У житті й таке буває...Ірина дивилася на ворожку, іронічно посміхаючись. Авжеж, чекає її і принц на білому коні, і стрімка кар’єра, і чи не всі матеріальні блага цього світу. Сама себе картала за те, що погодилася на пропозицію подруги поїхати до популярної в окрузі провидиці.
З невеликою зарплатнею офісного працівника дівчина могла мріяти хіба що про премію напередодні Новорічних або корпоративних свят. Та й її кавалер Ігор, з яким місяць тому познайомилася біля каси супермаркету, навряд чи підходить під таємниче “заможний та успішний”.
Ігор, із слів юнака, був торговим представником кондитерської фабрики, працював у кількох районах області. Через зайнятість хлопця їхні побачення випадали нечасто. А коли зустрічалися, він запрошував її в невеличкі кафе, пригощав кавою та улюбленими тістечками. Ще вони дуже любили спільні прогулянки міським парком. У такі моменти для обох зупинявся час, і молоді люди забували про все на світі.
Велика компанія, де працювала Ірина, займала серйозні позиції в регіоні. Фірма мала солідних ділових партнерів, з якими керівництво старалося підтримувати дружні зв’язки.
Чергову корпоративну вечірку директор доручив відвідати Ірині.
– Ірино Миколаївно, це – нова фірма, яка буде займатися просуванням нашого товару на ринку. Добре було б побувати на святі, яке організовують партнери. Ця ділянка роботи — за вами, отож, вперед, «наводьте мости».
Ірина погодилася, хоча й без ентузіазму. Вона вже знала такі прийоми. Імпозантні чоловіки розмовлятимуть про справи або вчорашній футбол, а їх чарівні дружини обговорюватимуть переваги нового салону краси чи ефективної дієти, залишаючи за собою шлейф дорогих парфумів. На Ірину, завжди тиху та непомітну, звертають увагу лише на початку зустрічі, під час офіційного представлення.
Кілька традиційних фраз на зразок “Шкода, що ваш директор не зміг прийти” або ж “Ми надішлемо попередні макети реклами”, а потім вона самотньо стоятиме, вдаючи, що неабияк зацікавилася картиною на стіні. Ймовірно, котрийсь з чоловіків запропонує їй соку чи кави. А на завершення корпоративу хтось ввічливо подасть плащ...
Вечірка саме розпочиналася, коли Ірина увійшла до ресторану. Готуючись, як завжди, притулитися в куточку, вона шукала поглядом собі місце. Кілька чоловіків неподалік щось жваво обговорювали, жартували. А тоді...
Тоді вона помітила свого Ігоря, що швидко йшов до неї. Вона його ледве впізнала. Він був “з тих” – молодий, багатий та успішний.
– Дозвольте представити працівника компанії, для якої моя фірма розробляє рекламний проект, – посміхаючись, він познайомив дівчину з гостями. – А ще незабаром ця прекрасна леді стане моєю дружиною.
Збентежена Ірина сором’язливо ховала за спиною Ігоря обличчя…
Маргарита ТОМЧУК.
Залишити коментар