Всяка всячина / Новорічні посиденьки з Охрімом Свиткою

03.01.2013

Як гуляти, то гуляти

Ну ось, любі читачі, подія, про яку стільки говорили і до якої ретельно готувалися, відбулася: новий 2013-й рік настав.
Притому, настав з астрономічною точністю – рівно о дванадцятій годині ночі за місцевим часом на всій земній кулі. І скрізь його зустрічали з такою шаленою радістю, ніби він кожного зробив на рік молодшим, а не навпаки…
Веселилася, співала й салютувала Україна. Тон святкуванню, за традицією, задав виступ Президента, який дохідливо розповів, як ми добре жили у 2012-му році і як ще краще житимемо у 2013-му.
Оптимізм глави держави передався народним масам, які, хильнувши на радощах шампанського, горілки, коньяку, віскі або самогонки, заходилися веселитися, ніби перед кінцем світу. Вибухи петард, канонада салютів і феєрверків збудили, мабуть, мертвих і майже умертвили декого із живих інвалідів та пенсіонерів.
Суцільний карнавал прорвався на телевізійні канали, де біснувалися, оголялися й репетували співаки і співачки, танцюристи і танцюристки. Переважно – російського "виробництва", хоч і свої, українські, деколи озивалися. Але теж, в основному, на мові північного сусіда.
Якщо до цього додати, що в Новорічну ніч було випито й з'їдено стільки, скільки за все попереднє півріччя, то можна зробити висновок: свято вдалося. Тільки думаю собі, як поєднати суворі вимоги релігійного посту, яких на словах дотримується більшість моїх земляків, із тими "веселощами", котрі вони влаштували у ніч з 31 грудня на 1 січня?
А, може, так і треба? Бо такий ми вже народ – як гуляти, то гуляти. Починаючи із 19 грудня (дня Святого Миколая) до 19 січня (дня Святого Водохреща) включно. У пиятиках, танцях і співах сумне забувається, а життя постає в рожевих тонах.
Тож веселих свят!
Охрім Свитка.

Сповідь Діда Мороза

Я – Дід Мороз, червоний
ніс,
До вас по тюльку ледь
 приліз.
До пупа снігу намело,
Мороз січе й пече
в «табло».
У голову стрільнула
 дурка:
Узяв я дівку, звуть
 Снігурка.
Любити можна ту
 Снігурку.
Біда, що любить дуже тюльку,
То шоколад, то мандарини,
То дай пуховую перину.
А де ж набратися зарплати,
Щоби її прогодувати?
Коли   йду в аптеку,
Вона ж іде на дискотеку.
А їсти готувать не вміє:
Зварила борщ – немов помиї.
Сірку я дав. А він, бідняжка,
Щось дихати почав так важко.
Потім став вити, бідолаха,
Чи то від болю, чи від жаху.
Борщу ще кури поклювали –
Нестися зовсім перестали.
Іще ми ходимо вітати
(Чи до квартири, чи до хати).
Ото я маю «бабу-внучку»:
В Петренків «свиснула»
 каблучку,
У стоматолога Кирила
Кулончик срібний прихопила,
А в Митрофана і Надежки
Взяла дві золоті сережки.
В банкіра теж пройшло
 все «чисто» –
Є з діамантами намисто.
У олігарха-депутата браслета
 «стирила» й мандата.
Варварі ж, що глуха на вухо,
Мандат підкинула в кожуха.
А як були в судді Данила,
То й там «ревізію зробила».
Ото недавно, цього року,
Я мав іще одну мороку:
Нас на вечірку запросили.
Усі разом за стіл ми сіли.
Ну, звісно, там і наливали,
Закуску різну подавали.
Я м’ясо їм, вона – салати.
Вже, бачу, стало «розбирати».
Ковбаску їй даю – не хоче,
Десерт після горілки «топче».
Біда: забули дати тюльку,
І «узяло» мою Снігурку.
Ялинка вогниками сяє,
«Горіла сосна» затягає.
Сусіди стукать стали знизу
І врятували від стриптизу.
Нам заплатили «по-любому».
Ми ноги в руки – і додому.
Мене вже зранку запитала:
– Чи добре я там виступала?
– Ну, час пройшов, – кажу, –
не марно,
Ти виступала «супергарно»!..
Ото робота! Хай їй грець!
Іду на пенсію! Кінець!
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.

По усьому світі стала новина:
Нова Рада діє – старої нема,
Щоб, нарешті, з'ясувати, хто сильніший
і правий,
Одностайно всі рішили: бий "чужого", бий!
Потім стали говорити
Кожний про своє:
Хто за мову, хто за кнопки
І про те, що в кого є.
А як виборцям прожити?
"Діло не моє!".
А коли вже потомились,
Стали разом всі гадать
(Хоч гуртом раніше бились),
Яку відповідь народу новорічну дать?
Ще й досі ті нардепи думають-гадають,
Що робити із народом – ну ніяк не знають.
Старенька Європа дивиться на Раду
І собі не знає, яку дать пораду?..
Текст і малюнок Степана ТЮБАЯ.