої було приписане наше село (вони збереглися, за винятком окремих років, з 1816 року), з документів сільської ради – засідань виконкомів, сесій, які зберігаються в архіві, а також зі сторінок міськрайонної газети "Вісті Ковельщини" (до 1991 року – "Прапор Леніна"). До сло
"Дубова – село моє сонячне"
Залишити коментар