Посиденьки з Охрімом СвиткоюІ жартома, і всерйоз
Ой не треба депутатів нам критикувати,
Що про нас вони не дбають,
лиш гребуть зарплати,
Що не вміють вже нічого,
Лиш голосувати.
І що слухати набридло їхні всі дебати.
То неправда, бо законів є у нас багато,
І до них щотижня зміни вносять депутати:
Там – скорочення, поправка, тут – нове читання,
То редакція вже інша на чиєсь прохання.
Треба щось змінить в квартирі, авто поміняти,
Ну і за народні гроші десь відпочивати.
Бо ж робота-то сидяча (ху, аж серце мліє!),
Й «підхопити» можна легко гіподинамію.
То ж не треба, добрі люди, нерви так псувати,
Ніби нас забули люди із мандатом.
І не варто депутатів нам критикувати,
Бо й без нас у них «роботи» дуже вже багато.
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Ми засмітили наші душі і все навкруг
Гріхом, брехнею, підлістю.
Не залишилось чистих місць –
Хіба лиш на далекій Півночі.
Що колись ми ділом називали,
Тепер назвали бізнесом. — Навіщо вам гроші? Виж їх проїсте! А я їх у діло вкладу.
А якщо щось не ладиться,
То прикриваєм кризисом. Мал. А. ВАСИЛЕНКА.
Кохання міряють грішми:
Хоч той жених уже в літах,
Зате він має дачу на Канарах,
Круту машину і літак.
А якщо чесно ти живеш,
Не їздиш власною машиною,
То скажуть: «Він не вміє жить»,
І його вважають нещасною людиною.
Та вірю: прийде інший час,
Коли ми станемо порядними,
Не буде лицемірства в нас –
Ми станем ГРОМАДЯНАМИ.
Неля ТРОШИНА.
Шановний Охріме Свитко!
Хочу на твоїх посиденьках розповісти сільську бувальщину, котра мала місце ще 1981 року. Нехай теперішня молодь знає, як колись боролися із пияцтвом не словом, а ділом.
Осіння ніч, на вулицях грязюка.
Село все спить, вогнів нема ніде.
Лиш пес старий не спить, все цепом грюка,
І п’яниця Іван по вулиці бреде.
П’яниця мав круту натуру –
Про це в селі вже кожен знав.
І мав ще «персональную» баюру,
Де після пиятики спочивав.
Бреде Іван і щось під ніс собі бурмоче.
До рідної домівки зосталось кілька хат,
Та в «персональній» відпочити хоче…
Ой, лишенько: в баюру вклався вже Кіндрат.
«Чого розлігся ти, поганий сину?!
Вставай, бо пику я тобі поб’ю!
Ти краще вклався б в домовину,
Аніж у «персональную» мою!».
«Чого кричиш? Хіба не знаєш, –
З баюри голову підняв Кіндрат. –
Іди ти звідси, доки силу маєш:
В дорожників баюру взяв я напрокат».
Та хміль обох звалив. І спали аж до ранку.
А осінь то холодная була.
Гірких п’яниць Кіндрата та Івана
Міліція у витверезник відвезла.
Їм від міліції і колективу перепало.
Тепер не п’ють, працюють на землі.
Начальнику шляхвідділу догану записали.
Дорогу ж полагодили в селі.
Гордій СИЧУК.
Він завжди був ревним і свідомим, Шановні читачі!
Чим і заробляв собі на хліб:
В ті часи – як секретар парткому, Що б це значило? Напишіть нам!
А тепер – як православний піп.
Гриць ГАЙОВИЙ.
Залишити коментар