Посиденьки з Охрімом СвиткоюДобрий день, шановні наші,
дивлюсь Вас з екрана,
І так серце розболілось, наче
в ньому рана.
Закінчились вибори, але ми
не раді,
Бо Ви знову, як й раніше,
чубитеся в Раді.
Воювали до обіду, трясли
кулаками.
Краще б вийшли "в люди",
сніг повідкидали.
Видно, у кишенях Ваших гаманці
порожні,
Раз паркан спиляли. Певно,
то на гроші.
А у селах наших земля вкрилась
бур'янами –
Візьміть, хлопці, ті гектари,
поробіть руками.
За земельку Ви, панове, здерли
у нас гроші.
А як Вам її дамо даремно,
хазяї хороші.
Як постоїте хоч день,
в дугу зігнувши спину,
То, мабуть, втече із
Ради більше половини.
Хоч би раз про люд ділом
Ви подбали,
То селяни б щире
"дякую" сказали.
Ще хватає в нас терпіння п'ятирічку кожну
"Вішать" Вас на шию.
Скільки ж ото можна?!
Не випробовуйте терпіння – воно скоро
лопне,
І поганою мітлою
виметемо Вас, хлопи.
Бабуся до Вас пише,
тільки не Параска.
Не руйнуйте Україну,
коли Ваша ласка.
Вибачаюсь, та не каюсь
ні в одному слові.
Беріться за розум. Бувайте
здорові!
Ніна ФЕДОРУК,
голова ветеранської ради
с. Городища.
P.S. Шановна редакціє! Прошу вибачити за те, що я, можливо, займаю чиєсь місце в газеті, але повірте: мовчати не можу, коли бачу той безлад, що коїться в країні. І починається він, на жаль, з Верховної Ради.
Щоправда, чи не вперше шкодую, що не маю змоги «скинути» цього листа в Інтернет, аби його могли прочитати ті, кого він стосується. Може, "дійшло" щось би до них і знали краще, що думає і пише про нардепів простий люд.
Шановна Ніно Василівно!
Я дуже радий, що Ви так активно відгукуєтеся на події, котрі відбуваються в нашій країні, регулярно дописуєте до нашої газети. Знайте: Ви нічийого "місця" не займаєте, а Ваші дописи дуже цінні і потрібні, бо в них – правда життя.
Що стосується Інтернету, то Ваш лист буде у ньому розміщений, адже редакція має свій сайт, і всі важливі матеріали, які друкують "Вісті Ковельщини", оприлюднюються й там. Можливо, хтось із народних депутатів і прочитає Ваше звернення.
Хоч, відверто кажучи, я сумніваюся, що за "кулачними боями", боротьбою за посади, гонитвою за примноженням особистих капіталів нашим обранцям є час вислуховувати голос народу. Вони ж свого добилися: "пройшли" у Верховну Раду. А далі для декого – хоч трава не рости.
Та будемо сподіватися, що рано чи пізно, як Ви пишете, візьмуться за розум, бо, справді, терпіння у людей може й кінчитися…
Поруч янгол. Значить, я
Уже в потойбіччі.
Стрілка – в пекло, стрілка –
в рай,
Бачу на узбіччі.
А куди ж мені іти?
У кого спитати?
Чую голос: – Ще тобі
Можна вибирати.
Що ж тут думать? Звісно,
в рай!
Гайнув на стежину –
І уже перед Петром
Стою за годину.
– Звідки? Прізвище, ім'я? –
Він почав питати.
Каже: – Все я в оцю книгу маю
записати.
Українець? Так і знав.
Що ж у вас там сталось?
У нас майже вільних
місць
Уже не зосталось.
Бізнесменів – з ліку
збився –
З кулями у тілі.
І простих… До того
ж диво! –
Ще й не посивілі.
Невже знов голодомор
Чи війна проклята?
Медицина, може,
в руки
Нелюдами взята?
Чорт знайомий
забігав –
Теж вкраїнців лає.
Казанів для ваших
в них
Вже не вистачає.
– Волю, – кажу, – нам
послали
Чи свої, чи з неба.
Петро зітхнув: – Та
вже видно,
Не тим, кому треба.
Олексій ДОМНИЦЬКИЙ.
Залишити коментар