Добрий день, шановна редакціє "Вістей Ковельщини"!
Ви – цікаве видання, з яким я дружу років 30. У вас змістовні рубрики: «Актуальне інтерв'ю», «Посиденьки з Охрімом Свиткою», «Діалог з владою» і, взагалі, цікаве все і про всіх.
Ось і я хочу через вашу газету звернутись до влади. Дозволите? Тоді хочу запитати наших мудрих політиків, депутатів різного рівня: «Навіщо повернули кріпацтво в XXI столітті? Хто дав таке право знущатися з людей, примушуючи їх безкоштовно працювати? Скажіть, будь ласка, чи вчасно вам виплачують зарплатоньки? Чи, можливо, по 3-4 місяці ви не бачили жодної гривеньки? Чи, можливо, вам не потрібно виплачувати зарплати – ви її самі собі берете, скільки схочете?».
Ще хочу запитати: "Чи часто, шановні, ходите у відпустки? Чи, можливо, ви собі гуляєте, коли захочете, бо простий люд вже став забувати, що це таке – відпустка, адже в багатьох фірмах та фірмочках по 3 роки люди не бачать відпусток, та й грошей ніхто не платить".
Хочеться ще запитати: "Чи гарні у вас умови праці, чи, можливо, працюєте у холоді понад норму, як кріпаки, по 10-12, а то й 14 годин на добу? Чи все у вас гаразд, "рідненькі"? Адже ви , як царьки наші, бо ми вас обирали, тож піклуємось про вас, щоб вам добре царювалось.
А ми вже якось переб'ємося, адже ви зробили нас, простих трудяг, кріпаками. Будемо їсти, що Бог пошле, транспортом їздити не будемо, бо в деякі маршрутки страшно сідати. Будемо ходити пішки – так корисніше, адже наші діди ходили пішки і здоровенькі були.
До речі, про охорону здоров'я теж "постаралися" депутатоньки. Не дай, Боже, захворіти в нашій країні. Всередньому лікарня обходиться щонайменше у 2000 гривень, а коли щось треба вирізати, то вже рахунок йде десятками тисяч. Позбав нас, Боже, від хвороб!
Нещодавно ми вступили в новий 2013-й рік. Отож, хочу побажати всім депутатам та депутаткам, царикам нашим: хай вам Дід Мороз принесе гарні подарунки, щоб вам, обранцям, було солодко за все, що ви зробили для людей, – за "вчасні" зарплати, відпустки, за хороший благоустрій, за хороші дороги, за добрий транспорт.
А ще нехай вам Дід Мороз віддячить за те, що ринки перетворили в спекуляцію (купив поросятко за 20-25, продав по 55 гривень за кг; купив куртку за 600-700 – продав за 1800-2000 грн.; чоботи за 200 – перепродав за 459 грн.).
Була свідком розмови на базарі: "Щоб ті депутати відкрили фабрики і заводи, дали базарникам роботу". А жінка-базарниця тут же й каже: "Нащо нам ті фабрики? Мені й тут непогано: коли хочу йду на роботу, скільки хочу ціну назначаю, і чого мені йти на завод чи фабрику? Мені на базарі добре".
Завдяки вам, депутатам, нічого державного не лишилось, та й самої держави майже нема – розікрали, розприватизували, нікому пожалітись, нікому захистити беззахисних.
Хай добре вам живеться, щоб купались ви в океанах, як вареники в сметані.
А нас, простий народ, – благослови Боже, щоб вижити!
З повагою –
Валентина ПЕРОВА.
м. Ковель.
Сьогодні в магазині люд вирує –
Торгівля там іде "на висоті".
А за прилавком наш завмаг керує
В усіх людей на видноті.
"Беріте, люди, товари всі хороші!
Купіть ці валянки, шановний діду".
З розмаху кида він в шухляду гроші,
А час іде вже до обіду.
І тут удар – як грім почули у селі.
На місці хтось завмер,
А хтось від страху ахнув.
То наш завмаг так
по торговому столі
Важкою гирею бабахнув.
Стоїть собі і зуби шкірить:
"Нагадую усім – хвилина до перерви!
А цим ударом хочу перевірить,
Чи міцні, покупці, у вас ще нерви".
"То хочемо тобі, завмаг, сказати
(Ти не дивись на нас сердито із-під брів):
Як вмієш ти чужії нерви провіряти,
Раніше ти свої провір у лікарів!".
Р.S. Шановна редакціє!
Описана мною історія справді мала місце у радянські часи. У Козлиничах зав. магазином працював мій друг (він уже покійний – помер у 1982 році). Ми, електрики, завжди мали кишенькові гроші, іноді заходили у магазин випити по 100 грамів.
В той день у магазині були голова сільради і, якщо не помиляюся, дільничний міліціонер. Горілку тоді можна було пити "на розлив". А начальники любили випити за чужий рахунок, аби тільки ставили. Для того, щоб призупинити "фуршет", завмаг (звали його Василем) і бабахнув гирею по столу.
Голова сільради, оговтавшись від переляку, сказав мені: "Гордію, а напиши-но гумореску про Василя, щоб він нас більше не лякав. Я ставлю пляшку!".
Я гумореску написав, потім ми її "обмили". Після цього Василь вже не бабахав гирею – видно, критика вплинула на нього. До речі, колишні голова сільради і дільничний ще, слава Богу, живі, та й Гордій трохи ворушиться.
Гордій СИЧУК.
с. Луківка.
Залишити коментар