Посиденьки з Охрімом Свиткою(стара байка на новий лад)
Вовк десять днів не їв –
Нікого в лісі він не зустрів живого.
До річки він знайомої побрів,
Де полювали предки його.
І тут Вовчиську повезло.
Від радощів підскочив, як хто його ошпарив –
Сюди Ягнятко забрело,
Відбившись вчора від отари.
«Чого сюди ти забрело?
Чого й хвостом ще крутиш?
Ти знову, як колись було,
Тут воду каламутиш».
І жде Ягнятко вже кінця:
«А шкоди вам я не робило зроду.
Отрута й каламуть ось ця
Біжить із того хімзаводу.
Керівники, що ним керують,
Не господарськії люди,
Вже десять років вони будують,
Ті очисні споруди».
«Ти ще й базікаєш, поганий сину», –
Роззявив Вовк хижацьку пащу. –
«Тебе закину я на спину,
І віднесу у темну хащу!».
«Бери, Вовчиську, та неси,
Але пила я цю отруту із водою,
Коли у хащах ти мене з’їси,
То разом ти помреш зі мною».
Змінив розмову Вовк відразу:
«Вмирай сама, іди до біса!».
Піддав ногам побільше «газу»
І чкурнув мерщій до лісу...
Гордій СИЧУК.
Не поїду я в Маямі,
Не хочу в Туреччину,
Ні в Грецію, ні на Канари,
Ні навіть у Венецію.
А візьму я куманець
Та й поїду в Трускавець,
Там поп’ю водички
З чистої кринички.
Полікую шлунок,
Нирки і печінку.
Повернусь додому,
Як нова копійка.
Неля ТРОШИНА.
День короткий, довга ніч,
Осінь вже настала.
Ми йдемо вдвох пліч-о-пліч:
Я і ти, кохана.
У калюжах вже вода,
Валянки промокли.
Це для мене – не біда,
Бо ж ідемо вдвох ми.
Відлучитись захотів –
Ти сама боїшся,
У штани я наробив
Й не знаходжу місця.
Мокрий сніг, а ще – дощі:
Лиш одні калюжі.
Темно скрізь і вже бурчить
У чиємусь пузі.
Так і бродимо одні,
Мов бомжі, блукаєм,
Бо кіно в нас у селі
Вже давно немає.
Тихо скрізь. Лише навкруг
Гавкають собаки.
–Мила, я тебе люблю.
Ти – як з пивом раки.
По калюжах ми йдемо
До моєї хати,
Трішки сала поїмо
І підемо спати.
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Зіронько прекрасна, що зійшла з небес!
Ти і є найкраще чудо із чудес.
Сонечко, не смій так гаряче пекти,
Бо моя зірниця може утекти.
Ямочки на личку долею цвітуть,
Красені щасливі за тобою йдуть.
Вітре-буревію, так не завивай –
Як прийшла, так зникне моя зірка в рай.
Впаду на коліна і усе прощу:
Не втікай, рідненька, я тебе прошу!
Дай налюбуватись поглядом твоїм,
Очі – наче Сонце в небі голубім.
Стану, як пір’їна, як вишневий цвіт.
Разом ми полинем у далекий світ.
Яків ЛАВРЕНКО.
Залишити коментар