Посиденьки з Охрімом СвиткоюВсі ми хочемо жити по-європейськи. Щоб сервіс був відповідний, щоб зарплата така, як у поляків чи німців, ну й, безперечно, тротуари сяяли чистотою.
А ще добре було б, якби за нас всі питання вирішували Президент, Кабінет Міністрів, губернатор області, міський голова та їх підлеглі.
Та проблема в тому, що так буває лише в казках. Проза життя суворіша – щоб щось мати, треба працювати. І починати бажано із себе. Не чекаючи манни небесної, засукавши рукави і – вперед до роботи. Чи то на виробництві, чи то в особистому господарстві, чи то на прилеглій вулиці.
А що маємо на ділі? Сотні, а то й тисячі молодих нероб, повних сил та енергії, котрі замість того, щоб шукати роботу, шукають пригод на свою голову. Тільки й чуєш: там пограбували пенсіонерку, там обікрали дачу, там зняли металевий дах із хліва.
Аякже: випити й закусити хочеться. Працювати – ні. Ось і крадуть все, що погано лежить (чи стоїть). Не бояться ні Бога, ні чорта – мовляв, нас багато, нас не подолати…
Деякими ковельськими вулицями бридко вранці йти: повсюди –купи сміття, розірваних пакетів. Не краще в мікрорайонах приватної забудови. Там недбайливі господарі будівельними матеріалами, дровами, вугіллям захаращують тротуари, проїжджі частини вулиць, вважаючи, що правда – на їх боці. Адже вони – господарі міста, влада повинна їм служити, а не вони владі. Хоча при чому тут влада, коли подвір’я не метене, паркан поламаний, а навкруги – антисанітарія?
Ще одна проблема – собаки в місті. Останнім часом їх розвелося стільки, що деякими вулицями страшно ходити. Вони гасають зграями по Ковелю, кидаючись на людей, лякають дітей, які ідуть в школу або зі школи.
Знову запитання: хто винен? Влада? Комунальники? Чи ми з вами, шановні земляки? Адже безпритульні собаки не з неба впали. Їх щенятами викинули з хати або подвір’я «любителі» тварин, котрим зайвий собачий рот в обійсті ні до чого. Інша частина Рексів і Шариків – наслідок активної популяції четвероногих, якій ми свідомо чи несвідомо потураємо.
Причому любителі тварин чомусь не хочуть дати притулок тваринам у своїх квартирах, обурюючись діями тих громадян, котрі не бажають жити в собачо-котячому царстві.
От і маємо те, що маємо. А будемо мати ще гірше, якщо наші байдужість, лінь, безтурботність, нехлюйство і далі прогресуватимуть в геометричній прогресії.
Охрім СВИТКА.
Сергій СКОРОБАГАТЬКО.
– Лікарю, я уві сні хроплю.
– І це заважає вашій дружині?
– Я неодружений.
– То ви спите сам?
– Так.
– У чому ж тоді проблема?
– Мене вже з п’ятої роботи звільнили.
Дівчина з нічного клубу каже подружці:
– Уявляєш, Ніно, як мені пощастило: сьогодні на світанку я обвінчалася з мільйонером.
– Оце так! А мільйонер задоволений?
– Ще не знаю. Чекаю, доки протверезіє.
– Алло, мамо, він знову не хоче їсти гречку!
– Доню, а ти розкажи, як ти старалася, варила…
– Мамо, а що, її ще й варити треба?
Працівник – керівникові:
– Я, Іване Петровичу, працюю у вас на півставки, тому попросив би кричати на мене впівголоса.
Олександр ХОВДАТІН.
Залишити коментар