Люблинецький НВК "Загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів - ліцей" ліцеєм став у вересні 2012 року. І саме цього року 10-А клас став ліцейним, з поглибленим вивченням природничих наук. Але українська мова і література є невід'ємною складовою навчального процесу.
У цьому класі навчаються Анжела МАТВІЮК, Олена ХОЛОДИНСЬКА, Ірина БРОЇЛО (на знімку). Дівчата - обдаровані діти, беруть участь у різних шкільних виховних заходах, районних і обласних конкурсах, олімпіадах з української мови та літератури, завжди старанно ставляться до своїх обов'язків і доручень.
Школярки мають багато уподобань: люблять читати, захоплюються музикою, займаються спортом. Та "для душі" кожна пише вірші, літературні твори. У листопаді проходив місячник української мови та літератури, у якому взяли активну участь і ці учениці. Для стінгазети вони підготували свої вірші, у яких висловили почуття та емоції прожитих років у школі та поза її межами. Юнки представили свою творчість на розсуд однокласників, друзів, учителів та вихователів і отримали схвальні відгуки.
Звісно, мрії у кожної дівчини свої, і дай, Боже, щоб вони здійснилися. Але любов до рідного слова, думаю, залишиться у них назавжди.
Ольга ПОЛІЩУК,
вчитель української мови та літератури.
Летять роки, проходять дні,
Життя минає без упину.
Та ми в цім світі не одні –
Ти озирнись, людино.
Який цікавий світ оцей,
У нім багато дива.
Ти добре стався до людей –
І проживеш щасливо!
Минуть роки, настане час –
Й життєва прийде мить,
Коли не стане в світі нас --
Хтось інший буде жить!
Тож поки серце б'ється,
І Сонце височить, --
Душа радіє хай й сміється.
Треба спішити жить!
Ірина БРОЇЛО,
10-А клас.
В той тихий і осінній день,
Коли туман беззвучно впав на плечі,
Ти про кохання знов спитав,
Про ніжну музику,
Яка була у неї в серці,
Про світлий настрій й світлий день,
Що вам надію дарував,
І дощ, який так ніжно цілував,
І "золото", яке з землі збирав.
Ти так хотів тоді те листя,
Що легко вітерець здіймав,
Притиснути й залишити в своїх
обіймах.
Й дуже хотілося його подарувати
Тій найдорожчій й мовчазній -
Осінній леді своїх мрій…
Анжела МАТВІЮК,
10-А клас.
Сонце котилося за обрій. Надворі ще стояло літо, та ніжний запах хризантем сумно нашіптував на вушко: "Вже осінь…".
Було прохолодно, але йти у хату не хотілося. Я сиділа сама на лавці й розглядала небо, спостерігала за Місяцем, який час від часу поглинала хмара, за зорями, які чомусь були нерухомі, і згадала розповідь бабусі. Вона казала, що коли народжується дитина, то на небі з'являється маленька зірка, а коли ж хтось помирає, зоря гасне.
А 12 років тому зникла зірочка мого тата…
Я його погано пам'ятаю і зовсім не знаю, чим він захоплювався, що любив, про що думав, я навіть не можу пригадати його обличчя. Коли він покинув цей світ, я була ще малою і нічого не розуміла. І навіть жодного разу не чула від нього слів: "Донечко, я люблю тебе…". Він не встиг їх промовити, бо пішов раптово, нікому не сказавши "прощавай".
Я вже начебто й доросла, але все одно не можу повірити, що тато був і чомусь помер. Це почуття важко описати, наче хтось забрав частину мене і вирвав її без мого дозволу.
Чому так сталося, відповіді годі шукати, тому що відповісти нікому. Забути тата - неможливо. Можливо, він зараз стежить за мною, можливо, хоче щось сказати мені… Але я його не чую. Хоча так хочеться. Я б йому сказала: "Таточку, я люблю тебе дуже-дуже! Вибач, що раніше цього не казала!".
Я промовлю ці слова, але відповіді не почую, бо він тепер не з нами. Але він не сам – він з Богом, а Бог – зі мною, отже, я з татом…
Олена ХОЛОДИНСЬКА,
10-А клас.
Залишити коментар