"Не я б'ю, верба б'є..."Вхід Господній в Єрусалим святкують в останню неділю перед Великоднем. За євангельською оповіддю, коли Ісус Христос воскресив з мертвих Лазаря, люди, які бачили це, повірили, що він дійсно Син Божий. Коли Ісус в'їжджав на віслюкові до Єрусалима, то люди, вшановуючи його, встеляли дорогу своїм одягом, а також пальмовим гіллям.
Відтоді на згадку про цю подію віруючі напередодні свята несуть до церкви зелені гілочки дерев. У нас таким деревом стала верба, як відображення особливостей природи України. На цей час вона вкривається зеленим листям, тому в народі свято називають Вербною неділею. Святкують її за тиждень до Великодня, а весь тиждень називають «вербним».
Освячена верба має цілющу та очисну силу: відваром з неї лікувалися та вмивалися. Коли навесні вперше виганяли худобу на пасовисько, то брали освячені гілочки верби, щоб до тварин не чіплялася різна нечисть. У народній медицині її разом з цілющими травами використовують для лікування головного болю, гарячки та пропасниці.
Освячені гілочки верби залишали за образами, садили на городі. Вербовими гілочками розпалювали у печі, коли пекли паски. А хлопці й дівчата билися вербою, примовляючи:
«Не я б'ю, верба
б'є,
За тиждень – Великдень,
Недалечко – червоне яєчко».
Від Вербної неділі починали активну підготовку до Великодня: розписували писанки, начиняли ковбаси, випікали обрядове печиво, а також пшеничну паску, а подекуди й солодку сирну бабку.
На страсний (чистий) четвер кожна господиня намагалася принести з церкви запалену свічку. Нею випалювали хрести на стелях й дверях, сподіваючись захистити свій дім від злих духів. Тож для Вербної неділі характерні і народний дух, і народна символіка.
Тетяна МАРЧУК.
Залишити коментар