ЯничариЩо яничари? Вони не винні…
Їх немовлятами брали в полон.
І десь далеко, на землях
чужинських,
Зріс історично страшний легіон.
Як же назвати своїх,
доморощених,
Тих, що зростали на рідній землі,
Та обігнали чужинців непрошених
У єзуїтстві, продажності, злі?
Тих, що для рідної неньки-країни
Рай обіцяють, немов солов'ї?
Справді ж готують лише
домовину
І набивають кишені свої.
Тих, що в петельку мотузку
скрутили
Й тягнуть поволі її до кінця,
Спостерігають, чи вистачить
сили
Борсатись ще у народу-творця.
Тих, що кричать із трибун й ефіру,
Як Україну кохають свою,
І продають і державу, і віру –
Оптом і вроздріб їх продають.
Тих, що втоптали в багно рідну
мову,
Молячись ревно на Захід чи Схід,
Тих, що чужинське беруть
за основу,
Свій же винищують в зав'язі цвіт.
Тих, кому влада – аби розжиріти,
Тих пустобрехів, нікчем і
бездар…
Що яничари? Вони просто діти
Проти сучасних своїх яничар.
Олена МОКРОУСОВА.
м. Ковель.
Залишити коментар