Гарні друзіЖила собі на світі одна ніжна квітка на ім’я Ромашка, а поряд з нею – її друзі: Троянда і Тюльпан. Вони змалку гарно товаришували, завжди допомагали один одному, весело гралися і спілкувалися.
Красуня Троянда була яскравою, пишною, але трішки колючою – ну, як справжня принцеса. Пан Тюльпан був добрий, вірний, сміливий – як справжній лицар. А Ромашку усі називали «Сонечко», бо її серединка була жовта, як Сонце, а пелюстки схожі на сонячні промінчики. Ромашка завжди веселила усіх своїм дзвінким сміхом і цікавими розповідями, яких знала дуже багато від своєї мами, котра колись щодня розповідала їх маленькій доні.
Одного разу на лузі, де росли ці квіти, гралися три подруги – Христина, Юля і Софія. Коли дівчатка побачили на поляні такі гарні квіти, вони захотіли забрати їх додому, бо дуже їм сподобалися.
Софія сказала: «Я хочу взяти Ромашку – вона яскрава, як Сонечко». «А я візьму Тюльпана, бо він гарний та стрункий, – сказала Христина». «А мені сподобалася Троянда, – мовила Юля, – тому що вона пишна і дуже пахуча».
Так і вирішили.
Дівчатка побігли додому, принесли горщики і пересадили у них квіточки. Потім добре полили їх водою і занесли кожна до себе додому.
Наступного разу подружки знову зустрілися на лузі і почали розповідати про свої рослинки.
– Знаєте, дівчата, а моя Ромашка чомусь почала в’янути, склала пелюстки і не хоче рости, – сказала сумно Софійка.
– І моя Троянда теж зів’яла, хоча я її поливаю і доглядаю, – відгукнулася Юля.
– А мій Тюльпан, – мовила Христина, – теж закрив пелюстки і геть похилився – що я тільки йому не робил
а!
«Чому квіти не хочуть рости у нас вдома? – задумались дівчатка. – Ми ж їх так любимо і добре доглядаємо…».
– Що ж нам робити? – запитала Юля.
– Може, їх повернути знову на луг? – запропонувала Христина.
– Ні, давайте поки що залишимо їх вдома, поставимо на Сонечко і будемо ще краще доглядати, – запропонувала Софія. – Може, вони нарешті розцвітуть (дівчинці так не хотілося розлучатися зі своєю Ромашкою)...
На тому й погодилися. Подружки ще трішки погралися на лузі та й пішли додому, щоб доглядати за рослинками.
Але ні другого, ні третього дня квіти не розцвітали, а все більше закривалися і в’янули.
На той час у Христини був День Народження – їй виповнилося 6 років, і подруги збиралися до неї в гості.
– Що ж ми подаруємо Христині? – запитала в Юлі Софія.
– А давай ми їй подаруємо наші квіти, може, вони у неї будуть краще рости, – сказала Юля.
Наступного дня дівчатка гарно вбралися, взяли свої квіти і разом пішли вітати Христину з її святом.
– Як поживає твій Тюльпан? – запитала іменинницю Юля.
– Погано, – відказала дівчинка. – У мого Тюльпана опустилися пелюстки, і він зовсім похилився до землі – ніби сумує чи плаче…
– Наші квіти також схилилися та зів’яли, – розпачливо мовила Софія. – Тому ми принесли їх тобі. Хай стоять разом.
Дівчатка поставили Ромашку та Троянду на підвіконня до Тюльпана і пішли святкувати День Народження.
Бавилися весело і цікаво. Було багато конкурсів, пісень та солодощів, і подруги забули про свої квіти. А увечері, коли зібралися йти додому, то підійшли до підвіконня, де стояли Ромашка, Троянда і Тюльпан, і… ахнули! Вони не могли повірити своїм очам – їхні квіти розцвіли, підняли свої голівки і наче весело посміхалися до них!
Дівчатка від радості стрибали, обнімалися та цілували свої квіти. Вони дуже зраділи, що ті ожили.
І раптом Софійка зупинила подруг і сказала: «Я, здається, зрозуміла, що сталося з нашими квітами. Вони ж є друзями, як ми з вами, і не можуть жити одна без одної навіть дня. Їх не можна розлучати, бо можуть загинути. Давайте краще занесемо їх знову на луг і посадимо там, де й росли. Самі ж будемо приходити до них і любуватимемось їх красою».
З того часу на лузі розрослось багато квітів від прекрасних Ромашки, Троянди і Тюльпана.
Влада ЗАБОЛОТНА,
9 років.
Залишити коментар