Всяка всячина / Ліричним пером

14.02.2013

Тобі

Легким подихом вітру ти
 йдеш...
Не знаю, куди, чи надовго?
Покидаєш одну ти мене –
Чи далека твоя дорога?
Сонце вечірнє бачу в далечі,
Небо сіре й похмуре.
Чекати тебе вдень чи вночі
І що з нами далі буде?
Почуттів моїх буря
 затихла,
Вже немає палкого кохання.
Бути в самоті давно
 звикла,
Чекати тебе немає
 бажання.
Прощай навіки, моя любов!
І ще хочу наостанок
 просити.
Щоб коли зійшло Сонце
 знов,
Я могла тебе ще
   полюбити.
х  х  х
Востаннє ти зігрів мої
 уста,
Востаннє обійняв мене, як
 вперше,
А, може, дійсно краща та,
А, може,  з нею буде легше?
І вже пишу про те, чого не
 знаю.
Ті спогади в душі моїй, як
 дим.
І вже пишу про те, що
 відчуваю,
В своїх словах я більше не
      знаходжу рим.
Востаннє ти зігрів мої
 уста
Своїми ніжними гарячими
 устами.
Ні!.. Я тепер не та –
Сьогодні все скінчилося
        між нами.
Юлія КРАВЧИК.

Кохання

Кохання – дивний океан.
Пірнеш туди сповна,
І чим міцніший цей дурман,
Тим ближче ти до дна.
А там – корали неземні
Й предивні перли є.
І сниться дивний сон мені,
Що серце там твоє.
І стрімголов моє летить
До твого. Щастя дар.
І не спинити ні на мить.
Бо ж там – п'янкий нектар.
Кохання випити до дна
Не кожному дано.
Коли ж хоч чашу  скуштував -
Солодке  то вино.
Немає серцю перешкод,
В душі – весняний рай!
І рветься, проситься воно:
Кохай, а не чекай!
А пісня у душі луна,
Летить, дзвенить,
 бринить!
Моя любове неземна,
Тебе не зупинить!
х  х  х
Коли весна в душі бринить,
О, ніжний аромат,
Хотів би я тебе зустріть.
Ах, як я був би рад!
Не знаю, де тебе знайти.
Напевно, треба довго йти.
Я ж так люблю! Озвися ти!
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.

Сон коханої

Я милій сон оберігаю,
Щоб не ввійшов до нього
 страх.
Що тобі сниться – ще не
 знаю,
Та бачу усміх на устах.
Ось ти так мило
 усміхнулась,
Немов небесне янголя.
І в мене думка ворухнулась,
Що, може, то приснився я?
В мені родилось бозна-звідки
Ще побажання в цюю мить:
Хай тобі сняться наші
 дітки,
То й сон, як казка, пролетить.
Хай тобі сниться, моя доле,
Стежина нашого життя,
Яка веде в квітуче поле
І будить добрі почуття.
Бадьорою прокинься зранку,
Своїх очей теплом зігрій.
Хай ніч співає колисанку
І не тривожить спокій твій.
А я твій сон оберігаю,
Й мені так любо на душі…
Надворі в цей момент світає –
І наяву, і у вірші.
Іван ОРИНЧАК.

А серце вірить

Шепни мені на вушко, що
       кохаєш, – і я повірю,
Що зорі з неба познімаєш, –
                                 і я повірю,
Що Сонце принесеш в
            долонях, – і я повірю,
Що ти давно в моїм полоні –
             і я повірю.
Шепни, що я чарівна, як
                калина, – і я повірю.
Що я у тебе лиш єдина, –
              і я повірю,
Що подаруєш  гори і моря, –
              і я повірю,
А ще шепни, що доля я твоя,
           – і я повірю.
Шепни мені, шепни –
               і я щаслива.
Повірю я, мабуть, в усяке
 диво.
Кохання ж бо сліпе, і серце
  вірить.
Воно не знає меж, його не
 змірять.
Віра СЕМЕНІЙ.