І оживає казка...Ну, не перестають-таки дивувати наші читачі, про яких ми пишемо на конкурс! Що не людина, – то справжній талант. У моєї ж сьогоднішньої героїні
Софії Шайнюк, яка живе у Ковелі, розкрилося аж декілька талантів: дизайнер; аплікатор; кравчиня; кулінар; в’язальниця; майстер з виготовлення іграшок, сувенірів; художник-оформлювач. Одним словом, вона – справжня рукодільниця! Варто лише раз побачити її рукотворне диво – і гарне враження довго не залишить.
Спочатку не вірилося, що це не магазинні сувеніри. А коли майстриня розкрила свої секрети, то вдвічі зросло зачудування: як таке можна придумати і зробити фактично з нічого?!
Софія каже: це захоплення робити з того, що є буквально під руками, у неї ще зі школи. Гляне на якусь незвичну пляшку – і вже бачить у ній, приміром, клоуна, а вмілі руки дофантазують наповнити її яскравими цукерками, розмалювати і приклеїти різнокольорові ґудзики, з корка зробити шапку – і неповторний подарунок на свято Миколая готовий. А як хрещеники тішаться такій іграшці!
Або гляньте на цих милих домовичків. Думаєте, з чого вони? Торбинка, пошита з мішковини, наповнена тирсою, а зверху приклеєні намальовані оченята, носик з квасолини, борідка із шпагату, шапочки вив’язані ще й прикрашені квіточкою з весі
льного букета.
Думаю, кожен хотів би мати вдома оберіг, який на ринку коштує немало. А майстриня зробила його з рогози, приклеїла з різного насіння квіточки, прикрасила колосками. Вийшло натурально і неповторно. Як і «урожай» на кухонній дерев’яній лопаточці. Тут теж використано насіння, перець, макарони і колоски.
Ніде молода жіночка не вчилася цьому ремеслу, просто має багату уяву і бажання дати старим речам нове життя, бо все, що використовує у роботі, у нас в кожного валяється в шухлядах, шафах, у коморах, а в один прекрасний день викидається у сміття. У неї ж вдома нічого не викидають. Знаючи захоплення Софії, друзі, куми приносять різні клаптики, дрібнички, пляшки.
Господиня розкладе на столі своє «багатство», пофантазує, і вже зранку тато, Володимир Миколайович, вражено може сказати: «Ще ввечері було повно непотребу, а зараз бачу красу – такі вишукані колясочки!». Він і сам вміло плете кошики, виконує різні доньчині задумки: то лебедів з
робить 
з шини, то жирафу – з полін для домашнього садового «інтер’єру». А мама Галина Петрівна – майстриня з плетіння нитками. Отака у них творча сім’я. Вже й Софіїн трирічний синочок Ярославчик придивляється, як мама працює, і собі щось планує з фантиків.
Здається, все може ця рукодільниця: пече і прикрашає чудові торти, оздоблює весільні машини («наречений» і «наречена» – з пляшок з-під шампанського), облаштовує зали для торжества, шиє Новорічні костюми, виготовляє сувеніри, які більшість роздаровує і тішиться, коли бачить радість в очах інших.
«Моє захоплення, – каже ковельчанка, – допомагає розслабитися, рятує від поганого настрою, лікує душу».
Тож і ви, шановні читачі, коли нападає хандра або щось гнітить, беріться за справу, яка дає розраду. Це допомагає!
Людмила СТАСЮК.
НА ЗНІМКАХ: Софія ШАЙНЮК з сином Ярославом у своєму «казковому царстві».
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар