Я називаю тебе раєм...Шановний мій побратиме-ковельчанину!
Я щодня іду або їду по місту й бачу твоє заклопотане, а часом похмуре обличчя.
Тиск життєвих обставин і не завжди розв'язаних проблем ліг на твоє єство непомірним тягарем.
Оглянься! Вдивися у цей загадковий навколишній світ. В далекій і близькій історії ти побачиш славу і велич твоїх предків.
Навколо тебе – сади зелені і квіти різнобарвні ще й будови сучасні чепурні. Тихоплинна Турія запрошує в свої обійми. Вона – красуня! І птахи навколо щебечуть, виспівують для твоєї радості. А хіба є де ще на світі гарніші жінки, аніж в Ковелі? Відчуєш, як поганий настрій поступово тебе покидає!
Подаруй усмішку перехожому, він зрадіє і теж усміхнеться.
Подумай, де ти? Може, й справді у раю, тільки його не бачиш? А я тобі дарую у цей день поетичні рядки про місто.
На стиках залізничних колій,
На роздоріжжі часу і світів,
Стоїть мій милий красень-Ковель,
І линуть в небо луни золоті.
Звучить у них мелодія про Волю,
Про шлях життя надії і звитяг.
З душі злітає музика про Ковель
І тріпотить, як доля, синьо-жовтий стяг.
х х х
Життя, мов колиску, нам доля колише,
А в небі осіннім летять журавлі.
А роки, а роки літописи пишуть,
Курличуть про смуток і радісні дні.
Зорять таємниче далекі сузір'я
На шлях наш земний в надранковій імлі.
Спинись і послухай своє надвечір'я –
Чи повні вітрила ведуть кораблі?
х х х
Все починалося із слова.
Свистіли стріли біля вух.
Сказав Данило: "Святися, Ковель,
На подвиг працю і на дух!
За добре Вам добром воздасться,
І символ хай сія підкова!".
Святилась віра. Бриніло щастя,
І пісня вигравала калинова.
х х х
Двадцятий вік. Трагедій лік
Сичав війною спозарання.
Від плуга мирний чоловік
Ішов у бій без сумніву й вагання.
І Турія плакала від болю,
Бенкет кривавий – згарищ дим.
Батьки й сини ішли на бойню,
Не всі вернулись в рідний дім.
х х х
Змиряє час події і людей:
Здолали звіра, перетерпіли болі.
Горить вогонь, і вічний Прометей
Став біля тих, хто бивсь за Ковель.
Над тихим містом мирне Сонце світить,
Будують ковельчани незалежний оберіг.
І Пам'ять покладе до обеліска квіти,
І скотиться сльоза на батьківський поріг.
Ковель – квітка Волині в моїй Україні.
То місто чарівне в квітучих садах.
У подвигах ратних і мирної днини
Несуть ковельчани його слави стяг.
х х х
Залізничників місто – тут гордість країни.
Тут праця і слава у далях іскриться.
Гудок тепловоза над долями лине,
Виблискують рейки на Сонці, мов криця.
х х х
Спортивний Ковель: "Слава чемпіонам!".
Байдарки і каное, вільна боротьба,
Футбол і бокс, паралімпійські гони –
Принишкла провінційна суєта.
Струмком стікає піт рясний із тіла…
Над містом нова спортивна зірка засвітилась.
х х х
Іду – назустріч квіти, квіти, квіти.
То – ковельчанки неповторної краси.
Веселі й мудрі, найніжніші в світі,
Вони, мов зіроньки, із чистої роси.
Милуюся. Закохуюсь. Любуюся.
І щастя бачу – закохані цілуються.
Над містом Сонце райдугою грає,
І я до його щастя притулюся.
Мій Ковелю: я називаю тебе раєм.
За грішних, праведних, за ковельчан
я щиро помолюся.
х х х
Пресвятая Богородице Маріє,
Усіх святих оспіваная Мати,
Збуваються пророцтва, звершуються мрії –
Я хочу доторкнутися Твоєї благодаті.
Твою присутність в Ковелі моїм
Відчути хочу – почуй людей молитви.
Звертаюсь до небесної зорі:
"Над містом возсіяй в чудеснім світлі".
Возрадуйтеся, люди, славу воскресіть!
Вона – спасительниця вбогих і немічних.
Заступниця всіх нас і Україну захистить,
Теплом зігріє праведних і грішних.
З Господнього престолу ллється благодать,
І спраглі душі світлом наповняє.
Торкаюся святині – вже на мені печать,
І щастя більшого не треба і немає.
Радійте, люди! Божа матір з нами!
Священної молитви в небо лине слово.
Радійте: лик Богородиці сіяє в храмах
І дзвони сповіщають небу:
Ковель…
Ковель…
Ковель!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар