Балада про СолдатаПрисвячується захисникам Вітчизни,
полеглим в боях з фашистськими
загарбниками, а також всім ветеранам
Великої Вітчизняної війни.
О, батьку мій, солдате, мій Герою!
Твій образ бачу в сивій давнині,
Як підійшов прощатися зі мною
Й свої цілунки дарував мені.
Одів шинель та,
взявши в руки зброю,
Поцілувавши маму
в сивину,
Пішов у даль зі
смутком і журбою,
Пішов на ту
проклятую війну.
Ти присягався
матері-Вітчизні,
Сумлінням й серцем
вірним був завжди.
В боях, як витязь, бився в роки грізні,
А матінці писав: "Приїду, рідна, жди".
Ночами снились мати, рідна хата,
Сумна дружина, батько, дітвора.
Та сон короткий на війні в солдата:
Приліг на мить, і знов атака на "Ура!".
Земля горіла, плавилось каміння.
Вже сорок третій до кінця ішов,
А тебе в бій вели обов'язок, сумління.
І крок за кроком ти до Перемоги йшов.
Тебе стрічали в Празі, Братиславі.
До них ти йшов, як справжній богатир,
Бо вже на той час третій орден Слави
Ти прикріпив на вицвілий мундир.
Не всі дійшли до вражої барлоги.
Не кожному судилось буть живим.
Передавали естафету Перемоги
Щоденно побратимам бойовим.
А бій гримів. Ламаючи облоги,
Здолавши вражі сили немалі,
Ти в сорок п'ятому дійшов до Перемоги,
Пройшовши по Європі півземлі.
І повсякденно в пам'яті народній,
Хоч часу плин події віддаля,
Цей подвиг твій безсмертний, благородний
Жить буде вічно, як свята земля.
О, батьку наш! Солдате, наш Герою!
Ти – захисник наш, ангел-херувим.
Ти серед нас. Ми гордимось тобою,
І кланяємось мертвим і живим.
Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ,
лауреат Всеукраїнського поетичного
вернісажу "Троянди й виноград".
Залишити коментар