Яких чоловіків хочуть жінки?Дві подруги із шкільних
часів
Зустрілися в сквері біля
старої гармати.
Не бачилися приблизно
років сім,
То було їм що згадати.
І як ходили разом на
дискотеки,
І як хлопцям списувати
дозволяли,
І як відвідували бібліотеку,
А хлопці коси обривали.
Не повернеш, звичайно,
шкільної пори.
Пролетіли, як у небі дикі качки.
Тепер вже вони — матері,
І у кожної — улюблені чоловіки.
Одна каже: "Моя "скотина",
То ніби й непоганая людина.
Одна тільки вада у нього є:
Щодня курить і горілку п'є".
Друга задумалась і так
відповідає:
"А мій чоловік ніби й правильно
живе —
Сигарет не курить, горілки не
вживає,
Але зате жити мені не дає".
Тоді скажіть, будь-ласка, милі
жінки,
Якими мають бути Ваші
чоловіки?
Мені здається, коли в міру все
робити,
То можна в мирі і спокої з ними
жити.
Кость ВОЛИНСЬКИЙ.
Павутину ницості і зради
Плетеш щодень, як той
павук.
Для тебе – то момент
розради,
Для інших — приводи для
мук.
Без сорому ти п'єш чужу
кровину,
Вигадуєш хтозна яку
провину.
Наносиш людям
страшную образу,
Пробачення не просячи ні
разу.
Вдаєш, що добрий,
милий чоловік,
Клянешся в приязні усім
навік.
Та знай: народ тебе
"розсудить",
Покаятися за гріхи примусить.
Ні, не тобі про щирість
говорити,
Бо кожен день ти робиш зло.
А тим, кому не довелось тебе
зустріти,
Скажу по правді: дуже повезло.
Якщо не кинеш збиткуватись
Над чесними й порядними
людьми,
То будеш дуже важко помирати
До скону віку бачачи кошмарні
сни!
Яків ЛАВРЕНКО.
Р. S. Пишучи ці рядки, мав на увазі тих осіб, для яких інтриги, каверзи, підступність і зло — сенс життя.
Кохання різне у житті
буває:
Кохання — гра, кохання —
мука теж.
Я думав, що зустрів оте
останнє.
Бо лиш чекав, коли вже ти
прийдеш.
А ти не йшла. Можливо,
що забула.
А ти не йшла. Можливо,
все пройшло?
Ні, не пройшло. Ти так і не
збагнула,
Що в нас його насправді
й не було.
Лише канва від нього
пролетіла.
Торкнулася нас тихо, ніжно
ледь.
І я згадав, що ти моя
єдина
У цілім світі, більш нема
ніде.
Та зникло все, неначе у тумані.
Усе пройшло (хоч справді й не
було).
Немов мара, оте сліпе кохання.
Лиш біль в душі залишило
воно.
Приснився сон і вмить пропав,
Що вперше тебе покохав.
І вже, мабуть, він не прийде,
Бо я вже встиг забуть тебе.
Минає ніч, за нею — день,
Шукаю, та не знаю де,
Зима минає і весна…
Шукаю я, та все дарма.
Вже рік. І другий промайнув.
Чому шукаю – вже забув.
Я розповім вам про ніщо:
Шукаю, та не знаю що,
Шукаю я, шукаєш ти,
Але не знаєм, як знайти.
Шукаю сон, який минув.
В якому я тебе забув.
Обриваються — падають
дні…
Наче спомин, вирують
літа…
І надію, що є ще в мені,
Вітер рве і туман
огорта.
Насувають лиш думи
німі,
Що мов грізна хмар
чорна орда.
Сни мої і сумні, і
страшні
У руїни мене поверта.
Вже нічого я там не
знайду:
Від надії лишилось
сміття.
Та чомусь, ніби привид,
іду
У минуле і сіре життя.
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Залишити коментар