Місяць стежечку
встеляє,
Ясні зорі колихає.
Пригортає мати сина:
"Спи, малятко, спи,
дитино!"
Цілу ніченьку не спала,
Все синочка колихала.
"Люлі-люлі, мій синочку,
Ясний Місяць у віночку".
Нахиляється над
ліжком
І цілує ручки, ніжки.
"Що болить тобі,
маленький?
Тут з тобою рідна ненька".
Ладна біль твій весь
забрати,
В серденько своє сховати.
Всю любов аж до краплини
Віддаю тобі я, сину".
Місяць стежечку
встеляє,
Ясні зорі колихає.
Пригортає мати сина:
"Спи, малятко, спи,
дитинко!"
Матуся і дитя – родини
це початок,
Від нього гілочки ведуть
до всіх нащадків.
Тож, доки мати не пішла
у небуття,
Вклонімось їй за подароване
життя!
Віра СЕМЕНІЙ.
Залишити коментар