Сьогодні, шановні читачі, у мене дві приємні новини: напередодні жіночого дня 8 Березня дещо змінився "інтер'єр" моєї вітальні, а точніше – рубрики. Як ви бачите, вона вся – у квітах. Це вірна ознака того, що іде весна, яка ось-ось все забуяє березневим цвітом. Принаймні цього хочу я і наш редакційний дизайнер-графік Ірина Панасюк.
Друга новина (не менш приємна) – збільшення шанувальників посиденьок з Охрімом Свиткою. Про це свідчать дві гуморески, які надіслав до редакції Кость Волинський і одна з яких присвячена якраз "квітковій темі", а заодно – 30-літтю подружнього життя автора.
Звичайно, пан Кость – не Езоп і не Глібов, рима і ритміка його віршованої гуморески бажають, як-то кажуть, кращого, але мені імпонує почуття гумору нашого земляка, справді народний колорит цієї невигаданої історії з життя.
Охрім СВИТКА.
(правдива історія із життя)
Їхали одного разу
Ми з жінкою у парі.
Бачим: мужичок на трасі
"голосує",
Рукою махає.
Зупинились ми, звичайно,
Питаємо, в чім справа?
А він тихенько і так лагідно
До нас промовляє:
"Порятуйте, прошу пана,
Якщо ваша ласка,
Бо загрузла моя машина
Біля Черкаська.
Поможіть, будь ласка, люди,
Бо вже пізняя година,
А мене ж дома жінка чекає,
Дружина моя мила".
Ми, звичайно, посадили
Невдаху в машину.
І поїхали виручати
Мужика в долину.
Приїхали в долину –
Природа така гарна.
А в долині – одна яма:
Там його "копійка" і застрягла.
Вийняв троса я з машини,
Зачепив за бампер
І почав з того полону
"Жигуль" виручати.
Дружина теж униз спустилась,
Взялась за машину.
І разом з горе-водієм
Пхали без зупину.
Ледве витягли машину,
Замучились тяжко.
А мужик від радості аж сяє,
Бо вже, думав, крапка.
Жінка моя рідна,
Вчителька від Бога,
Подивилась йому в очі
І спитала строго:
"А чому ви, чоловіче,
В'їхали в цю яму?
Хіба всієї долини
Вам було замало?".
Мужичок не розгубився
І промовив швидко:
"Тут, пробачте, шановна
пані,
Таке є діло.
Хотів я для жінки своєї
Зробити празник:
Накопать собі фіалок
І покласть в багажник.
А щоб носити було
неважко,
Рішив під'їхати до них
низько,
Адже в ямці їх багато,
Та й грузити близько".
Дружина моя схвалила
Таке гарне діло.
Подивилась так на хлопа,
Неначе полюбила.
Ну, а коли ми вже знову
Поїхали додому,
То жінка моя всю дорогу
Читала мені промову:
"Бач які чоловіки
У жінок бувають!
Як вони їх люблять,
Фіалки копають.
От як би ти, чоловіче,
Був на них хоч трохи схожий,
І хоча б один раз на тиждень
Фіалки знаходив".
А я ж то знав про ті "фіалки",
Що в кущах сиділи,
Коли ми з жінкою "копійку"
З грязі волочили.
Мужичок мені повідав,
Що хотів сховатись.
Бо коханка є коханка –
Може, хто побачить.
Я, звичайно, не стерпів
Повчання дружини,
І всю правду про фіалки
Розказав в машині.
Жінка спочатку не догнала
До моєї суті,
А коли дійшло до неї,
Стала зла від люті.
"Як то так?!
Але ж і скотина!
А з виду, вроді, нічого –
Порядний мужчина.
А ми ж йому помагали,
З ями витягали,
Я так старалась, так пихтіла,
Що аж вся спітніла.
Звідки ж я знала,
Коли машину пхала,
Що у цей час
Його коханка у кущах мовчала?
Де ж та правда в світі ділась,
Що ж то вже зробилось?
Хотіла свого чоловіка любить
навчити,
І знов не получилось".
Кость ВОЛИНСЬКИЙ.
Залишити коментар